Чому у Франції спалахнули шкільні протести і чому уряду буде непросто вирішити проблеми
13 жовтня у Франції проходить черговий масштабний загальнонаціональний протест. І це після того, як наприкінці минулого тижня виступи трохи пішли на спад.
Однак те, що протести стали менш масштабними, не означає, що політична проблема зникла. Франція роками накопичувала передумови для цього спалаху невдоволення.
Країна занедбала повсякденне функціонування державної системи освіти, дозволила поглибитися регіональній нерівності – а зараз відреагувала на учнівський рух так, ніби головним викликом стало забезпечення громадського порядку.
Про кризу у Франції – в статті журналістки Шарлотт Гійу-Клер (Франція) Революція від школярів. Як системні проблеми з освітою призвели до масштабних протестів у Франції. Далі – стислий її виклад.
Рух розпочався 21 вересня в школах освітнього округу Кретей, у його бідніших східних околицях. Перші скарги стосувалися звичайних шкільних буднів, у яких бракувало навіть найнеобхіднішого.
В учнів з Обервільє не було вчителя французької мови, коли вони готувалися до важливого іспиту. У Севрані школярі показували фотографії пошкоджених стільців, дірок у стелях, плісняви, протікаючих дахів і зламаних туалетів.
Деякі класні кімнати взимку було важко опалювати, а влітку – охолоджувати.
Навчальний день міг тривати з раннього ранку до вечора, а довгі перерви між заняттями змушували учнів залишатися в шкільних будівлях без належного нагляду та харчування.
У державних середніх школах Франції працює менше вчителів, ніж у 2008 році, хоча кількість учнів зросла приблизно на 250 тисяч. Кількість випадків, коли вчителя довго немає без будь-якої заміни, різко зросла.
Стан шкільних будівель демонструє те ж саме. Середньостатистичному французькому ліцею – понад 60 років.
Крім того, французькі школи стають небезпечними. Опитування свідчать про розповсюджене залякування, непокору та словесні образи.
Багато вчителів повідомляють, що учні ставлять під сумнів їхній авторитет або висміюють їхню роботу. Менша, але все ж значна частка педагогів заявляє про погрози, переслідування чи фізичні напади.
Проблеми розподілені нерівномірно по країні.
Водночас французька республіканська система освіти проголошує, що майбутнє дитини не повинно залежати від статків родини, релігії чи місця проживання.
Уряд уже визнав, що невдоволення має під собою реальні підстави.
Прем’єр-міністр Себастьєн Лекорню пообіцяв швидко вжити заходів щодо заміни відсутніх учителів, стану шкільних будівель, розкладу занять і системи Parcoursup – платформи вступу до закладів вищої освіти.
Міністри визнали проблему, але визнати її значно простіше, ніж реально вирішити.
Уряд опинився у вузькому коридорі можливостей – через величезний державний борг і дефіцит бюджету.
Він має збільшити інвестиції в державні послуги, які громадяни вважають такими, що занепадають, – і водночас переконати кредиторів, що державні видатки зрештою вдасться взяти під контроль. Він повинен карати за руйнування майна, не дозволяючи поліцейським діям затьмарити всю кризу. Він має відновити авторитет у школах, не перетворюючи їх на продовження силової державної системи.
Криза Франції – це не просто криза молоді. Це криза спроможності держави.
Здатність Франції виконувати довгострокові зобов’язання у сфері європейської безпеки, зокрема підтримувати Україну, частково залежить від того, чи зможе держава відновити свій авторитет всередині країни та довіру до своєї фінансової політики.
Докладніше – в матеріалі Шарлотт Гійу-Клер (Франція) Революція від школярів. Як системні проблеми з освітою призвели до масштабних протестів у Франції.