Президент Франції Емманюель Макрон тепер змушений пояснювати, що є далека причина, яка змушує Францію знімати санкції з олігархів Путіна. На фото - зустріч у Нью-Йорку напередодні ухвалення санкційного рішенняТоргівля санкціями та заручниками. Як ЄС ледь зберіг тиск на Путіна та хто підтримав Україну
У вівторок, за підсумками довгих дебатів, держави ЄС домовилися зберегти один із головних санкційних режимів проти Росії і навіть зробив санкції стабільнішими.
Утім, це рішення обійшлося дорогою ціною.
Його ухвалення було складнішим ніж будь-коли. ЄС навіть пропустив крайню дату і був змушений придумати юридичну "підпорку", щоби не допустити руйнування пакета санкцій в цілому. У підсумку Євросоюз "зацементував" ці санкції на наступні три роки.
Але чистою перемогою це не стало, адже з оновленого списку виключити російських мільярдерів Алішера Усманова та Михаїла Фрідмана.
Не меншою несподіванкою стало те, хто ж протиснув у ЄС "помилування" фігурантів списку найбагатших людей РФ.
У минулому роль "тарана для санкцій" зазвичай виконував уряд Угорщини на чолі з Віктором Орбаном, який нерідко програвав ці санкційні битви. А тепер основним лобістом пом’якшення санкцій став важковаговик – Франція.
Чому Макрон взяв на себе за роль Орбана у ЄС? Пояснюємо це у статті.
Вже відомо, що саме має отримати Франція в обмін на порятунок одного з олігархів.
А на окрему увагу заслуговує роль Латвії, яка публічно стала на захисті інтереси України та блокувала пом’якшення санкцій до останнього. Однак зрештою, під тиском Франції та інших, латвійці поступилися. У Ризі пояснюють, що погодилися на компроміс через загрозливі для України наслідки блокування. Слід додати, втім, що з цієї історії Латвія вийшла "у плюсі".
А також важливо розуміти, чим цей компроміс загрожує санкційній політиці, та якими будуть наслідки поступки з боку ЄС просто зараз.
Що це за санкції та чому вони важливі
Санкційний режим Євросоюзу у відповідь на "дії, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України" був створений ще у березні 2014 року – як швидке покарання для причетних до окупації та протиправної анексії Криму.
Включення до цього списку має чітко прописані наслідки: це заморожування всіх активів у ЄС; також європейським громадянам і компаніям заборонено надавати фігурантам списку кошти або економічні ресурси. Для фізосіб зі списку додатковим обмеженням є заборона в’їзду або транзиту територією ЄС.
Як вже йшлося, спершу список стосувався виключно причетних до захоплення Криму. До нього тоді потрапили російські політики та військові, а також кілька громадян України – як то призначений росіянами "прем’єр" Криму Сергій Аксьонов, екскомандувач ВМС України Денис Березовський, який перейшов на бік окупантів тощо.
Згодом список багато разів поповнювали; до того ж він дуже швидко перестав бути суто "кримським". Наприклад, главу генштабу РФ Валерія Герасімова включили туди у квітні 2014-го через фактичні погрози атакувати схід України: вздовж кордону зібралися значні сили. Інший приклад – Рамзан Кадиров, якого внесли у список у липні 2014 року як через підтримку протиправної анексії Криму, так і через заяви про готовність направити десятки тисяч чеченських "добровольців" на Донбас.
Та різке розширення і переформатування списку відбулося у 2022-му році.
Володар Кремля Владімір Путін та очільник російського МЗС Сергєй Лавров опинилися у ньому 25 лютого 2022 року – наступного дня після початку повномасштабного вторгнення. Разом з ними до списку потрапив Дмітрій Мєдвєдєв, на той час заступник голови Ради безпеки РФ, Міхаїл Мішустін, голова уряду РФ тощо.
Алішера Усманова та Михайла Фрідмана внесли до списку 28 лютого 2022 року.
У списку ще багато одіозних персон – Шойгу, Патрушев, Абрамович, Медведчук, Янукович, російські пропагандисти Соловйов, Симоньян і так далі.
Загалом ці обмеження охоплюють понад три тисячі фізичних та юридичних осіб.
Заморожені мільярди російських олігархів
Якщо на початку 2014 року, із запровадженням перших "кримських" санкцій, пункт про заморожування активів не сприймали серйозно (ну які активи в ЄС у "Гобліна" Аксьонова?), то зараз, із включенням до переліку російських тополігархів, це – дуже вагомий елемент санкційного тиску.
Обсяг заморожених за цим рішенням активів ЄС не розкриває. Точна сума навряд чи відома навіть євроінституціям – банківська таємниця ускладнює збирання таких даних.
Одне з досліджень Європарламенту наприкінці 2025 року стверджувало, що у Євросоюзі наразі заморожено майже 30 млрд євро приватних російських активів – і це на додаток до 210 млрд євро активів Центрального банку Росії. Хоча звучать також більш амбітні оцінки: є версія, що кошти олігархів можуть становити до третини від заморожених центробанківських коштів (детальніше у минулорічній статті "Орбан ламає санкції".
Але йдеться не лише про кошти у банках.
Учасники санкційного списку мали в ЄС багато нерухомості, бізнесів чи часток у компаніях, рахунків, яхт та інших економічних ресурсів – ще на мільярди євро.
Не дивно, що найбагатші підсанкційні докладали найбільше зусиль до свого виключення зі списку. А кожне успішне виключення з санкційних списків стає не лише політичним сигналом для інших пропутінських олігархів (мовляв, "вперед, все можна!"), а й потенційно дуже дорогою юридичною поступкою.
Добрий приклад дають вже згадані яхти.
Так, Алішер Усманов побудував суперяхту Dilbar вартістю близько 600 млн доларів (довжиною 156 метрів з басейном, кінотеатром і вертолітними майданчиками на борту). Судно зареєстрували на компанію на Мальті, записану на сестру Усманова – Гульбахор Ісмаїлову. У 2022 році, після запровадження санкцій ЄС, цю яхту арештувала поліція Німеччини.
Певний час адвокати Усманова намагалися довести, що яхта жодним чином не повʼязана з його сестрою, а належить трастовій компанії. Але після того, як з Ісмаїлової у березні 2025 року таки зняли санкції (на прохання Угорщини та Словаччини) – риторика юристів російського мільярдера змінилася з точністю до навпаки. Відтоді та дотепер вони намагалися довести, що яхта – власність сестри Усманова, і має бути виведена з-під санкцій.
На жаль після вилучення Алішера Усманова з санкційного списку, їхня робота зовсім спроститься, а яхта Dilbar напевно повернеться під контроль його родини.
Є історія з яхтою і в Віктора Медведчука – Royal Romance завдовжки 92 метри зі страховою вартістю понад 130 млн євро. Її арештували у Хорватії ще у 2022 році за запитом України. У червні 2024 року хорватський суд скасував "український" арешт, і тоді саме санкції ЄС допомогли зберегти її заблокованою.
Лідери країн у команді олігарха Усманова
Битва за виключення з санкцій Алішера Усманова триває вже давно. Він входить в десятку найбагатших людей Росії: на початку 2026 року його статки оцінювали у $18,8 млрд (щоправда, невідомо, скільки саме заморожено в ЄС).
Усманов потрапив під санкції Євросоюзу 28 лютого 2022 року як один з наближених до Володимира Путіна бізнесменів, чия підтримка має значний внесок у війну проти України.
Ще у 2022 році ЄС стикнувся зі спробою зняти санкції з Усманова та його сестри Гульбахор. Тоді із проханням про це до Брюсселя зверталася влада Узбекистану (російський олігарх народився там, і має також узбецьке громадянство), стверджуючи, що ці обмеження заважають інвестиціям і благодійним проєктам у країні.
Вже у вересні 2022-го Усманова намагалася врятувати Угорщина, але тоді під тиском інших держав ЄС Будапешт вимушений був зняти вето.
Усманов також намагався оскаржити санкції проти нього та родини в Суді ЄС. Та у лютому 2024-го Суд відхилив його позов, визнавши достатніми підстави для збереження обмежень.
Відомо, що у березні 2025 року виключення Усманова з-під санкцій знову домагалася Угорщина – і знову поступилася тиску колег. Але тоді російський мільярдер святкував часткову перемогу: як компроміс з угорцями ЄС виключив зі списку Гульбахор Ісмаїлову.
Для повної картини: з квітня 2022 року під санкціями ЄС перебувала ще одна сестра олігарха Саодат Нарзієва. Однією з підстав її санкціонування стала інформація про її 27 рахунків у банку Credit Suisse, один з яких зберігав близько 1,9 млрд швейцарських франків. Однак уже у вересні 2022 року ЄС виключив Нарзієву зі списку – до речі, разом з колишньою дружиною Михаїла Фрідмана Ольгою Айзіман.
Справжні причини тієї "подвійної щедрості" з боку Ради ЄС досьогодні залишаються таємницею.
Навесні 2026 року кампанія з порятунку Усманова вийшла на найвищий політичний рівень.
Як повідомляла "Європейська правда", тоді президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган написав лист словацькому прем’єру Роберту Фіцо із проханням підтримати виключення Усманова зі списку. У ньому Ердоган називав Усманова "узбецьким філантропом" та посилався на благодійну діяльність російського олігарха у Центральній Азії і тюркському світі.
Словаччина тоді поширила лист серед інших столиць ЄС, а також офіційно визнала, що домагається зняття санкцій з двох російських олігархів – Усманова та Фрідмана.
Під час березневого продовження переконати інші держави ЄС Братиславі не вдалося. Але зусилля принесли успіху вересні, зі зміною у коли лобістів.
Чому Макрон став на захист Усманова
Без перебільшення визначну роль у тому, що зараз ЄС скоротив санкційний список, відіграла Франція.
Це – найбільш неочікуваний елемент історії.
11 вересня під час обговорення санкційного режиму у Брюсселі французький дипломат раптом заявив, що Париж підтримує словацьку ініціативу щодо виключення Усманова з санкційного списку. Згодом цю позицію Париж підтвердив офіційно.
Причини цього в уряді Франції не коментують, обмежуючись фразами про "національну безпеку" та посилаючись на "звернення міжнародних партнерів" – не надаючи деталей про те, що ж це за партнери такі.
Втім, у публічному просторі вже фігурує версія, підтверджена джерелами "Європейської правди" в Баку: Франція домагається зняття санкцій з Усманова, прагнучи укласти непублічну угоду з Азербайджаном, який нібито пов’язав долю кількох французьких громадян, які перебувають в азербайджанських в’язницях, із рішенням ЄС щодо олігарха.
Один з азербайджанських бранців – французький бізнесмен Мартен Раян.
Його затримали в Баку у грудні 2023 року, а 16 березня 2026 року засудили до десяти років ув’язнення за звинуваченням у шпигунстві, які Франція відкидала.
Отже, Франція сподівається обміняти згоду ЄС на зняття санкцій з Усманова на звільнення своїх громадян.
Якщо ця схема спрацює, вона створить небезпечний прецедент: персональні санкції, запроваджені за агресію проти України, перетворяться на "валюту" в суперечках та дискусіях, які безпосередньо України взагалі не стосуються, а "торгівля заручниками" може стати інструментом пом’якшення санкційного тиску.
Як до списку "врятованих" олігархів додали Фрідмана
Санкційне рішення ЄС стосується також Михаіла Фрідмана. Він перебуває під санкціями ЄС з 28 лютого 2022 року як один із провідних російських фінансистів з найближчого оточення Путіна.
Спершу Фрідман боровся за свої арештовані активи юридично і навіть досяг проміжного успіху: у квітні 2024 року Суд ЄС скасував санкції проти нього та його бізнес-партнера Петра Авена за період від лютого 2022-го до березня 2023 року, визнавши недостатність тодішніх санкційних формулювань.
Але не практиці це не мало жодних змін для Фрідмана з Авеном: в ЄС вже врахували юридичні аргументи юристів росолігархів, тож проти них вже діяли пізніші рішення з оновленим обґрунтуванням. Про цю історію читайте у статті "Російські олігархи виграли раунд, але не війну".
Після цього на захист Фрідмана вийшла Угорщина.
У Орбана включили його (разом з Усмановим) до списку вимог під час чергового продовження санкційного режиму у березні 2025 року. Утім, угорці не змогли продавити рішення у Раді ЄС і під тиском інших країн зняли вето. Те саме повторилося у вересні 2025-го та у березні 2026-го – знов безрезультатно.
І ось, у вересні 2026-го, в суперечку увійшов Люксембург.
Коли Франція (разом зі Словаччиною) почала активно просувати виключення Усманова, посол Великого герцогства попередив: якщо партнери погодяться зняти санкції з Усманова, то Люксембург вимагатиме такої самої поступки і щодо Фрідмана.
Причина тут вкрай прозора: Фрідман вже давно через суди вимагає від Люксембургу щонайменше $16 млрд компенсації за заморожені активи. Судові суперечки тривають досі, нервуючи люксембурзьких посадовців.
Зрештою долю санкцій проти Фрідмана та Усманова дійсно довелося розглядати в пакеті.
Ця історія підтвердила небезпеку ланцюгового ефекту від пом’якшення санкцій. Якщо одна столиця отримує виняток для обраного олігарха, у інших теж з’являються лобісти.
Останній спротив Латвії
У понеділок 21 вересня, коли перемовини про продовження санкційного режиму, здавалося, завершилися, а міжнародні медіа повідомили про досягнутий компроміс, збунтувалася Латвія. Пізно увечері, під час вже заздалегідь домовленого письмового голосування, вона раптом виступила проти "прощення" двох олігархів.
Рига оголосила про це публічно, підкреслюючи принциповість у підтримці України. "Я скликав… екстрене засідання Кабінету міністрів для обговорення цього питання. Поки Росія продовжує війну, європейський тиск має посилюватися, а не ставати зручнішим для Кремля", – додав латвійський премʼєр Андріс Кулбергс.
Цей шляхетний крок латвійської влади отримав публічну підтримку України.
А ще він, напевно, мав значення для латвійських виборців.
Менше ніж за два тижні, 3 жовтня, у країні пройдуть парламентські вибори, і згода уряду на "прощення" ключових кремлівських олігархів навряд чи була би добре оцінена патріотичними виборцями, на яких орієнтується чинний уряд.
Утім, публічний латвійський демарш тривав недовго.
До кінця дня уряд погодився зняти вето з "компромісного" рішення. Щоб зберегти обличчя, Латвія утрималася під час голосування за виключення Усманова та Фрідмана.
Кулбергс пояснив це "вибором між поганим і набагато гіршим", і це пояснення має ґрунт. Цього дня завершувався дедлайн для продовження санкцій. Якщо цього не зробити – всі три тисячі підсанкційних, від Путіна до Абрамовича, опинилися би поза санкціями.
Також Рига оголосила про підготовку національних санкцій проти обох олігархів, щоб не допустити розблокування їхніх активів у Латвії. Але це видається радше символічним, аніж реально вагомим кроком.
На цьому тлі показово виглядає й інша домовленість.
Премʼєр Латвії повідомив, що після його контактів з президентом Емманюелем Макроном, Франція погодилася розпочати переговори про участь Риги у французькій ініціативі ядерного стримування. Макрон також висловив готовність посилити французьку військову присутність у Латвії, особливо у сфері протиповітряної оборони.
Санкції "зацементували", але наслідки будуть
З іншого боку, компроміс не є абсолютно провальним.
Добра новина полягає у тому, що повторення цієї історії з фігурантами основного санкційного списку стає неможливим – щонайменше, протягом наступних трьох років.
Досі санкції ЄС продовжували кожні 6 місяців. Були ідеї перевести їх на щорічне продовження. Але тепер, на фоні важких дискусій із Францією, Євросоюз погодився на безпрецедентний для себе крок: весь санкційний список, за винятком виключених з нього осіб, продовжений на 36 місяців.
Це суттєва зміна.
Досі була необхідність щопівроку шукати консенсус 27 столиць для продовження санкцій. Тут варто також нагадати, що у 2027 році відбудуться вибори у кількох державах ЄС, включно з тією ж Францією, яку може очолити Марін Ле Пен. Тепер немає небезпеки, що нова влада будь-якої країни легко зруйнує санкційний режим проти росіян.
Отже, підібʼємо підсумки.
Після кількох тижнів дискусій 27 держав ЄС схвалили компроміс: російських олігархів Усманова та Фрідмана виводять з-під санкцій. Натомість санкційний режим щодо решти 3000 осіб продовжили до 22 вересня 2029 року.
Нібито перемога.
Але її ціна насправді – дуже висока, і вона виходить за межі суто російських санкцій. Створено прецедент, коли санкції щодо топфігурантів зняті унаслідок політичного торгу. Держави, які домагалися їхнього виключення, поставили партнерів перед вибором: погодитися або ризикувати продовженням обмежень проти решти списку.
"Москва святкує, бо отримала те, чого прагнула: відчуття безкарності, приниження ЄС та розбрат серед європейців", – прокоментував це рішення міністр Андрій Сибіга.
А тло французького тиску на партнерів робить ситуацію ще більш небезпечною. Тепер фігуранти інших санкційних списків (не обов’язково росіяни) мають рецепт: можна "наловити" заручників, громадян впливової країни ЄС, і розраховувати, що тиск знову спрацює.
До того ж, чи не підважить це ще й секторальні санкції проти економіки РФ?
Політичний прецедент небезпечним своїм повторенням. А одна поступка завжди породжує наступну.
Авторка: Тетяна Висоцька,
кореспондентка "Європейської правди" в Брюсселі