Про що домовилися Шотландія, Вельс і Північна Ірландія і чи загрожує Британії розпад
Представники владних політичних сил Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії підписали меморандум про поглиблення співпраці та спільне забезпечення права своїх народів самостійно визначати майбутнє.
Така рішучість зрозуміла – вперше прихильники незалежності або значно ширшого самоврядування опинилися при владі одночасно у Шотландії, Вельсі та Північній Ірландії.
А поштовхом до нової політичної конфігурації стали травневі вибори, після яких позиції центральних британських партій у регіонах помітно послабшали.
Про деталі меморандуму, причини його ухвалення і можливі наслідки для Великої Британії, читайте в статті журналістки "Європейської правди" Уляни Кричковської-Богданової Геть від Лондона: як прихильники розпаду Британії домовилися діяти разом і чи може це спрацювати. Далі – стислий її виклад.
Політична система Північної Ірландії ґрунтується на балансі між двома основними таборами: юніоністами, які переважно протестанти, та республіканцями й ірландськими націоналістами, які переважно католики.
Перші виступають за збереження Північної Ірландії у складі Великої Британії, а другі підтримують об’єднання її з Республікою Ірландія.
Принцип розподілу влади – це те, що відрізняє Північну Ірландію.
Йдеться про те, що в будь-якому уряді там мають бути представники як націоналістичної спільноти, так і юніоністів.
Вельс також має власний парламент – Сенедд – та уряд.
Сьогодні валлійський уряд відповідає за низку внутрішніх питань, водночас оборона, зовнішня політика та інші ключові сфери залишаються у компетенції британського уряду – того самого Вестмінстера.
Так є і у випадку Шотландії. Хоча вона має ще ширший спектр автономних повноважень, ніж Вельс. Парламент та уряд на чолі з першим міністром контролюють у Шотландії значну частину внутрішньої політики.
Отже, три частини Сполученого Королівства мають різний рівень автономії, власні політичні традиції та відмінне від Лондона бачення майбутнього з ним. Саме ця асиметрія робить питання подальшого устрою країни особливо складним.
У травні політичний ландшафт Великої Британії зазнав помітних змін: партії, які виступають за розширення автономії своїх націй і, зрештою, підтримують їхнє право на самовизначення, одночасно опинилися при владі у Шотландії, Вельсі та Північній Ірландії.
Тепер три партії, які мають найбільше представництво у своїх парламентах, задекларували наміри співпрацювати.
14 вересня у столиці Вельсу перший міністр цієї країни Рун ап Йорверт від "Плайд Кемрі", перший міністр Північної Ірландії Мішель О’Ніл від "Шинн Фейн", лідерка партії Мері Лу Макдональд та перший міністр Шотландії Джон Свінні від SNP підписали меморандум про взаєморозуміння.
У документі вони заявили, що жоден уряд у Вестмінстері не повинен "блокувати демократію" або перешкоджати народам Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії самостійно визначати своє майбутнє.
Вони також наголосили на спільному прагненні до "більших амбіцій, ширших економічних можливостей та сильнішого голосу" у визначенні майбутнього своїх країн.
У меморандумі визначено чотири ключові напрями співпраці: зміцнення економіки, право на самовизначення, розширення контролю над власними енергетичними ресурсами та повернення до тісніших відносин із Європейським Союзом.
Саме Brexit став одним із важливих пунктів, що об’єднує ці політичні сили.
Водночас суспільні настрої в трьох країнах залишаються неоднозначними.
Настрої поки що не становлять загрози розпаду Сполученого Королівства. Втім, питання конституційного майбутнього країни вже не обмежується політичними вимогами окремих партій і стає предметом суспільної дискусії.
У цьому сенсі незалежність може залишатися довгостроковою політичною метою, а нинішня тактика – домогтися від Лондона нових повноважень і більшої автономії.
Докладніше – в матеріалі Уляни Кричковської-Богданової Геть від Лондона: як прихильники розпаду Британії домовилися діяти разом і чи може це спрацювати.