Дональд Туск став прем'єром у 2023 році завдяки об'єднанню низки партійПлан порятунку від ПіС: як Дональд Туск збирає коаліцію на вибори у Польщі
Чи збережеться у Польщі дружній до України уряд?
Чи навпаки – парламентські вибори, що пройдуть у наступному році, приведуть до влади праві партії, орієнтовані на президента Кароля Навроцького? Останній сценарій загрожує ще більшим загостренням відносин з Україною.
Нинішні політичні розклади видаються для прем’єра Дональда Туска не дуже оптимістичними. Попри те, що його "Громадянська коаліція" (ГК) стабільно утримує перше місце зі значним відривом від конкурентів (за червневим опитуванням, за неї готові віддати голоси 34% поляків), шанси зберегти владу наразі виглядають не дуже високими. Перш за все – через низькі рейтинги інших політичних сил, що входять до чинного уряду разом із ГК.
Далеко не факт, що ситуацію врятує недавній розкол у ключовій позиційній партії "Право і Справедливість". Тому Туску треба вже зараз визначатися зі стратегією, втілення якої має дозволити переломити ситуацію та забезпечити чинній коаліції перемогу у наступному році.
І схоже, що Дональд Туск визначився із цією стратегією. Проте чи підтримують її інші учасники урядової більшості? І чи здатна вона розвернути настрої виборців на користь уряду?
Знову разом?
Як стало відомо польським медіа, на зустрічі лідерів коаліційних партій 10 серпня Дональд Туск закликав повернутися до переможної стратегії попередніх виборів, а саме – йти на вибори 2027 року спільним списком.
Такий сценарій перш за все дозволяє коаліції зберегти всі голоси своїх прихильників – зараз частина з них може бути втрачена через ризики непроходженню до Сейму молодших коаліційних партнерів Туска.
А на додачу, польська виборча система розподіляє мандати за методом д'Ондта, який віддає перевагу партії, що взяла найбільше голосів. Наприклад, на минулих виборах ПіС отримала на 15% більше голосів виборців, ніж ГК, але отримала на 23,5% більше мандатів у Сеймі. І здобути парламентську більшість Громадянська коаліція змогла, лише об’єднавшись зі ще двома виборчими блоками – "Третім шляхом" та "Лівицею".
Наразі ця система дає переваги партії Туска, проте праві опозиційні партії також думають над об'єднанням у єдиний блок. І якщо їм це вдасться, то перше місце і додаткові мандати, які воно дає – може бути вирішальними для визначення, хто керуватиме Польщею наступні чотири роки.
Тож заклик Туска став до певної міри відповіддю на заклик лідера "ПіС" Ярослава Качинського сформувати єдиний список правих опозиційних сил, здатний на виборах здобути перше місце.
Та якщо аргументи Дональда Туска цілком зрозумілі, із тим, як втілити цей план – не все просто.
Перш за все, вже зараз зрозуміло, що в єдиний список навряд чи підуть всі партії, що голосували у 2023 році за уряд Туска.
Зокрема, він не може розраховувати на партію "Разем" Адріана Зандберга – ця політсила йшла на вибори 2023 року у складі блоку лівих сил, підтримала уряд Туска, але не стала входити в урядову коаліцію через відмову останньої скасовувати заборону абортів. Тож із високою ймовірністю на вибори 2027 року "Разем" піде самостійно – нехай навіть її нинішній рейтинг не дозволяє сподіватися на проходження до Сейму.
Також у новому проурядовому виборчому блоці навряд чи знайдеться місце партії "Польща-2050". Причина – конфлікт Туска із нинішньою лідеркою цієї партії Катажиною Пелчиньскою-Наленч. Остання часто критикує коаліційні ініціативи та не голосує, як союзниця. До того ж, "Польща-2050", яка колись претендувала стати третьою силою у Польщі, зараз переживає не найкращі часи – її рейтинг коливається від 0,5% до 1,5%. Більш ймовірно, що у Туска запропонують включити у свій список окремих політиків цієї партії.
Тож, по суті пропозиція Туска була адресована двом політичним силам – "селянам" Владислава Касіняка-Камиша (зараз її рейтинг виглядає дуже нестабільним, коливаючись від 1,5% до 4,5%) та "Лівиці" нинішнього спікера Владзимежа Чижастого (6-7,5%).
За даними ЗМІ, Дональд Туск наразі переконує політичних партнерів, що це єдиний крок запобігти перемозі правих.
Але чи почують його заклик? І чи готові ці партії готові до такого об’єднання?
Новий лідер для нового блоку
"Польська селянська партія", скоріш за все, погодиться на такий альянс.
Як вже йшлося, рейтинги цієї партії, яку очолює віцепрем’єр та міністр національної оборони Владислав Косіняк-Камиш не гарантують їй самостійне проходження до Сейму. У ПСЛ свідомі своєї вразливості і традиційно ходять на вибори у складі блоків, тож чергове передвиборче об’єднання є для цієї партії цілком логічним.
До того ж, є ще один аргумент. Наприкінці минулого року було чимало прогнозів, що вже восени – за рік до парламентських виборів – Дональд Туск може залишити посаду прем’єра, поступившись політику, який має вести партію на вибори 2027 року.
Щоправда, раніше прогнозували, що цією кандидатурою буде віце-прем’єр та міністр закордонних справ Радослав Сікорський. Проте зараз цей варіант нібито вже не розглядають.
Адже бачать Сікорського опонентом Навроцькому на президентських виборах 2030 року.
Відповідно, не хочуть "убивати" йому рейтинг перебуванням на посаді голови уряду.
За однією з версій, замість Сікорського стати наступником Дональда Туска на посаді прем'єра, а згодом і очолити список, може інший віцепрем'єр – вже згаданий Владислав Косіняк-Камиш.
Він найбільше правий політик у нинішній коаліції. Тож якщо він очолить уряд, а згодом – і об’єднаний виборчий список, це може допомогти залучити голоси поміркованого правого електорату. Насамперед – колишніх виборців "ПіС", яких не влаштовує нинішня радикалізація цієї політсили.
Ця ідея – непроста у втіленні, тож зарано вважати цей варіант затвердженим.
Для партії Туска передача лідерства представникові іншої політичної буде непростим рішенням. Однак інших популярних правих політиків у керівництві ГК немає – а польський електорат правішає. Крім того, політична сила Туска має досвід поглинання партій партнерів – і хто знає, чи не є це сценарієм для ПСЛ та Косіняка-Комиша – у разі, якщо він стане обличчям блоку, які ГК прагне зтворити до виборів.
Проте така ставка має зворотній бік.
Насамперед – це унеможливлює створення спільного виборчого списку за участі "Лівиці", найрейтинговішого наразі партнера Туска в уряді.
Ця партія маршалка Чажастого наразі має підтримку 7-7,5% виборців, що дозволяє їм розраховувати на самостійне проходження до Сейму. А тому не потребує спільного блоку. Навіть із "Разем", як це було у 2023 році.
І це – вагома підстава припустити, що ідея Туска не буде втілена повністю.
Проте, у правої опозиції також не все виглядає оптимістично.
Чи можливо об’єднати правих?
На користь коаліції Туска грає той аргумент, що й їх опоненти також не є монолітною силою.
Зокрема, за даними соціологічних опитувань навіть маючи зараз перевагу над коаліційними партіями, права опозиція не зможе претендувати на більшість без залучення ультраправої партії "Конфедерація Корони Польської" Гжегожа Брауна.
Але такий сценарій – вкрай небажаний як для "ПіС", так і нової партії "Розвиток Плюс" Матеуша Моравецького. Адже така коаліція буде вкрай негативно сприйнята як у ЄС, так і в Сполучених Штатах (що для польських правих, можливо, має ще більше значення).
Але проблеми правих партій на цьому не завершуються.
Чимала частина електорату "Конфедерації" вкрай негативно відноситься до "ПіС". А разом – і до нової партії "Розвиток Плюс", чий лідер був головою сформованого "ПіС" уряду. В тому числі – через масове прийняття українців під час повномасштабної війни – на тлі нинішньої антиукраїнської істерії "Конфедерація" використовує цей факт, заявляючи, що саме "ПіС" дало старт нинішній кризі.
Зрештою, під сумнівом і здатність до співпраці між "ПіС" і партією Моравецького. Хоча ці політсили є ідеологічно найближчими, нинішній обмін звинуваченнями, який супроводжує розкол "ПіС" може призвести до унеможливлення будь-якої співпраці між ними.
Об’єднуючим фактором для опозиції є президент Навроцький.
Він як ніхто зацікавлений у перемир'ї між правими партіями, адже в разі їх перемоги матиме надзвичайно потужний вплив на новий уряд. А можливо – зможе нав'язати новій коаліції свого прем'єра.
Проте для цього президенту Польщі доведеться навести лад у "тераріумі однодумців" – завдання яке точно не буде простим.
Автор: Юрій Панченко,
співзасновник "Європейської правди"