Чому заборона ультраправих "друзів РФ" у Європі не суперечить принципам демократії
Один із головних уроків політичних катастроф XX століття видається парадоксальним: демократіям для захисту інколи доводиться вдаватися до заходів, які на перший погляд виглядають недемократичними.
Цей, здавалося б, нерозв’язний парадокс знову став актуальним із піднесенням ультраправих популістських партій.
Про загрозу з боку ультраправих партій, які тяжіють до авторитаризму, і як демократії мають протидіяти їм, читайте в статті професора політології Принстонського університету Яна-Вернера Мюллера Демократія повинна захищатися: чому заборона ультраправих партій є виправданою. Далі – стислий її виклад.
Візьмімо для прикладу ультраправу партію "Альтернатива для Німеччини" ("АдН").
Існують вагомі підстави для повної її заборони.
Це пояснюється загрозою, яку "АдН" становить для конституційного ладу Німеччини.
Після Другої світової війни Федеральний конституційний суд Німеччини заборонив партію-спадкоємицю нацистів, а згодом – і Комуністичну партію Німеччини у 1950-х роках.
В основі рішень – ідея німецько-єврейського емігранта Карла Левенштайна, який висунув думку, що демократії повинні обмежувати основоположні права тих, хто використовує демократичні механізми для досягнення авторитарних цілей.
Але у новітній історії той самий суд відхилив спробу заборонити нечисленну неонацистську Націонал-демократичну партію Німеччини (НДП, пізніше перейменовану на Die Heimat – "Батьківщина"), оскільки вона не мала реальних шансів прийти до влади. Водночас суд запропонував законодавцям внести зміни до конституції, щоб позбавити державного фінансування партії, які офіційно визнані ворожими до демократії.
Відповідні зміни до Основного закону згодом були ухвалені.
На відміну від НДП, "Альтернатива для Німеччини" цілком може сформувати уряд в одній зі східних земель Німеччини вже цього року.
Передбачаючи таку можливість, авторитетна група фахівців нещодавно оприлюднила масштабне дослідження щодо того, чи може Конституційний суд схвалити заборону партії.
Багато коментаторів побоюються, що заборона партії, яка може отримати до 40% голосів в одній зі східних земель і нині очолює загальнонаціональні рейтинги, фактично означатиме виключення значної частини громадян із політичного процесу. Вони також попереджають, що така заборона може остаточно розчарувати багатьох виборців у демократії.
Ну й дозволить ультраправим представити себе мучениками.
Побоювання, що ультраправі діячі стануть мучениками, є необґрунтованими – адже вони вже давно подають себе саме так. Їхня звична стратегія полягає в тому, щоб переконати громадян, ніби існує підступний політичний істеблішмент, який пригнічує їх, тоді як вони єдині говорять правду владі.
Іноді певну політичну програму необхідно заборонити, щоб зберегти фундаментальні засади держави: демократичне врядування, верховенство права та повагу до людської гідності.
Сам факт, що ультраправій партії дозволено відкрито пропагувати антидемократичні цілі, шкодить політичному життю країни, адже дає громадянам зрозуміти, що такі погляди можуть бути цілком прийнятними.
Головне завдання полягає в тому, щоб забезпечити існування вільної та чесної політичної конкуренції в довгостроковій перспективі.
Ультраправі політики, які приходять до влади – від Віктора Орбана в Угорщині та Ярослава Качинського в Польщі до Дональда Трампа у Сполучених Штатах – послідовно намагалися змінити правила гри на свою користь, хоча політичне поле має залишатися рівним для всіх. Якщо надати ультраправій партії достатньо часу та влади, вона, найімовірніше, встановить режим так званого "конкурентного авторитаризму" – систему, в якій вибори формально проводяться, але вже не є чесними.
Саме тому неправильно говорити про подвійні стандарти щодо демократів і авторитаристів. Адже одна сторона прагне зберегти політичну конкуренцію, інша – остаточно її ліквідувати.
Докладніше – в матеріалі Яна-Вернера Мюллера, який початково вийшов на сайті Project Syndicate, Демократія повинна захищатися: чому заборона ультраправих партій є виправданою.