Презумпція провини: як працює польський шантаж України
Фото: chytomo.comБудьмо відверті: українська влада майже не реагувала на антиукраїнську риторику, яка наростала у Польщі ще з початку 2010-х років. А часто навіть підігрувала сусідам. Наприклад, у липні 2013 року група із 148-ми народних депутатів Верховної Ради навіть звернулася до польського Сейму з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу. Тоді Сейм обмежився формулюванням «етнічна чистка з ознаками геноциду». Однак через три роки польський парламент ухвалив постанову, якою офіційно визнав події на Волині та Східній Галичині «геноцидом польського народу, вчиненим українськими націоналістами».
Поступово політичні маніпулятивні оцінки у наших західних сусідів остаточно витіснили фахову історичну дискусію. Сама ж історія стала заручницею польської політики. Українська влада сподівалася, що антиукраїнське затьмарення Варшави носить короткостроковий характер і воно пройде з огляду на складні геополітичні реалії. Проте наша поступливість, помножена на ігнорування антиукраїнських резолюцій Сейму й численних висловлювань польських політиків, була сприйняла як ознака слабкості, а не налаштованості на дружні стосунки. Польські політичні еліти, а за ними й значна частина суспільства, виробили звичку розглядати Україну крізь призму презумпції провини. За таких умов погіршення стосунків між двома країнами стало лише питанням часу.
Реклама
Коли президент України Володимир Зеленський вирішив присвоїти одному з військових підрозділів ім’я «Героїв УПА», він навряд чи замислювався про історію національно-визвольної боротьби у минулому столітті. Скоріше всього глава держави керувався простим логічним мотивом: суверенним правом кожної країни мати власних героїв. У Зеленського точно не було жодної гадки влаштовувати скандал з поляками. Але президент Польщі Кароль Навроцький думав інакше. Він вирішив: настала сприятлива нагода показати себе головним борцем з ідеологією «бандеризму» і покращити власні політичні рейтинги.
Президент Володимир Зеленський присвоїв почесне найменування «імені Героїв УПА» Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ, 26 травня 2026 року.Боротьба з українським націоналізмом – це унікальний польський феномен, який завдяки постійній багаторічній спекуляції виріс до рангу державної політики. Напевно Варшава уже зуміла перевершити Москву у своїй крайній ворожій заангажованості до діяльності УПА, Бандери, Шухевича і Організації Українських Націоналістів. Спираючись на міф про «головного мученика Європи», польські політичні еліти втратили відчуття реальності, намагаючись нав’язати Україні свою версію подій минулого. Це стосується не лише правого консервативного табору, а й лібералів.
Польські політики з різних політичних середовищ публічно покладають на Україну відповідальність за погіршення стосунків. Навіть лідер «Громадянської коаліції» прем’єр-міністр Дональд Туск назвав «нещасним» рішення Зеленського присвоїти підрозділу ЗСУ ім'я Героїв УПА та заявив: саме Україна має зробити перший крок для розрядки напруги між Варшавою і Києвом. Не обходиться і без відверто принизливої риторики на вищому рівні. До прикладу, глава президентської канцелярії Збіґнєв Богуцький назвав Галичину «східною Малопольщею». А лідер польської партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський у листі до однопартійців закликав заблокувати вступ України до Євросоюзу, оскільки «свідомість українців нині формує бандеризм – одна з найзлочинніших і найнелюдяніших ідеологій».
Лідер партії ‘Право і справедливість’ Ярослав Качинський виступає у Сеймі, Варшава, 28 жовтня 2020 рНа цьому тлі частина українського суспільства і деякі політики зайняли двояку позицію. Закликаючи до зниження напруги і порозуміння між двома державами, вони переконують: українська влада і персонально президент Зеленський також винні у нинішньому погіршенні стосунків з поляками. Дехто пішов ще далі і пропонує відмовитися від Бандери та УПА, покаятися і піти на історичні поступки Польщі заради омріяного членства у ЄС?
Така позиція є цілковито хибною і відображає скоріше наявність внутрішніх комплексів провини та меншовартості, ніж реальне розуміння ситуації. По-перше, не факт, що нас взагалі візьмуть у ЄС у перспективі найближчих років. По-друге, немає жодної гарантії, що Варшава вдовольниться українськими вибаченнями і не вимагатиме нових поступок. По-третє, якщо починати шлях у Євросоюз з національного самоприниження і нездатності спокійно, але з гідністю відстоювати свої інтереси, то чи вдасться це зробити на етапі важких переговорів про деталі членства?
Президент Зеленський і українська дипломатія неідеальні. І вони, безперечно, зробили низку помилок. Але звинувачувати українську владу у тому, що вона посміла присвоїти військовому підрозділу звання Героїв УПА і цим розлютила поляків, є ознакою національної неповноцінності. Тому дивують закиди політичних опонентів Зеленського з середовища п'ятого президента. Мовляв, чинна влада має зробити все заради відновлення хороших стосунків з Польщею.
Реклама
При цьому чомусь ігнорується одна важлива деталь: чи дійсно поляки хочуть цих хороших і по-справжньому рівноправних стосунків? І чи сприймають вони в принципі ідею, що відносини між двома народами мають будуватися на основі рівності, взаємоповаги та невтручання у внутрішні справи? Судячи з останньої риторики про «східну Малопольщу» і «бандеризм», є підстави сумніватися у цьому.
Тарас Стецьків: «Якщо поляки не почнуть трактувати українців як рівних, ми не домовимось»
Президент Петро Порошенко встав на коліна перед пам’ятником Жертвам Волині 8 липня 20168 липня 2016 року президент України Петро Порошенко встав на коліна перед пам’ятником жертвам Волинської трагедії у Варшаві. Політик поклав квіти до монумента та вшанував пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Цей вчинок позитивно оцінили в Польщі як важливий крок на шляху до історичного примирення між двома народами. Але чи зробила польська сторона крок назустріч? Навпаки. Через два тижні польський Сейм проголосував документ, яким визнавав події на Волині і в Галичині 1943-1945 років геноцидом, організованим українськими націоналістами. Цікаво, що постанову підтримали усі політичні сили: 432 з 442 депутатів, присутніх у залі, проголосували «за». А щоб документ був ще менш збалансованим, з нього під час короткої дискусії прибрали згадку про те, що конфлікт на Волині був «братовбивчим». Ось так польські політики відреагували на символічний публічний жест покаяння українського президента.
Меншовартісні заклики до примирення з Польщею ціною втрати власної історії і гідності не відкриють Україні шлях до Європи. А також навряд чи зупинять розкручений маховик антиукраїнської істерії. Якщо сьогодні Україна погодиться із нав'язаною зовні презумпцією власної вини лише тому, що це здається політично вигідним, завтра їй майже гарантовано висунуть нові претензії. Досвід міжнародної політики свідчить: односторонні поступки рідко стають міцним фундаментом для розбудови хороших стосунків. Тим більше, якщо ці поступки є спробою задовольнити чиїсь нездорові амбіції.