Ця акція протесту з вимогами реформи судоустрою відбулася ще в лютому 2015 року"Європейська" імітація реформи. Як поступки ЄС вбивають шанс на очищення Верховного суду
Україна зробила важливий крок на шляху до ЄС: у Люксембурзі нарешті відкрився перший переговорний кластер, тобто блок реформ, які Україна має здійснити дорогою для успіху переговорів про своє членство. Цей кластер має назву "Основи", а у Брюсселі його називають хребтом процесу вступу. Він відкривається першим і закривається останнім – і темп усього подальшого шляху прив'язаний саме до нього. Окрім судової реформи, до кластера входять реформи у сфері демократії, антикорупції, держзакупівель і фінансового контролю.
Верховенство права в контексті руху України особливо важливе. Але саме в питаннях справедливості Україна, на жаль, далеко не на перших місцях у Європі.
Попри це, за останні роки нам вдалося чимало. Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Вищий антикорупційний суд (ВАКС), е-декларування, оновлені з міжнародними експертами Вища рада правосуддя та Вища кваліфікаційна комісія суддів – усе це з'явилося завдяки величезному запиту українців на реформи і значній ролі у цьому процесі міжнародних партнерів України.
Водночас під "євроінтеграційним" прапором можуть ховатися ініціативи, що
насправді віддаляють Україну від європейських стандартів.
Ще в другому кварталі 2025 року, за Планом Ukraine Facility, Верховна Рада мала схвалити закон про удосконалення декларацій доброчесності суддів і процедури їхньої перевірки: з уточненим змістом декларацій, розширеним періодом перевірки, деталізованими механізмами і чіткими правовими наслідками. Прострочивши дедлайни на рік, 9 червня 2026 року Верховна Рада ухвалює закон на цю тему №13165-2. Чому в депутатів дійшли до цього руки – відомо. Бо до удосконалення процесу перевірки суддів привʼязано ще й майже 400 млн євро фінансування. А єврокомісарка Марта Кос, що відвідала Київ напередодні, окремо закликала парламент не втратити ці кошти і нарешті зробити цей крок.
Парадокс у тому, що під виглядом євроінтеграційного закону парламент ухвалив документ, який віддаляє Україну від ЄС, демократії і верховенства права.
Що таке декларації доброчесності і для чого вони потрібні?
Щороку, починаючи з 2016-го, судді подають декларацію доброчесності. Це – спеціальна анкета, в якій суддя підтверджує, наприклад, що живе відповідно до доходів, не ухвалював рішень у конфлікті інтересів і не намагався отримати російське громадянство.
Якщо під час перевірки цих тверджень виявлять неправду, суддю мають притягнути до відповідальності (інша річ, що заходи покарання зараз передбачені не найжорсткіші; про це далі у статті).
Вимога вдосконалити декларації доброчесності суддів та їхню перевірку не з’явилася на рівному місці. Перший етап судової реформи після Революції гідності фактично виявився невдалим. Після перевірки майже 3 тисяч суддів на доброчесність та професіоналізм звільнили всього 15, або близько 0,5%. До Верховного суду, який створювали з нуля у 2017–2019 роках без міжнародних експертів, потрапили десятки недоброчесних суддів. Скандал з рекордним хабарем ексголові ВС Всеволоду Князєву та іншим суддям, частина з яких вже отримала підозри, став тільки симптомом такого бракованого добору.
Також варто згадати, як Верховний суд роками повертав недоброчесних суддів до системи. Наприклад, зірвав оцінювання майже 180 недоброчесних суддів, а ще кільком десяткам, як-от скандальній судді Інні Отрош, дозволив його не закінчувати. А всім, хто це оцінювання провалив, суд відкрив шлях до почесної відставки – тобто замість притягнення до відповідальності піти з посади зі значними довічними виплатами та іншими перевагами статусу судді.
На цьому тлі вже три роки Європейський Союз у своїх щорічних звітах щодо України просить "розібратися з корупцією у Верховному суді".
Єдиний реальний спосіб це зробити дає перевірка декларацій доброчесності суддів ВС. В інших інструментів або вже збігли строки давності, або ж ці інструменти вже застосовували формальним чином, а Конституція і закон не передбачає повторне застосування.
Фактично за неправду в деклараціях доброчесності за десять років нікого не покарали.
Лазівка, яка дозволяє недоброчесним суддям уникати відповідальності, зафіксована у законі. Він передбачає відповідальність лише за умисне внесення неправдивих відомостей, а юридично довести умисел, а не, скажімо, помилку або забудькуватість – майже нереально. А у тих рідкісних випадках, коли умисел доводили, винним суддям давали хіба попередження або позбавляли доплат на місяць – не найпотужніший стимул змінювати поведінку. На цьому тлі і зʼявилася вимога "полагодити" інструмент перевірки декларацій.
Для цього треба передбачити відповідальність за грубу недбалість під час заповнення декларацій, збільшити максимальний строк перевірки, щоб врахувати всі обставини, та підвищити відповідальність, щоб суддю реально можна було звільнити.
А ще – і це украй важливо за чинних реалій – для ефективності інструменту треба тимчасово залучити міжнародних експертів до перевірки суддів найвищої інстанції, тобто Верховного суду.
Все це зафіксовано у плані Ukraine Facility, у Дорожній карті з питань верховенства права, у списку Качки-Кос з пріоритетними реформами на 2026 рік і у "бенчмарках" переговорів про вступ до ЄС за Розділом 23.
Крім Верховного суду, інструмент мав би дисциплінувати й суддів інших інстанцій. Його, наприклад, можна було б використати, зокрема, для перевірки 300 суддів апеляційних судів, які ніколи не проходили кваліфікаційного оцінювання, яке пройшли решта служителів Феміди. Йдеться про процедуру, що діяла десять років тому і була радше формальною: суддя, який проявив некомпетентність або недоброчесність, у найгіршому разі всього лише проходив курси підвищення кваліфікації.
Як проєкт "європейської реформи" замінили її імітацією
Законопроєкт про удосконалення перевірки декларацій доброчесності суддів відкладали до останнього. А вже під завершення дедлайнів раптово внесли до Верховної Ради під аргументом, що з ним пов’язана міжнародна фінансова допомога, що може згоріти, тому голосувати треба негайно і хоч за щось.
Але замість удосконалення народні депутати проголосували за те, щоб половину питань з декларацій прибрати, а перевірку решти зробити фактично безсенсовою.
Зокрема, тепер не треба підтверджувати відповідність майна доходам, чи підтверджувати, що ти не ухвалював рішень щодо протестувальників під час Революції Гідності. Часову перевірку більшості елементів декларації зменшили до одного року, попри чіткі вимоги ЄС збільшити цей строк.
Відповідальність залишили виключно у разі "умисно неправдивих" свідчень – хоча практика довела, що саме наявність умислу дуже складно довести. Крім того, додали низку шкідливих норм: можливість оскарження результатів перевірки до суду і автоматичну "амністію" судді, якщо за шість місяців не встигли перевірити. Фактично цим депутати замість удосконалення доламали інструмент, який і так не був ефективним.
Це вже не вперше, коли українська влада зобовʼязується зробити реформу, а потім використовує нечіткість вимог або інші обставини, аби підмінити реформу імітацією.
Але це – новий рівень фальсифікації "європейського" закону.
Нардепи проігнорували доволі детально прописані вимоги до України, викладені у документах ЄС, і прийняли закон, який прямо суперечить назві та має протилежний ефект. Якщо Україні зарахують таку реформу й виплатять всі привʼязані кошти, це дасть чіткий сигнал владі: за порушення зобовʼязань нічого не буде, вам все пробачать. Це відкриє скриньку Пандори, бо аж надто великою буде спокуса повторити подібне і в інших сферах. Показово, що меседж про "амністію" стосовно себе блискавично зчитала судова влада. Буквально через пару годин після прийняття законопроєкту 13165-2 Верховний суд поновив раніше звільнену суддю ОАСК і фігурантку "плівок Вовка" Альону Мазур.
Продовження такої політики може спонукати деяких інших впливових представників влади повторити "успіх" літа 2025 року з ліквідації незалежності НАБУ і САП.
Нагадаємо, цьому відчайдушному і вкрай некорисному для України кроку тоді також передувала ціла низка порушень європейських зобов'язань з боку української влади і патологічне бажання не помічати їх – з боку ЄС.
ЄС має вплив на реформи, і цей важіль має працювати
Протягом останніх дванадцяти років ключові зміни у сфері верховенства права в Україні відбувалися не тому, що в політичної влади раптом зʼявлялася внутрішня воля ламати стару систему. Найчастіше вони ставали можливими тоді, коли збігалися два фактори – тиск громадянського суспільства всередині країни і чіткі умови з боку міжнародних партнерів.
Саме так працювали реформи у сфері правосуддя, антикорупції та правопорядку. Міжнародна фінансова допомога, макрофінансові програми, безвіз, кандидатський статус і тепер переговори про вступ до ЄС продовжували цю логіку: реформи в обмін на політичну підтримку, гроші та рух до Європейського Союзу.
Це особливо важливо зараз, коли через воєнний стан в Україні суттєво обмежені звичні демократичні інструменти впливу на владу. Немає виборів, обмежені мирні зібрання, суспільство має менше способів прямо змушувати політиків виконувати обіцянки.
Тому роль міжнародних зобовʼязань стає ще більшою.
Вони фактично залишаються мало не єдиним важелем, який не дає реформам зупинитися або перетворитися на імітацію.
Прикладів успішних реформ, проведених за жорсткими міжнародними зобовʼязаннями, достатньо.
Приміром, оновлення процедури добору суддів Конституційного суду, реформа Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів були частиною семи кроків, які Україну зобов’язали зробити, надавши статус кандидата на вступ до ЄС у червні 2022 року. Тобто навіть найважливіші зміни в судовій системі запускалися не самі по собі, а через поєднання внутрішнього тиску і зовнішніх умов.
І це не про те, що Україна не здатна реформуватися. Це про те, що стара система має величезний спротив. Без чітких умов, дедлайнів і наслідків для влади вона майже завжди намагається відкласти зміни, вихолостити їх або видати формальність за реформу.
Закон про декларації доброчесності суддів також мав бути реформою в обмін на гроші та рух до ЄС.
Натомість влада "продала" партнерам назву законопроєкту замість реального змісту. Доводиться чути контраргумент, що, мовляв, принциповість щодо реформ може нашкодити українській державі. Але ситуація – протилежна. За чіткої позиції міжнародних партнерів Україна здатна збирати голоси навіть за складні рішення. Так було з поверненням незалежності НАБУ і САП та іншими важливими законами. Тому зараз партнерам варто так само чітко тримати рамку і не погоджуватися на імітацію реформ там, де від України очікують реального результату.
Тим більше, що зараз ЄС має чи не найсильніші важелі підтримки українських реформ за весь час. Кредит підтримки України на наступні два роки обсягом 30 млрд євро, відкриття переговорного процесу про вступ і безпрецедентна підтримка ЄС серед українців створюють унікальне вікно можливостей. Українці підтримують не лише сам вступ до ЄС, а й правила, без яких цей вступ неможливий. Зокрема, 73% – за тиск міжнародних партнерів на українську владу задля очищення системи правосуддя і боротьби з корупцією в Україні. А 64% бачать у вимогах Брюсселя щиру спробу допомогти Україні модернізуватися.
Ситуацію із законом про декларації доброчесності ще можна виправити.
Його можна доопрацювати і привести у відповідність до тих цілей, заради яких він узагалі створювався. Так само мають бути переглянуті підходи до оцінки виконання Україною зобов’язань у сфері верховенства права, якщо замість реформи влада пропонує її імітацію.
Це не вибір між підтримкою України та її критикою. Це вибір між підтримкою справжніх реформ і згодою на їх імітацію.
Автори:
Михайло Жернаков, виконавчий директор Фундації DEJURE,
Тетяна Шевчук, юристка Центру протидії корупції