Чи зможе армія Франції стати основою безпеки Європи і чи вдасться замінити США
Це вже стало звичкою. Коли зовнішньополітичні справи Дональда Трампа йдуть кепсько, він накидається на НАТО, критикує лідерів союзників – часто конкретно французького президента Еммануеля Макрона. Ці постійні сутички змушують Європу думати про свою безпеку в умовах меншої, ніж раніше, присутності Сполучених Штатів.
Франція найкраще підходить для того, щоб очолити адаптацію Європи до меншої ролі США. Вона має культуру стратегічного бачення, має ядерну зброю як фактор стримування, має історію воєнних дій поза континентом та політичну звичку мислити континентальними масштабами.
Але їй все ще бракує "маси" – чисельності війська, логістичної екосистеми та промислової потужності, щоб стати, замість США, мілітарним хребтом Європи.
Про те, чи зможе Франція стати оборонним стрижнем Європи, читайте в статті журналістки (Франція) Шарлотт Гійу-Клер Менше США, більше Франції: чи зможе Париж стати центром "нового НАТО" в Європі. Далі – стислий її виклад.
Франція справді ближча за будь-яку іншу країну ЄС до того, щоб стати стратегічним стрижнем Європи.
Це єдина ядерна держава ЄС. Одна з небагатьох на континенті з оборонною промисловою базою, яка до того ж прагне реального рівня автономії. Франція має рідкісну для Європи армію, здатну одночасно мислити категоріями континентального стримування, експедиційних операцій та війни високої інтенсивності.
До того ж Париж здавна сприймає залежність від Вашингтона як проблему.
За оцінками брюссельського аналітичного центру Bruegel та німецького Інституту Кіля, щоб стримати російську агресію без ефективної підтримки США в короткостроковій перспективі, Європі знадобиться додатково сформувати близько 50 нових бригад.
Але ця цифра може бути оманливою.
Американська потужність – це не про кількість солдат. Це система: узгоджене командування, стратегічні перевезення, розвідка, протиповітряна та протиракетна оборона, дозаправка, супутниковий зв’язок та інші стратегічні засоби. Здатність швидко переміщувати, координувати та підтримувати сили.
У недостатності всього цього і полягає слабкість Європи.
Тобто розрив не просто в людських ресурсах чи грошах. Це розрив між наявністю солдатів на папері та здатністю вчасно перетворити їх на надійну, інтегровану бойову силу. Переозброєння є частиною відповіді, але не всією.
Натомість перший справжній тест на пристосування Європи до "реальності з меншою роллю Америки"розгортається в Україні.
Чи зможе вона підтримати Україну, якщо Вашингтон скоротить підтримку?
З суто фінансової точки зору замінити Сполучені Штати можливо, але Європі все ще бракує достатніх обсягів зброї.
Тим часом президент Франції Емманюель Макрон так і не запропонував Європі французьку версію американської ядерної "парасольки". Натомість пропонує обмежені заходи.
Ядерні сигнали можуть посилити стримування – але не можуть компенсувати слабкість у сфері звичайних озброєнь, головну на сьогодні проблему.
Якщо Європа не зможе завадити Москві швидко здобути перевагу на землі, жодне вдосконалення французької ядерної доктрини не вирішить проблему. Основні вимоги залишаються тими самими: бригади, боєприпаси, мобільність, командування та здатність вести бойові дії на достатньо ранній стадії, щоб зробити ядерний шантаж з боку противника менш ефективним.
Та навіть якщо Макрон правильно оцінив стратегічний напрямок, все одно залишається невизначеність. І вона – у самій Франції. Адже питання полягає не лише в тому, чи має Париж правильну відповідь на послаблення американських зобов’язань – а й у тому, чи залишиться сама Франція на такій позиції після парламентських виборів 2027 року. Ймовірним їхнім переможцем вважають Жордана Барделла, президента партії "Національне об’єднання".
Докладніше – в матеріалі Шарлотт Гійу-Клер Менше США, більше Франції: чи зможе Париж стати центром "нового НАТО" в Європі.