Відразу після перемоги на парламентських виборах Радев вже заявив про бажання мати "прагматичні відносини з Росією, засновані на взаємній повазі та рівному ставленні"Хто такий Румен Радев. Розповідаємо про лідера Болгарії, що переміг на "російських" гаслах
"Ви б сказали: "Путін, будь ласка, захопи болгарську територію?" Ні, ви, як справжній президент, я впевнений, не допустите компромісу зі своєю незалежністю. Це ваше право не підтримувати допомогу Україні. Але я б дуже хотів, щоб ви мене правильно зрозуміли", – так у липні 2023 року президент України Володимир Зеленський відреагував на слова болгарського президента Румена Радева, що нібито саме Київ "наполягає на веденні цієї війни".
Втім, ця суперечка не вплинула на українсько-болгарські відносини. Адже у Болгарії президент має досить обмежене коло повноважень, а уряд цієї країни тоді був цілком проукраїнським.
Пройшло майже три роки, і тепер Румен Радев готується посісти посаду прем’єр-міністра. Причому на цій посаді він зможе діяти без огляду як на партнерів по коаліції (адже партія Радева "Прогресивна Болгарія" самостійно отримала більшість мандатів), так і на власних однопартійців (адже партія була створена під вибори і більшість її депутатів не мають політичного досвіду).
Такий вплив однієї особи на політику країни є безпрецедентним для новітньої історії Болгарії (хоч і має явні паралелі з Україною). Саме тому варто детальніше розглянути персону колишнього президента та майбутнього прем’єр-міністра Румена Радева.
Що стоїть за його проросійськими заявами? І до якої міри він готовий корегувати зовнішній курс Болгарії?
Також радимо подивитися останнє відео "ЄвроПравди" про результати парламентських виборів у Болгарії.
Дві складові успіху
Генерал, що став президентом у ЄС – зараз першою асоціацією, напевно, є президент Чехії Петр Павел. Проте Румен Радев пройшов цей шлях набагато раніше, адже вперше його було обрано президентом ще у 2016 році.
Того ж року генерал-майор Радев зі скандалом йде у відставку з посаду командувача Повітряних сил країни. Причина – незгода з урядовим рішенням залучити авіацію союзників з країн НАТО патрулювати повітряний простір Болгарії.
Радев назвав цей крок принизливим для болгарських військових.
Разом із тим на цій посаді Радев був палким прихильником оновлення парку винищувачів, зокрема – переходу від радянських МіГ-29 до сучасних західних систем.
Це не дивно, адже військову освіту Радев здобував не лише вдома, а й у Сполучених Штатах – з відзнакою закінчив Школу офіцерів ескадрилей Авіаційного університету Повітряних сил США на авіабазі Максвелл, а згодом – Повітряний військовий коледж Авіаційного університету ВПС США.
Також Радев має науковий ступінь доктора військових наук, захистивши дисертацію на тему "Створення та використання систем тактичної підготовки авіаційних екіпажів та підрозділів".
Проте найбільше (звичайно – до президентства) він був відомий як пілот-ас та організатор авіашоу "Це ми", де на літаках МіГ-29 демонстрували фігури вищого пілотажу (в тому числі – і сам Радев, навіть після отримання генеральського звання).
Скандальна відставка відкрила Радеву шлях у політику. І одразу – на найвищу посаду.
У президенти його формально висунула Болгарська соціалістична партія – на той момент тотально проросійська (до речі, членом цієї партії Радев так і не став, хоча у молоді роки був членом компартії). Проте існує інформація, що вибір Радева був зроблений відповідно до соціологічного дослідження для виявлення профілю "ідеального кандидата", проведеного Російським інститутом стратегічних досліджень.
Впевнена перемога на виборах 2016 року була досягнута завдяки двом факторам. По-перше, іміджу людини не з політичної системи, не пов’язаної з корупційними схемами і при цьому готової з ними боротися.
А по-друге, вмінню бути "всім для всіх".
Одні виборці голосували за нього через підтримку соціалістів (та РФ), тоді як інші – через західну освіту.
Як не дивно, обидва ці фактори стали вирішальними і для перемоги на нинішніх парламентських виборах. Тобто – протягом майже 10 років, перебуваючи на найвищій посаді у країні, Радев зумів зберегти свій імідж людини не з політичної системи, а разом з тим – знову зміг запропонувати виборцям "все для всіх".
Ще один момент – на виборах 2016 року у парі з Радевим балотувалася кандидатка у віцепрезиденти Іліяна Йотова. Вони пройшли разом обидві каденції, а зараз Йотова після відставки Радева виконує повноваження президента і готується до участі у президентських виборах, що пройдуть наприкінці року.
Генерал проти генерала
Перша президентська каденція Румена Радева – історія "війни" з лідером правоцентристської партії "ГЕРБ" Бойко Борисовим. До речі, також генералом (однак не військовим, а генерал-лейтенантом поліції).
Посаду прем'єр-міністра Борисов займав із 2009 року і, здавалося, буде керувати урядом ще дуже довго. Однак протистояння з Радевим стало для нього провальним.
Вирішальним став 2020 рік, коли співробітники генпрокуратури провели обшуки в адміністрації президента.
А разом з тим – затримали двох її співробітників за звинуваченнями у зловживанні владою, торгівлі впливом та розголошенні державної таємниці.
Справа виглядала відверто замовною, оскільки тодішній генпрокурор Іван Гешев вважався стовідсотково "людиною Борисова". Тож відповіддю на дії силовиків стали масштабні антиурядові протести, які зрештою й призвели до відставки Борисова.
І хоча "ГЕРБ" відтоді неодноразово повертався до влади, сам Борисов більше на цю посаду не висувався. Більш того, його навіть було ненадовго затримано в рамках розслідування про шантаж бізнесмена Василя Божкова.
Повалення уряду Борисова дозволило Радеву не лише без проблем переобиратися на другий термін, а й стати ключовою політичною фігурою у країні.
Достатньо згадати, що нинішні парламентські вибори, що виграв Радев, стали восьмими за останні п’ять років. Тобто вся друга президентська каденція Радева стала періодом перманентної політичної кризи.
В ситуації, коли політичні партії не могли сформувати коаліцію, а парламент відправлявся на нові й нові перевибори, позиції президента істотно посилювалися, адже він самостійно призначав технічний уряд, беручи на себе відповідальність за ситуацію у країні.
А коли політична криза стала хронічною – Радев достроково залишив президентську посаду, оголосивши про похід до парламенту. І тим самим – буквально повністю повторив свій "стрибок у владу" 2016 року.
Межі проросійськості
Свою проросійськість Румен Радев продемонстрував вже під час першої президентської каденції.
Щоправда, тоді, до повномасштабного вторгнення РФ, це не виглядала чимось особливим.
Так, Румен Радев літав у РФ на зустрічі з Путіним (востаннє – у 2019 році), підтримував економічну співпрацю, насамперед в енергетиці, проте тоді у ЄС були й більш дружні до Кремля лідери країн. Згадаймо лише президента Чехії Мілоша Земана або президента Хорватії Зорана Милановича (перебуває на посаді з 2020 року і донині).
Найбільш гучним "українським" скандалом у Румена Радева була заява про Крим, коли під час дебатів президент Болгарії назвав антиросійські санкції неефективними, а на питання, чий Крим, відповів: "Наразі він російський, чий ще він може бути?"
Після гучного скандалу Радев уточнив свою позицію, заявивши, що мав на увазі лише фактичний контроль РФ над окупованим півостровом, додавши, що визнає Крим територією України та підтримує її суверенітет і територіальну цілісність. (Варто додати, що теза про підтримку суверенітету і територіальної цілісності України присутня і в передвиборчій програмі партії Радева "Прогресивна Болгарія".)
Усе змінилося після повномасштабного вторгнення РФ.
В той час, коли багато європейських лідерів "терли" у соцмережах пости про дружбу з РФ та терміново корегували свою позицію щодо підтримки України, Радев виступив за збереження діалогу з агресором та проти постачань зброї Україні. Адже, за його логікою, така підтримка Києва є "гасінням пожежі бензином".
Від цих поглядів він не відмовився й донині.
Зокрема, він наклав вето на рішення парламенту про передачу Україні бронетехніки (яке згодом вдалося подолати), а також відмовився представляти країну на самітах НАТО, щоб не підписувати зобов’язань щодо допомоги Україні.
Втім, варто не забувати: погляди Радева не заважали йому "крізь пальці" дивитися на продаж Болгарією зброї для ЗСУ. Спочатку – через країни-посередники, а потім – і напряму. Або про допомогу Україні нафтопродуктами у 2022 році, коли армія РФ масово знищувала українські склади палива.
Так само болгарські уряди, навіть технічні, що були призначені безпосередньо Радевим, не блокували ані продовження чинних санкцій проти РФ, ані прийняття нових.
Зрештою, сам Радев за останні чотири роки від поїздок до РФ утримувався – на відміну, наприклад, від Віктора Орбана та Роберта Фіцо.
В такій ситуації проросійські заяви Радева виглядають грою на публіку, такими собі підготовчими роботами для участі у парламентських виборах. Особливо це стосується його заяв про "партію війни" серед болгарських політиків та ризики втягнення Болгарії у війну з РФ – як військовий Радев не може не знати, що прямого зв’язку тут немає.
А на додачу, не варто забувати, що ці заяви були зроблені на посаді президента. Більш того – в ситуації, коли проукраїнські кроки уряду викликали незадоволення чималої частини болгар, і цим можна було скористатися на свою користь.
Чи буде Радев дозволяти собі поводитися так само на посаді голови уряду?
І тим самим – ставити під загрозу стосунки з провідними європейськими країнами? Наразі це відкрите питання.
В тому числі це може залежати від того, який рівень підтримки виборчій кампанії Радева надавала РФ – лише інформаційну чи більш істотну? Відповіді на це питання наразі теж немає.
Відразу після перемоги на парламентських виборах Радев вже заявив про бажання мати "прагматичні відносини з Росією, засновані на взаємній повазі та рівному ставленні".
Це означає, що новий голова уряду Болгарії майже напевно буде підігравати проросійському електорату, який є для нього базовим. Можливо, навіть піде на якісь демонстративні кроки, на кшталт денонсації оборонної угоди з Україною.
Проте відмовитися від військових контрактів йому буде дуже складно, коли оборонна галузь стала важливим драйвером болгарської економіки. А тому продаж боєприпасів Україні, скоріш за все, продовжиться, чи то напряму, як зараз, чи через треті країни, як це було у 2022 році.
Зрештою, переможна стратегія Румена Радева "бути всім для всіх" має один недолік – дуже швидке суспільне розчарування. Занадто відверте загравання з РФ та конфлікт із ЄС можуть істотно пришвидшити це розчарування – і сам Радев це, напевно, чудово розуміє.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"