Атомна енергетика Європи у заручниках політики
Атомна електростанція Тіанж - найпотужніша АЕС у Бельгії, розташована на правому березі річки Маас.У 1990 році третина електроенергії у Європі вироблялася на атомних електростанціях. Зараз її частка скоротилася до 15-20%. А в деяких країнах атомна енергетика взагалі заборонена і зникла як галузь. Це відбулося на тлі розмов про небезпеку атому і необхідності захисту довкілля. Водночас значно зросли обсяги відновлювальної енергетики. За даними Євростату, частка ВДЕ у структурі виробництва електроенергії в Європі у 2025 році досягла 47,3%. Вітер був основним джерелом відновлюваної електроенергії в ЄС, на який припадало 37,5%. Сонячна енергія посіла друге місце з 27,5%, далі йшла гідроенергетика з 25,9%. Решта відновлюваної електроенергії походила з горючих відновлюваних видів палива (8,5%), геотермальних та інших джерел енергії (0,5%).
Серед країн ЄС найбільша частка електроенергії з відновлюваних джерел вироблялася в Данії (92,4%, переважно вітер), Австрії (83,1%, переважно гідроенергетика) та Португалії (82,9%, переважно гідроенергетика та вітер). Натомість найнижчі частки ВДЕ були зафіксовані на Мальті (16,2%), у Чехії (16,6%) та Словаччині (17,8%).
Однак розквіт відновлювальної енергетики має свої межі та ризики. Відновлювальна енергетика – привабливе, але надто нестабільне джерело енергії. Сонце і вітер залежать від погоди та пори доби і року, тоді як атомні станції працюють не залежно від таких обставин. Якщо в країні відсутня атомна енергетика, для стабілізації електропостачання доводиться підключати теплові електростанції, які працюють на викопному паливі, або імпортувати кіловати з-за кордону.
Вітрова електростанція поблизу Копенгагена, Данія.Європа не має значних запасів нафти і газу, що робить її залежною від геополітичних катаклізмів та цінових коливань на енергетичних ринках. Та й панелі для сонячних станцій завозяться переважно з Китаю. У 2024 році ЄС імпортував сонячних панелей на суму 11,1 млрд євро. Китай є найбільшим постачальником сонячних панелей до Європи – 98% усього імпорту. Нарешті було б неправильно не згадати про негативний вплив вітрових станцій на місцеву екологію. Будівництво ВЕС часто вимагає вирубки лісів і руйнування природних ландшафтів. Турбіни вітрових електростанцій є джерелом шуму. Також науковці зафіксували випадки загибелі птахів і кажанів від зіткнення з лопатями ротора або внаслідок баротравми.
Якщо Європа хоче досягти повної декарбонізації, мати енергетичну безпеку та конкурентоспроможну промисловість, їй доведеться шукати додаткові альтернативи. Наразі немає кращого варіанту, ніж часткове повернення до атомної енергії. Атомна енергетика у Європі, на жаль, стала жертвою ідеології і заручницею політики. Там, де перемогли політичні, а не економічні аргументи, АЕС поступово були виведені з експлуатації і припинили свою роботу. Наслідки такого рішення не забарились.
У зв’язку з цим цікаво порівняти абсолютно протилежний досвід Німеччини та Франції, оскільки ці два лідери Європи обрали різні шляхи в енергетиці.
Емсландська атомна електростанція, Німеччина, 25 липня 2022 року.Німеччина вирішила повністю відмовитися від енергії атому і зробила ставку на ВДЕ. Останні атомні станції припинили роботу в 2023 році. Це відбулося через тиск з боку «зелених», для яких боротьба з атомною енергетикою перетворилася у ідеологічне питання. Інші великі політичні сили ФРН підтримали антиядерний рух. Після аварії на Фукусімі у 2011 році федеральний канцлер Ангела Меркель оголосила про закриття восьми найстаріших атомних реакторів. А Бундестаг з переконливою більшістю голосів ухвалив рішення про прискорене виведення з експлуатації усіх атомних реакторів. Навіть зміна геополітичних реалій і критичне зростання залежності країни від імпорту нафти та газу, не переконали німецьких політиків у необхідності переглянути своє рішення.
Частка відновлювальної енергетики у Німеччині в минулому році перевищила 58%. Це серйозне досягнення. Але є й інша сторона медалі. По-перше, близько 41% електроенергії у Німеччині досі виробляється на теплових електростанціях. Виробництво електроенергії на традиційних ТЕС у 2025 році навіть зросло на 3,6%. А відновлювальна енергетика виявилася зовсім недешевою і не завжди доступною альтернативою.
Німеччина має одні з найвищих цін на електроенергію для споживачів і промисловості у Європі (близько 30-40 євроцентів за кіловат). Відновлювальні джерела енергії не забезпечують інерцію системи, що підвищує витрати. Більшість вітрових електростанцій зосереджені на півночі, тоді як споживачі – у центрі і на півдні країни. Ринок лихоманить як через надлишок електроенергії у вітряні і сонячні дні, так і через її дефіцит. Для стабільної роботи енергосистеми такого характеру потрібно володіти великими сховищами енергії, але їх не вистачає.
Witznitz Energy Park (Енергопарк Віцніц) — це найбільша діюча сонячна електростанція в Німеччині та одна з найпотужніших у Європі. Розташована на південь від Лейпцига, офіційно введена в експлуатацію в липні 2024 року.Промислові ціни на один кіловат у ФРН суттєво вищі, ніж у США чи Китаї. Найбільше від високих цін на електроенергію страждають енергоємні сектори німецької промисловості. Через це окремі виробництва скорочуються, а бізнес розмірковує над релокацією потужностей. Економісти вважають, що високі енергетичні витрати є одним з головних факторів економічної стагнації і сприяють втраті Німеччиною позиції промислового лідера Європи. Аналіз PwC свідчить: якби атомні електростанції продовжували працювати, ціна одного кіловата електроенергії у Німеччині була б на 23% дешевша.
Однак «Зелені», які були головними лобістами закриття атомних станцій у Німеччині, принципово не визнають своєї помилки. І продовжують наполягати: відмова від атомної енергетики зробила країну безпечнішою і незалежнішою. Представники цієї політсили критикують будь-які розмови про повернення до атома. У той же час федеральний канцлер Фрідріх Мерц висловлює жаль з приводу рішення попередніх урядів, але наразі не готовий ініціювати відродження атомної галузі.
Натомість Франція пішла іншим шляхом. Там теж були спроби «зелених» і лівих закрити атомні станції або значно скоротити їх кількість. Президент-соціаліст Франсуа Олланд під час виборчої кампанії 2012 року обіцяв поступово знизити частку атомної енергії до 50%. Еммануель Макрон спочатку підтвердив плани закрити 14 атомних реакторів. Але російська агресія проти України і потрясіння на світових енергетичних ринках змусили відмовитися від цієї ідеї. Адже атом забезпечує промисловість дешевою і стабільною енергією. Ідеологія впала під вагою аргументів та економічної доцільності. Макрон оголосив про «ядерне відродження» і наміри збудувати шість нових атомних реакторів. А парламент та уряд остаточно відкинули попередні зобов’язання зменшити частку атомної енергетики. Прагматизм зупинив антиядерні ідеї.
АЕС Гравлін (Centrale nucléaire de Gravelines) — найбільша атомна електростанція Франції .Сьогодні частка АЕС у виробництві електроенергії у Франції становить 69%. Решта припадає на відновлювальну енергетику (28%) та викопне паливо (5,2%). Загалом чисті джерела енергії у структурі французької енергетики становлять 95%. Вартість – 25-30 євроцентів за кіловат. І значна частина виробленої на французьких атомних електростанціях електроенергії продається Німеччині.
Парадоксально, але факт: Франція, яка не ставила за мету закрити атомні електростанції і відмовилася потурати забаганкам зелених радикалів, сьогодні може похвалитися мінімальною часткою викопних джерел енергії. Тоді як Німеччина через своє поспішне заангажоване рішення щодо АЕС досі великою мірою покладається на вугілля, нафту та газ для виробництва електроенергії.
Економічна реальність руйнує міф про те, що повна відмова від атому – це запорука енергетичної безпеки, незалежності та процвітання. Але політикам буває вкрай важко визнати власну заангажованість і помилковість суджень. Тому найближчим часом ми точно не побачимо у Німеччині відкриття нових атомних станцій. А уряд буде намагатися балансувати в умовах високої волатильності енергетичних ринків та стрибків цін на енергоносії. Це створить додаткові ризики для політичної стабільності у найбільшій економіці Євросоюзу. І точно не сприятиме економічному та індустріальному ренесансу Німеччини.