"Не ідеально, але це Франція" – попри те, що президент Макрон виявився одним з небагатьох європейських лідерів, хто погодився надати допомогу США, це не захистило його від кпинів з боку ТрампаТрамп без союзників: чому європейці не поспішають надсилати війська до Ормузької протоки
"Якщо не буде реакції або якщо реакція буде негативною, я думаю, це буде дуже погано для майбутнього НАТО", – з таким попередженням до Альянсу виступив американський президент Дональд Трамп, вимагаючи від союзників допомоги у відновленні проходу через Ормузьку протоку.
Блокада цієї стратегічно важливої протоки стала найбільш ефективним кроком Ірану у війні зі Сполученими Штатами. І одночасно – великою проблемою як для всієї світової економіки, так і для Трампа особисто.
У відповідь в адміністрації президента США запропонували створити міжнародну військово-морську оперативну групу, яка могла б відновити безпечний прохід суден через протоку.
Заклик Трампа став справжнім викликом для європейських країн, які намагаються зберегти добрі відносини із США. Проте суспільства цих країн явно не сприймуть входження у війну, яку Трамп розпочав без жодних консультацій з союзниками.
Саме тому союзники поки що демонструють обмежений ентузіазм щодо цієї ініціативи: частина країн напряму відмовила Трампу, тоді як інші пропонують лише мінімальну підтримку.
Справжня "ядерна зброя" Ірану
Попри те, що Іран досі не створив ядерну зброю, можливість блокування ним Ормузької протоки часто називають своєрідним аналогом ядерної бомби – західні країни мали сто разів подумати, перш ніж почати війну з Тегераном.
Ормузька протока – єдиний морський вихід із Перської затоки, маршрут для близько чверті світового скрапленого природного газу та морської торгівлі. Судноплавство обмежується двома смугами шириною 3,7 км: одна для виходу, інша для входу.
У найвужчому місці протока має ширину близько 38,9 км, обмежена з одного боку узбережжям Ірану, а з іншого – півостровом Мусандам в Омані.
Протока достатньо глибока для найбільших у світі танкерів для перевезення сирої нафти і використовується провідними виробниками нафти та газу на Близькому Сході, а також їхніми клієнтами.
За оцінками Адміністрації енергетичної інформації США (EIA), у 2025 році через Ормузьку протоку щодня проходило близько 20 млн барелів нафти.
Втім, ці аргументи не завадили Дональду Трампу ухвалити рішення про початок війни з Іраном.
Зрештою, Сполучені Штати не залежать безпосередньо від близькосхідної нафти, а можливі проблеми європейських чи азійських союзників не дуже сильно (і це дуже м'яко сказано!) турбують нинішнього президента США.
Побоювання країн-союзників швидко виправдалися.
У перші дні загострення війни на Близькому Сході світові нафтові ринки відреагували різким стрибком цін: котирування Brent і американської нафти піднялися майже до $120 за барель одразу після відкриття торгів.
Втім, згодом ціни опустилися нижче позначки у $100 на тлі повідомлень про те, що країни G7 розглядають можливість використання стратегічних нафтових резервів для стримування подальшого зростання вартості енергоносіїв. Станом на 17 березня ф'ючерси на нафту Brent подорожчали на $2,74 – до $102,95 за барель, а американська нафта West Texas Intermediate (WTI) зросла на $2,45 – до $95,95 за барель.
Це все стало серйозною проблемою для країн ЄС. За даними ЗМІ, деякі європейські країни навіть розпочали переговори з Іраном, аби укласти угоду, яка буде гарантувати безпечний прохід їхніх суден через Ормузьку протоку. Йшлося, зокрема, про Францію та Італію.
В деяких країнах вже почали готуватися до заходів, які мали послабити негативний вплив зростання цін на нафту на економіку.
Зокрема, в Ірландії попередили, що ескалація може спричинити різке подорожчання добрив саме в період посівної кампанії, а прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, в якого вже за місяць пройдуть парламентські вибори, заявив про відновлення обмежень цін на пальне.
Відмовитися не можна допомогти
Ще до публічного звернення Дональда Трампа, президент Франції Емманюель Макрон заявив, що Париж разом із союзниками готує "суто оборонну" місію задля виходу з Перської затоки заблокованих там суден, зокрема нафтових танкерів. Крок, що, як свідчать нещодавні опитування, підтримують понад половина французів.
Ця ініціатива прийшлася до вподоби Трампу, який висловив сподівання, що до забезпечення безпеки судноплавства в Ормузькій протоці долучаться інші провідні держави. Зокрема, він згадав Китай, Японію, Південну Корею та Велику Британію, закликавши їх направити свої військові кораблі до регіону.
Водночас Трамп дав зрозуміти, що Сполучені Штати також докладуть усіх сил для розблокування протоки: "Тим часом Сполучені Штати будуть бомбити берегову лінію і безперервно розстрілювати іранські човни і кораблі з води".
Заклик Трампа став справжнім викликом для країн-союзниць.
Європейські столиці намагаються балансувати між власною позицією щодо війни (переважно критичною) та необхідністю зберігати стратегічні відносини зі Сполученими Штатами.
А тому, уникаючи різкої критики Вашингтона, вони також не поспішають долучатися до запропонованої Трампом військово-морської операції.
Сам Трамп, однак, дедалі частіше трактує обережність Європи як перевірку її готовності брати на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Американський президент неодноразово заявляв, що союзники повинні активніше долучатися до спільних операцій і не покладатися виключно на військову силу США.
Особливу увагу привертає чергове невдоволення президента США Дональда Трампа прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Спершу Трамп висміяв Лондон за нібито запізнілі рішення щодо підготовки авіаносця HMS Prince of Wales до відправки на Близький Схід, коли, за його словами, США та Ізраїль "майже перемогли" у військовій операції проти Ірану.
Пізніше американський президент ще різкіше розкритикував позицію Стармера, заявивши, що він "незадоволений" тим, що прем’єр спочатку відмовився відправити військову техніку на Близький Схід на початку американо-ізраїльської операції.
"Я був дуже здивований поведінкою Великої Британії, адже два тижні тому я запитав: ‘Чому б вам не відправити кілька кораблів?" – і він дійсно не хотів цього робити", – зазначив Трамп.
Втім, Стармер відреагував спокійно, підкресливши власну позицію щодо керівництва країною. "Моє лідерство полягає в тому, щоб твердо відстоювати інтереси Британії, попри зовнішній тиск", – заявив прем’єр, не називаючи конкретно Трампа.
Він також наголосив, що британський уряд продовжує тісно співпрацювати з усіма союзниками, зокрема європейськими партнерами, над пошуком спільних шляхів для відновлення безпечного проходу суден через Ормузьку протоку.
Водночас Трамп зазначив, що деякі країни вже поінформували його про готовність надати допомогу.
Він особливо виділив Францію, заявивши, що президент Макрон, ймовірно, долучиться до операції, а його оцінка готовності Франції становить 8 із 10. Щоправда, і тут Трамп не стримався від кпинів.
"Не ідеально, але це Франція", – додав американський лідер.
Водночас, за словами Трампа, інші країни не виявляють достатнього ентузіазму щодо його вимог.
"Це не наша війна, ми її не починали"
"Нам ніхто не потрібен. Ми найсильніша нація у світі. У нас найпотужніша армія у світі – з великим відривом. Вони нам не потрібні, але це цікаво", – Дональд Трамп, звертаючись по допомогу, одночасно намагається продемонструвати, що насправді ця допомога йому зовсім не потрібна.
І що це не більше ніж перевірка відданості країн-союзниць.
Тож не дивно, що серед держав НАТО лише небагато висловлюють готовність долучитися до пропонованої оборонної місії в Ормузькій протоці.
Зокрема, уряди Німеччини та Іспанії відкидають можливість долучення до операції, посилаючись на небажання загострювати конфлікт на Близькому Сході та на необхідність спершу оцінити всі політичні та безпекові ризики.
"Що (президент США. – Ред.) Дональд Трамп очікує від кількох європейських фрегатів в Ормузькій протоці, чого не може зробити потужний флот США? Це не наша війна, ми її не починали", – наголосив міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус.
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський не виключив можливості ведення діалогу зі США щодо ситуації в Ормузькій протоці, водночас наголосивши, що Польща не планує брати участь у жодній військовій місії у цьому регіоні.
Схожу позицію висловила і міністерка закордонних справ Фінляндії Еліна Валтонен, підкресливши, що для її країни забезпечення безпеки судноплавства в Ормузькій протоці не є пріоритетом.
Також у цьому контексті цікавою є заява головної дипломатки Європейського Союзу Каї Каллас. Вона заявила, що ЄС активно вивчає можливості для забезпечення безпеки судноплавства в Ормузькій протоці, зокрема шляхом зміни мандата чинних військово-морських місій ЄС у регіоні.
Вона чітко наголосила, що збереження відкритого проходу через протоку є стратегічним інтересом ЄС, а серед потенційних заходів розглядається створення спільної місії з ООН, яка могла б убезпечити судноплавство. Каллас зазначила, що така операція могла б стати аналогом Чорноморської зернової ініціативи, яка дозволяє безпечно експортувати український урожай попри війну.
Також Каллас зазначила, що міністри закордонних справ ЄС розглянуть можливість зміни мандата двох поточних військово-морських місій – операцій Aspides та Atalanta, щоб вони могли брати участь у відкритті та охороні протоки.
Наразі ці місії були створені для захисту комерційних суден від атак повстанців-хуситів у Ємені та не діють в Ормузькій протоці, а правила застосування зброї обмежують їхню ефективність.
* * * * *
Ситуація навколо блокади Ормузької протоки демонструє глибоку кризу у відносинах між Трампом та союзниками.
Хоча США прагнуть відновити свободу судноплавства через стратегічний морський коридор, необхідній економіці ЄС, проте більшість європейських союзників демонструють обережність і не поспішають направляти своїх військових на допомогу Сполученим Штатам.
Зрештою, кожен новий брифінг Трампа лише поглиблює нинішню кризу.
Атакуючи союзників та неприховано демонструючи їм свою зневагу, президент США лише додатково посилює опір європейців вступати у війну, розв'язану Дональдом Трампом без їхньої згоди і без урахування їхніх занепокоєнь.
Проте навіть необхідність залучення допомоги не може змусити президента США змінити свій стиль комунікацій із союзниками.
Автор: Уляна Кричковська,
журналістка "Європейської правди"