Молдова (ліворуч віцепрем'єр Ківерь) привезла до Брюсселя документ, якого ЄС (праворуч комісарка Кос) дуже чекав. Фото уряду Молдови, 12 березня 2026 рокуЗовнішнє управління та економічний тиск: як Молдова планує повертати Придністров'я
Понад п'ять місяців тому – у вересні 2025-го – партія влади у Молдові виграла парламентські вибори і гарантувала збереження контролю у країні на найближчі роки. Це відкрило вікно можливостей для непопулярних, але украй необхідних рішень, як-от щодо придністровської проблеми.
Від 2003 року – тобто понад 20 років – Кишинів ніколи не передавав західним партнерам комплексне урядове бачення того, як саме має відбутися возз'єднання Молдови. Документ 2026 року зламав це мовчання.
Тепер відомо, як саме Кишинів бачить відновлення територіальної цілісності Молдови.
І хоча план містить проблеми, є у ньому також кілька важливих ідей.
Зокрема, Молдова пропонує, щоби підконтрольних РФ сепаратистів у Придністров'ї замінила тимчасова міжнародна адміністрація. І лише за певний час влада у регіоні поступово перейшла до Кишинева. Документ про це не згадує, але така ідея дозволяє вирішити також серйозні проблеми, до яких Молдова не знала як підступитися.
Ще одна важлива новація – уперше Кишинів офіційно задекларував, що Придністров'я не матиме жодного статусу в єдиній Молдові – ані спеціального, ані звичайного.
Головна вада плану – він не пропонує шляхів деокупації, тобто виведення військових РФ. Ідеї, як цього досягти, Кишинів дійсно не має, і розраховує лише на тиск партнерів на Кремль.
Водночас на Тирасполь молдовська влада планує тиснути самостійно. Документ пояснює, як Кишинів це робитиме та яку роль у цьому процесі матиме євроінтеграція.
"Європейська правда" публікує текст документа та пояснює його суть.
План, на який (не) чекала Молдова
Офіційний Кишинів передав партнерам урядове бачення того, як саме має відбутися возз'єднання Молдови. І це – дійсно непересічна подія.
Попередній раз подібне мало місце аж у 2003 році, коли Кишинів попередньо погодився на так званий "план Козака", нав'язаний Росією. Незадовго перед запланованим схваленням того документа влада Молдови від нього відмовилася, викликавши гнів Кремля – але за понад 20 років відтоді так і не запропонувала жодної альтернативи, тобто комплексного політичного бачення того, як, на яких правах та за яких стимулів Придністров'я має повернутися до Молдови.
Причина мовчанки відома. У Молдові бракує суспільного запиту на пошук шляхів реінтеграції, і "ЄвроПравда" неодноразово про це писала – але варто знову на цьому наголосити.
Опитування свідчать, що виборці не вважають придністровську проблему першочерговою порівняно з економічними або світоглядними викликами. Мовляв, якось існуємо, при цьому зброя мовчить – то нехай так і буде. Також у широкому суспільстві немає згоди ані щодо шляхів повернення, ані щодо політичної системи, ані щодо економічних втрат, на які має піти країна заради відновлення територіальної цілісності. А ті, хто знається на тематиці, кажуть про неймовірну складність та вартість цієї задачі.
Як наслідок, тематику Придністров'я у Молдові вважають політично небезпечною, і про неї старанно мовчать перед кожними виборами. Жодна з партій-лідерів не виносить це у свої передвиборчі тези. І найголовніше: у переважної більшості виборців ця мовчанка не викликає жодних заперечень.
Чому ж зараз план з'явився? Бо вимоги звучать не зсередини країни, а ззовні.
Ще торік від європейських посадовців доводилося чути, що вони чекають на дії Кишинева після виборів.
В ЄС є два конкуруючих підходи: є ті, хто вважає, що придністровське врегулювання буде умовою для вступу Молдови в ЄС, і ті, хто каже, що ці питання не можна публічно поєднувати, щоб не давати козирі Путіну. Але навіть останні не розуміють, чому Молдова і після виборів фактично нічого не робила для вирішення придністровської проблеми.
Бажання європейців не давати Путіну "придністровське вето" щодо вступу Молдови в ЄС – зрозуміле. Але так само зрозумілими є аргументи тих, хто каже: набагато дешевше об'єднати Молдову зараз, ніж робити те саме після її вступу до Євросоюзу.
Тому навіть друзі Молдови вимагають, щоб Кишинів пройшов цей шлях (або його більшу частину) ще на етапі кандидатства. Саме тому, під європейським тиском, Кишинів був змушений перервати мовчанку.
Документ, готовий до змін
12-13 березня Брюссель відвідав віцепрем'єр, відповідальний за реінтеграцію Придністров'я (а донедавна посол Молдови у Києві) Валеріу Ківерь. В офіційному повідомленні про десяток зустрічей в інституціях ЄС уряд повідомив, що Ківерь "представив (європейським партнерам) зусилля молдовської влади з метою пошуку стійких рішень існуючих проблем... у політиці реінтеграції країни".
На практиці йдеться про документ, який Ківерь привіз до Брюсселя, стверджує молдовський журналіст Володимир Соловйов, який першим опублікував цей документ. Для європейських посадовців це не стало несподіванкою: документ датований лютим 2026 року, тож уряд вже представляв його партнерам у Кишиневі.
Важливо наголосити: не йдеться про офіційно затверджену урядову політику, яка мала би пройти голосування у парламенті, отримати силу закону тощо.
Це – концепція, бачення, яке Кишинів готовий "допилювати".
Тобто наразі йдеться про проєкт, який точно ще буде змінений. Як стверджують місцеві медіа, він навіть існує лише в англомовному варіанті для узгодження з партнерами Молдови.
Чому західним партнерам документ показали передусім? Тому що їм там відведена особлива роль. Без європейської та американської участі схема не працюватиме.
Важливо зауважити його статус. Документ має статус non-paper. Це поширений у дипломатії формат, який українською можна перекласти як "документ без офіційного статусу".
Треба наголосити: це не заперечує, що йдеться не про абстрактну експертну думку, а про урядовий документ. Формат non-paper часто використовують для концепцій урядових підходів, бо таке оформлення дозволяє за потреби коригувати документи без паперової тяганини.
Документ має назву "Основні підходи до процесу поступової реінтеграції Придністровського регіону". Його обсяг – 4-5 сторінок (залежно від форматування тексту) на основний документ та з десяток сторінок на три "додатки" (Annexes).
"Європейська правда" публікує:
- український переклад документа
- англійську (оригінальну) версію документа
- також ближчим часом додамо додатки.
Далі пояснюємо, що означають його положення.
Євроінтеграція частинами
Спершу – про європейську інтеграцію, яка стала для Кишинева чи не головним стимулом для розробки цього документа.
В Україні це привертає окрему увагу, адже нам теж доведеться домовлятися про особливу модель вступу до ЄС з окупованими територіями. Утім, ситуації України та Молдови мають ключові відмінності та точно матимуть різне регулювання, і цей приклад демонструє, чому.
"Реінтеграція та європейська інтеграція – це два різні процеси... які просуваються з різною швидкістю і в різних часових рамках", – наголошують автори концепції. Це головна ідея документа в частині європейської інтеграції Молдови. У Кишиневі наполягають, що чекати на повернення Придністров'я для вступу Молдови в ЄС – неприпустимо.
Утім, у Кишиневі розуміють також, що заморозити реінтеграцію – також не варіант. Тому зараз документ пропонує європейцям схему, за якою у договорі про вступ Молдови буде йтися, що право ЄС на правобережній, підконтрольній уряду частині країни застосовується відразу, а на лівому березі – "буде призупинене на визначений період".
Слова "визначений період" означають, що час на остаточне повернення Придністров'я не буде нескінченним, а матиме межу. Це, схоже, є спробою знайти компроміс між бажанням Кишинева максимально розділити придністровський і європейський вектори, убезпечивши себе від "придністровського" вето з боку Кремля, і водночас врахувати вимоги тих у ЄС, хто не хоче повторення кіпрської помилки – коли Євросоюз погодився на вступ Кіпру в 2004 році, розраховуючи, що це допоможе острову об'єднатися – але фактично південна та північна частини острова відтоді тільки віддалилися.
Але визначити термін доєднання Придністров'я до простору ЄС буде можливо лише у разі, якщо на момент оформлення вступу Молдови реінтеграція пройде точки незворотності. Тому дії мають бути вже зараз – і Кишинів це визнає.
Молдова оголосила, що головним інструментом возз'єднання буде економічний тиск.
Цей термін, звісно, не вжитий напряму, але дуже детально описаний.
Інструменти тиску на Придністров'я
Треба зауважити, що молдовський документ пропонує дуже реалістичну картину того, що Тирасполь не хоче прямувати до об'єднання, а також має підтримку Москви, яка тим більше не хоче втратити вплив у регіоні. Зважаючи на це, "центральним елементом стратегії" у Кишиневі обрали економіку. Молдова планує ставити де-факто владу регіону в такі рамки та застосовувати такі економічні заходи, що змушуватимуть її крок за кроком виконувати вимоги Кишинева.
Механізм простий.
Кишинів, не чекаючи на згоду адміністрації у Тирасполі, в односторонньому порядку буде оголошувати про початок дії у Придністров'я тих чи інших податків або виробничих норм тощо. У документі це пояснення починається так:
"Постає питання про механізми, за допомогою яких може бути досягнута реінтеграція. Досвід підказує, що шанси на згоду (Кишинева і Тирасполя. – ЄП) у переговорах є невисокими. Тому – через законодавчі норми – будуть запроваджені єдині правила гри з вимогою про суворе дотримання національного права на всій території країни, зокрема фіскальних, митних і торговельних правил".
Варто додати: торік Молдова вже протестувала цей механізм. Він реально працює.
Тоді Кишинів скасував податкові пільги для виробників з придністровського регіону, що діяли кілька десятиріч. Це викликало неймовірне обурення і політичні протести з Тирасполя, де поясняли, що це означає подвійне оподаткування – виходить, що треба платити повноцінні податки і у національний бюджет, і у бюджет сепаратистської "республіки", що робить виробників менш конкурентними.
Але попри обурення, бізнес був змушений підкоритися. Бо Придністров'я не має інших шляхів торгівлі з зовнішнім світом, окрім як через Молдову (або через Україну, з якою кордон з 2022 року просто закритий і яка все одно перевірятиме молдовські експортні дозволи).
Окрім батога, Молдова готує також пряник.
Щоб допомогти Придністров'ю та його бізнесам, платникам податків, виконувати нові правила, Кишинів планує створити "спеціальний фонд конвергенції, який наповнюватимуть національні та міжнародні внески". Деталі цього фонду не уточнюються, окрім натяку на те, що міжнародна допомога буде основою його наповнення (це – цілком очікувано і в принципі не викликає скепсису з боку партнерів).
Але ці гроші підуть лише в обмін на політичні поступки Тирасполя.
Для цього уряд Молдови разом зі створенням фонду розробить та запровадить "чітку систему критеріїв". Частина з них оголошена у документі.
Отже, умови для допомоги, яка має допомогти Тирасполю виконати економічні ультиматуми Кишинева, "включатимуть, зокрема, повагу до прав людини, гарантування свободи вираження поглядів та доступу до інформації, вільний рух людей і товарів, безперешкодне функціонування навчальних закладів з викладанням румунською мовою, а також захист економічних інтересів та місцевого бізнес-середовища".
Деякі критерії є дійсно революційними, і це варто пояснити на прикладі вимоги про повернення румунських шкіл у Придністров'я.
Це – не якась дрібна гуманітарна проблема. На кону – формування світогляду придністровської молоді, яка вже зараз – суто з практичних міркувань – схиляється до навчання румунською, бо це відкриває простий шлях до освіти у Кишиневі і до зовсім іншого ринку праці. А на додаток, виконання Тирасполем цього критерію ламає міфологію про "румунську загрозу", на якій свого часу було засноване Придністров'я.
Тому ще зо два роки тому це викликало би вибух емоцій навіть у Тирасполі, а не лише у Кремлі. Зараз це реально обговорюється (хоча Тирасполь перебуває у стадії чи то торгу, чи то депресії). Уряд Молдови підготував деталізацію вимог – наприклад, йдеться про безумовне повернення румунськомовної школи у Григоріополі, де будівля є, але дітей виселили ще на початку 1990-х.
Ключова роль ЄС та США
Молдова при цьому не намагається заплющити очі, очевидно, на найскладнішу для вирішення проблему щодо присутності у Придністров'ї російських військ, які лишаються гарантом впливу Кремля на регіон.
"Ключовими передумовами життєздатної реінтеграції є демілітаризація та демократизація", – йдеться на самому початку документа. Демократизацію Молдова мріє забезпечити через економічний тиск (який у Тирасполі будуть називати навіть шантажем). А інструментів змусити Москву вивести війська у Кишинева просто немає, визнає документ. "Росія не втратила інтерес до регіону; навпаки, в нинішніх умовах цей інтерес збільшився, хоча наявні ресурси стали більш обмеженими", – констатує уряд.
Єдиний шлях вивести армію РФ Молдова бачить через "співпрацю з європейськими і трансатлантичними партнерами для демілітаризації регіону", а саме "міжнародний тиск на Російську Федерацію щодо виведення незаконно розташованої у регіоні армії, а також щодо інтернаціоналізації та демілітаризації миротворчої операції".
Привертає увагу згадка про "трансатлантику", тобто США – єдине пряме посилання на Америку в документі.
Але насправді США можуть отримати і більшу роль у процесі, адже уряд виступив з революційною і поки не розписаною ідеєю.
Молдова готова тимчасово поступитися суверенітетом у Придністров'ї.
Це подається не як безумовний, але як можливий сценарій, до того ж, пропрацьований урядом.
"Однією з ключових цілей є створення міжнародної цивільної місії з підтримання миру або цивільної адміністрації в регіоні, що буде супроводжуватися гарантією, що всі її сторони докладуть зусиль для нейтралітету, неупередженості та легітимності місії цієї місії", – каже документ.
Кілька разів підкреслюється тимчасовий характер міжнародної адміністрації, яка має замінити проросійський режим, але лише на перехідний період. "Протягом цього періоду управління регіоном буде поступово передаватися міжнародній адміністрації, яка здійснюватиме нагляд за процесом демілітаризації та демократизації на цій території. Аналогічно міжнародна адміністрація поступово передасть повноваження в регіоні центральній владі у Кишиневі", – йдеться в пропозиції.
Урядовий документ при цьому не містить жодних запобіжників щодо участі Росії як одного з учасників цієї перехідної адміністрації – скоріше, видається, що її участь припускають як один зі стимулів для згоди Кремля.
Цей блок – найбільш ризикований у стратегії Молдови.
І не лише через брак проривних ідей про те, як вивести російські війська. Тут інноваційного шляху, напевно, просто не існує, якщо пам'ятати про те, що для суспільства Молдови будь-які воєнні способи є неприйнятними. І не тільки через те, що Росія лишається агресивною, та воліє зберігати закордонні бази – хоча придністровська має шанс на "зачистку" через те, що цей регіон затиснутий між Україною і Молдовою, Кремль вже понад 10 років не може проводити ротацію і постачати туди зброю, і Придністров'я як військова база буде занепадати до нуля.
Але є й інший важливий виклик: наразі немає свідчень, що ЄС і США демонструють готовність перебрати на себе керівництво Придністровським регіоном. Особливо – на подібному досвіді Боснії, де округ Брчко вже 25 років перебуває під міжнародним управлінням – і за цей час вихід з такого стану не з'явився, а країна здобула імідж failed state.
А що з людьми?
На завершення варто коротко описати моменти, що стосуються людей у Придністров'ї.
Уряд Молдови оперує доволі високою (імовірно, навіть спірною) оцінкою чисельності мешканців регіону – 350-360 тисяч. Та навіть якщо реальна кількість мешканців дещо нижча – все одно йдеться про дуже високу кількість, що може сягати й 15% населення Молдови. До того ж, з невеликою часткою дітей – а отже, майже усі мешканці є виборцями.
Реінтеграція регіону, відповідно, суттєво змінює виборчу політичну структуру. За умов Молдови, де суспільство розділене у геополітичних переконаннях, це може виявитися здатним змінити геополітичний вибір країни.
Урядовий документ немов не помічає цього "слона у кімнаті".
Щонайменше, не згадує про це напряму.
Втім, не виключено, що урядовим варіантом відповіді на цю проблему є ідея про тимчасову міжнародну адміністрацію. Адже у цьому разі виходить, що Придністров'я і надалі не є під контролем центральної влади – і там можна не відкривати виборчі дільниці або запроваджувати інші обмеження до завершення перехідного періоду.
Можливо, тому в блоці про політичні аспекти возз'єднання є правила щодо набуття громадянства Молдови (хоча придністровці і зараз його мають), але немає ані слова про виборчі права (які зараз обмежені на практиці).
Утім, загалом уряд Молдови пропонує бачення, дуже прихильне до пересічних мешканців Придністров'я.
Передбачається широка амністія для тих, хто працював у окупаційних структурах (утім, з "диференційованим підходом" для силовиків та інших посадовців, причетних до порушень прав людини).
Пропонується визнати право власності.
Окремо відзначимо обіцянку "забезпечення рівня соціальної допомоги, не нижчого за той, що існував у регіоні до возз'єднання". Це – неймовірно дорога обіцянка, зважаючи на високу соціалку, і покриття цих витрат вимагатиме значної фінансової допомоги Заходу, а також може викликати нерозуміння мешканців правобережжя, які зараз цих гарантій не мають.
Втім, очевидно, що уряд Кишинева намагається зробити так, щоб його план реінтеграції, попри неуникний опір частини еліт регіону, мав загальну підтримку, що напевно зробить схему більш реалістичною.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"