Більшість британців загалом не проти реформи Парламенту. Але їм не подобається і Палата лордів, яка буде повністю призначатися урядомБританська революція: навіщо уряду Стармера парламентська реформа і які наслідки вона може мати
Британська реформа, яка почалась більш як чверть сторіччя тому, може добігти кінця. Йдеться про докорінну зміну принципів роботи Палати лордів – верхньої палати Парламенту Великої Британії.
Але спочатку про те, як усе почалося. У 1999 році до влади в Лондоні прийшли соціалісти – у Британії вони називають себе лейбористами – на чолі з молодим Тоні Блером.
Після тривалого консервативного правління та епохи Маргарет Тетчер з її економічними та військовими успіхами молодій зірці лівих потрібен був новий революційний порядок денний.
В економіці Блер не хотів відходити від тетчеризму, бо той приносив золоті яйця. І саме тоді погляди соціалістів звернулись до… Палати лордів.
Палата лордів – верхня палата британської парламентської системи. Як і все британське, ця палата не мала нічого спільного з верхніми палатами інших європейських країн – чи то Німеччини, чи то Франції, чи то Італії.
Навіть більше! Аналогів такої інституції взагалі немає ніде у світі.
Палата лордів практично не має законодавчих повноважень. Її функція – стежити за тими законами, які ухвалюють у нижній палаті – Палаті громад. А крім того, виконувати деякі судові та моніторингові функції.
Палата лордів нині є переважно призначеною палатою, що виконує переглядову та дорадчу функції щодо законопроєктів, які надходять з Палати громад. Її роль полягає не в блокуванні законів, а в перевірці, редагуванні та вдосконаленні їхнього змісту.
На відміну від Палати громад, яка обирається народом на виборах, Палата лордів формувалася з трьох джерел.
Перша частина членів палати – спадкові лорди, представники давніх аристократичних британських родин. Друга – духовні лорди, вищий єпископат англіканської церкви Англії. Разом десь приблизно 700 членів.
Ну а третю частину призначав у Палату монарх за поданням уряду, і ці члени палати не передавали своє місце в спадок. Хоча під час призначення отримували пожиттєвий королівський титул барона (баронеси).
Тоні Блер (а як кажуть спостерігачі – насамперед його дружина, яка відома своїми антимонархічними поглядами) вирішив позбутися аристократичного анахронізму та ліквідувати спадкових лордів у верхній палаті.
Головний аргумент – у XXI столітті це недемократично. І можливо, він мав рацію. Але так само недемократично призначати членів палати урядом. Тим більше, що разом з видатними пенсіонерами в палату потрапляли очевидні друзі лідерів партій, а іноді і їхні родичі та спонсори.
Отже, якщо лейбористи хотіли демократії, то логічно було Палату лордів зробити виборним органом, тим більше, що представники Шотландії, Вельсу та Північної Ірландії давно про це мріють.
Тоді була б верхня палата представників країн, які формують Сполучене Королівство. Логічно? Цілком.
Проте Тоні Блер не бажав будувати нову парламентську систему, він хотів електоральних балів від прихильників свого політичного табору. Отже, мета була – позбутися аристократів, які, як ви розумієте, історично не дуже полюбляють соціалізм…
Тоді, у 1999 році, проти цієї реформи були торі. Їм вдалося де-факто відстояти так званий перехідний період.
На час цього періоду в Палаті лордів залишилось 92 представники найстаріших та найвпливовіших родин Англії – Говарди (герцоги Норфолк), Спенсери-Мальборо (герцоги Мальборо та графи Спенсери), Кавендиші (герцоги Девоншир), Гросвенори (герцоги Вестмінстер), Сесіли (маркізи Солсбері), Стенлі (графи Дербі) та інші.
Сьогодні історія повторюється. Лейбористська партія знов при владі. При цьому прем'єр Кір Стармер не може похвалитися видатними здобутками.
Відповідно до соціологічних опитувань, лейбористи не лише програють правій Партії реформ Найджела Фараджа, а й поступаються своїм ідеологічним близнюкам з Партії зелених – про що свідчить недавня поразка лейбористів у своєму традиційному окрузі в Манчестері (причому програли вони саме "Зеленим").
Отже, для мобілізації свого електорату Стармеру потрібне щось дуже ідеологічно ліве. Якась успішна боротьба з символами консерватизму. Мішень була знайдена! 92 аристократи в Палаті лордів.
Тепер реформу завершено – парламент схвалив закон, який остаточно виключає зі складу Палати лордів спадкових перів. Тим самим поклавши край багатовіковій системі успадкування місць.
Більшість британців загалом не проти реформи. Але питання в тому, що їм не подобається і Палата лордів, яка буде повністю призначатися урядами.
Отже, народ хоче виборів. Але політичний клас Лондона проти.
І лейбористи, і їхні опоненти консерватори не хочуть отримати додатковий повністю виборний орган Парламенту, якому доведеться надати більше повноважень та переглянути його роль та місце в конституційній моделі влади в країні.
Деякі політичні коментатори кажуть, що це призведе до конкуренції Палати лордів з Палатою громад і повного хаосу влади. Інші вважають, що в буремні часи сьогодення дуже небезпечно проводити повноцінну конституційну реформу.
Тому лейбористський уряд Стармера та його прихильники вважають, що зараз треба обмежитися вигнанням аристократів. Це буде крок у напрямку демократизації палати лордів.
Хоча яка це демократизація, коли всіх членів верхньої палати призначатиме уряд?
У запропонованої реформи є критики, так звані традиціоналісти. Чому вони відстоюють право спадкових представників славетних історичних родин засідати в Палаті лордів?
Тому що у спадкових перів є незалежність від політичної кон'юнктури. Спадкові пери не зобов'язані своїм місцем жодному прем'єр-міністру чи партії.
На відміну від пожиттєвих перів (яких часто призначають за лояльність або донорство), спадкові лорди можуть голосувати за совістю, не боячись втратити прихильність лідера партії.
Британські аристократи є носіями інституційної пам'яті та тяглості. Родини, які займаються державотворенням століттями, мають унікальний досвід і відчуття відповідальності перед історією. Вони розглядають державні питання в межах десятиліть, а не виборчих циклів.
Це професіоналізм без політичних амбіцій. Багато спадкових лордів є експертами у вузьких галузях (сільське господарство, екологія, управління маєтками). Оскільки їм не потрібно переобиратися, вони фокусуються на ретельній перевірці законопроєктів, а не на популізмі.
Критики реформи 2026 року стверджують, що скасування спадковості перетворює Палату лордів на збіговисько "політичних пенсіонерів" та друзів чинного уряду (так званий cronyism). Спадкові пери, мовляв, розбавляли цю систему елементом випадковості та традиції.
Традиціоналісти побоюються, що повне усунення аристократії – це крок до перетворення Великої Британії на республіку або до ситуації, де Палата громад стане абсолютно неконтрольованою, оскільки пожиттєві пери можуть не мати достатнього авторитету, щоб їй протистояти.
Що ж буде з британською аристократією далі? Чи є в неї майбутнє?
Відповідь на ці питання дасть час. Але так само як Британію не можна уявити без Черчилля та Шекспіра, без Біг-Бена та червоних поштових скриньок чи телефонних будок, без роялістських парадів та наповнених пабів, так само цю країну важко уявити без аристократії.
Як би не боролись лейбористи з анахронізмами минулого, Британія залишається класовим суспільством.
І сьогодні за акцентом чи манерою поведінки ви можете зрозуміти, представник якого класу перед вами. Ви можете мати мільйони – і при цьому бути представником нижчого класу, а можете працювати фермером, але вас приймають найвпливовіші салони країни. Це не змінити законами. Це – ген країни.
І аристократія – частина цього гена. Без якого Британія просто перестане бути собою.
Британські герцоги, маркізи, графи та віконти нікуди не подінуться. Вони залишаються однією з найвпливовіших соціальних груп. Вони, як і раніше, контролюють значні земельні угіддя, як і раніше, володіють найдорожчою нерухомістю Лондона, як і раніше, зберігають історичну спадщину країни – відомі у всьому світі парки, палаци та замки.
А головне – вони, ці осередки історичної пам'яті та слави, як і раніше, служать країні в найрізноманітніших галузях.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів
Володимир Куренной
засновник Школи реальної політики імені Вінстона Черчілля, народний депутат України (2006-2007, 2012-2014, 2018-2019)