Що обʼєднує культове телешоу Італії, папуг і мафію? Режисер Марко Беллокйо – про серіал «Портобелло»
«Портобелло» – перший італійський оригінальний серіал від HBO. Історія про мафію й культове телешоу в Італії з говірким папугою вийде на стримінгах 20 лютого (HBO Max, Megogo). У режисерському кріслі – 86-річний італійський режисер Марко Беллокйо, один із небагатьох митців «золотого» покоління 70-х (Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Даріо Ардженто, Бернардо Бертолуччі), який досі робить кіно.
За карʼєру він зняв понад 20 фільмів, поки що останній із них (так, він не планує зупинятися) – це історична драма про те, як Ватикан викрав єврейського хлопчика з Болоньї й виростив його католиком. Наступний його проєкт – байопік про Серджіо Маркіонне, «справжнього капіталіста» й колишнього виконавчого директора італійського бренду автівок Fiat, який урятував компанію від банкрутства.
Беллокйо майстерно знаходить не найпомпезніші, але важливі епізоди з історії Італії й пропонує поглянути на них «свіжим оком». «Портобелло» розповідає про однойменне вечірнє телевізійне шоу, яке запустили на італійському каналі Rai 2 в 1977 році. Чого там тільки не було – презентації дивакуватих (і часто безглуздих) винаходів, пошуки другої половинки та квізи. Усе це – щоб змусити папугу Портобелло заговорити. Якщо ні – ви програли. Ведучий Енцо Тортора, якого тодішній президент Італії Алессандро Пертіні називав «командором республіки», балансував шоу зваженістю й кмітливістю. Така передача могла би з легкістю йти на українському телебаченні 2000-х поруч із «Шоу довгоносиків» чи «Каламбуром».
Трейлер серіалу «Портобелло»
Еклектичність «Портобелло» проявлялася у всьому. Узяти хоча б назву – її позичили в лондонської вулиці Портобелло-роуд, де десятиліттями проходить один із найбільших в Англії стихійних суботніх ринків. Там продають антикваріат, вінтажні речі, декор, овочі й фрукти, штучних носорогів у повний зріст і навіть підроблених ведмедиків-паддінгтонів – у 2024 році поліція вилучила близько 2000 таких іграшок. Їх продавали на цій вулиці, бо саме там знімали деякі сцени з «Пригод Паддінгтона» й інших класичних фільмів: ромком «Ноттінг Гілл», «Круелла» й «Пограбування по-італійськи» (1969 рік) із Майклом Кейном у головній ролі. Строкатість, екстравагантність і навіть певна елітарність цієї вулиці передалися шоу «Портобелло» та його ведучому Енцо Торторі.
Штучний носоріг із ціпком на даху автівки, маркет на Портобелло-роуд. Mats Örn, 1977 рік
Коли аудиторія телепрограми сягнула 17 мільйонів переглядів, ведучий Енцо Тортора почав отримувати листи з вʼязниці. Їх писав Доменіко Барбаро, член сицилійської мафії Каморра. Його роботою в мафії було написання листів для боса Раффаеле Кутоло, який керував із тюрми, але ці записки Барбаро писав із власної волі – щоб подякувати Торторі та віддячити йому подарунком. Утім, Барбаро не отримав відповіді на свої листи, бо вони загубилися на телеканалі – ведучий «Портобелло» їх так і не побачив. Тортора не отримав подарунок, але таки дістав погрози від Барбаро, мовляв, на нього чекає суд. Поки італійці збиралися сімʼями, щоб переглянути новий випуск «Портобелло, і прославляли Тортору як народного героя, той не міг насолодитися успіхом сповна, бо тепер він під «прицілом» мафії.
У тюрмі, де був увʼязнений Доменіко Барбаро, стався заколот. Прихильників Кутоло й Каморри почали ліквідовувати, тож бос перевівся в іншу вʼязницю, а «вірний пес» Барбаро залишився сам-один. Тоді Доменіко вирішив, що буде свідчити проти Кутоло, щоб урятувати себе. Як «права рука» (бо нею він писав листи) він багато що знав, тому «здав» усіх. Крім мафіозі, він також свідчив проти Енцо Тортори, мовляв, він також член Каморри, хоче це була неправда. Усе через те, що той не відповів на його листи.
Правоохоронці повірили Барбаро й заарештували Енцо Торторо та протримали у вʼязниці сім місяців. У 1985-му його засудили до 10 років за ґратами, але вже через два роки колишнього ведучого «Портобелло» повністю виправдали. Суспільство розкололося надвоє: хтось вірив Торторі, а хтось – ні. На цьому зіграла «Радикальна партія», яка запропонувала Торторі балотуватися в парламент під їхнім прапором. Тортора погодився та змів конкурентів у боротьбі за мандат.
Марко Беллокйо згадує, що Тортора «був національним героєм» і «людиною з народу». Режисера зацікавило те, як кардинально в очах публіки змінився образ Тортори – від популярного ведучого «телешоу для старших людей» до політика й «борця за правду». «Тортора був невинним, але й не був святим», – казав Беллокйо в інтервʼю для The Hollywood Reporter. «Утім, це зовсім не спроба виправдати його страждання», – додає він у розмові з Variety.
«Я не думаю, що трагедія Енцо Тортори повʼязана з Італією сьогодення. Цей [збіг – ред.] – неминучий, але не таким був мій план. Ця історія мене зачепила, тому я хотів повернутися до тих емоцій, а не робити політичний коментар», – розповідає Віледжу Марко Беллокйо. Хоч Беллокйо спростовує будь-які паралелі, важко втриматися від того, щоб не згадати Сільвіо Берлусконі, який прийде до влади в Італії через 10 років після увʼязнення Тортори, або Дональда Трампа.
Архівні записи програми “Portobello” з італійського телеканалу Rai
Беллокйо згадує, що не був великим фанатом «Портобелло», адже тоді, у 1980-х, його цікавили інші речі: наприклад, викрадення та вбивство ліворадикалами із «Червоних бригад» (про яких він зняв “Good Morning, Night”) експремʼєра Італії Альдо Моро (про якого він зняв “Exterior Night”), а також загальна соціальна нерівність. «Мій інтерес – саме в Енцо Торторі як персонажі й фактах, які з ним сталися, а не в телешоу. Хоч, як стало ясно пізніше, «Портобелло» простелило стежку для інших телевізійних програм Італії», – розповідає італійський режисер Віледжу.
На роль Тортори режисер узяв Фабріціо Джифуні, який, зокрема, зіграв у кількох його фільмах. Фабріціо – син Гаетано Джифуні, юриста й екссекретаря Ради міністрів Італії, якого Леонід Кучма в 1997 році нагородив орденом князя Ярослава Мудрого другого ступеня. Гаетано Джифуні звинувачували в розкраданні й перевищенні службових обовʼязків, але врешті виправдали. Беллокйо вважає, що цей досвід допоміг Фабріціо краще зрозуміти свого персонажа. «Він – інтелектуал. Освічений. Син судді, тож добре розуміє цю систему. Крім цього, він дуже талановитий актор», – казав режисер.
Джифуні згадує, що дивився «Портобелло» в дитинстві, але не повністю – здебільшого тоді, коли папуга от-от мав заговорити. «Це було довге шоу тривалістю під дві години», – додає він. Актор розповідає Віледжу, що головне в підготовці до ролі історичного персонажа – не перетинатися з близькими цієї людини. «Краще – зустрітися з ними потім, щоб зберегти взаємну свободу», – каже він. Взаємна свобода полягає в тому, що Джифуні по-своєму прочитує персонажа, а близькі людини опісля можуть сказати йому, як погано він зіграв, сміється актор.