Наразі БіГ залишалася майже єдиною країною регіону, повністю прив’язаною до Москви. Газ став інструментом впливу, а не просто джерелом теплаВтеча з орбіти Кремля: як Боснія і Герцеговина позбавляється залежності від газу з РФ
Поки Європа після 2022 року стрімко скорочувала імпорт російського газу, Боснія і Герцеговина залишалася майже повністю залежною від постачань російського "Газпрому".
І це мало свої наслідки, зокрема й політичні.
Натомість зараз БіГ отримала шанс вирватися з цієї залежності. Цей шанс їй дає проєкт Southern Interconnection – газопровід до LNG-термінала на хорватському острові Крк.
Йдеться не лише про 180 кілометрів труби, а про зміну геополітичної орбіти Балкан.
А разом із тим – такі зміни доводять реалістичність аналогічних кроків і для сусідніх Угорщини та Словаччини.
Шанс подолати монополію
До 2022 року Боснія і Герцеговина залишалася однією з найбільш залежних від російського газу країн Європи.
Її річне споживання – лише 200–300 млн кубометрів. У масштабах ЄС це статистична похибка: Німеччина до кризи споживала понад 90 млрд кубометрів на рік.
Але для економіки цієї балканської країни з ВВП близько $24 млрд навіть такі обсяги мають системне значення.
Проблема була не в цифрах, а в структурі.
Усі сто відсотків імпорту забезпечував "Газпром". Газ ішов через TurkStream і сербську газотранспортну систему. Контрактна модель передбачала довгострокову формулу ціноутворення, прив’язану до нафтових котирувань.
А відповідно, у 2021–2022 роках, на тлі глобальної кризи, ціни для регіону зросли в кілька разів.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну Європа різко змінила політику. Частка російського газу в імпорті ЄС впала з понад 40% у 2021 році до менш ніж 15% у 2023–2024 роках. Польща, Болгарія, країни Балтії – усі переорієнтувалися.
Тож БіГ залишалася майже єдиною країною регіону, повністю прив’язаною до Москви. Газ став інструментом впливу, а не просто джерелом тепла.
Ідея інтерконектора Southern Interconnection не з’явилася раптово.
Ще у травні 2019 року Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) виставив тендерне повідомлення на закупівлю технічних консультацій для південного інтерконектора між Боснією і Герцеговиною та Хорватією (Southern Interconnection).
Цей проєкт передбачав двосторонній газопровід довжиною близько 162 км для диверсифікації маршрутів постачання, включно з доступом до LNG (скрапленого природного газу) на острові Крк (пропозиція Feasibility Study, Environmental–Social Impact Assessment).
Ситуація змінилася у січні 2021 року, коли на острові Крк запрацював LNG-термінал із початковою потужністю 2,6 млрд кубометрів.
Уже в 2023 році потужність зросла до 2,9 млрд, а проєкт розширення передбачає 6,1 млрд кубометрів на рік з інвестиціями понад €180 млн.
Оцінка вартості Southern Interconnection змінювалася разом із переходом проєкту від концепції до стадії детального планування.
Перші розрахунки, які фігурували в технічних документах та консультаційних тендерах ЄБРР у 2019 році, стосувалися підготовчої фази – розробки техніко-економічного обґрунтування, екологічної оцінки та інженерного проєктування. Йшлося не про будівництво, а про інтелектуальну частину – кілька мільйонів євро на підготовку документації.
На цьому етапі загальна капітальна вартість газопроводу попередньо оцінювалася в межах €100–120 млн, виходячи з довжини близько 160 км і стандартних цін на труби та монтаж.
Після 2022 року розрахунки довелося переглянути.
Інфляція у будівельному секторі Європи, різке подорожчання сталі, логістики та енергоресурсів, а також уточнення маршруту й технічних параметрів підняли оцінку до €140–200 млн.
У документах Western Balkans Investment Framework (WBIF) уже йдеться про іншу фазу – фінансування будівництва, включно з компресорними станціями, вузлами підключення та системами безпеки.
Тобто різниця в сумах пояснюється не помилкою, а переходом від попередньої концепції до повноцінного інвестиційного проєкту в нових економічних реаліях після енергетичної кризи.
Для Боснії це означало доступ до ринку, який у десять разів перевищує її власні потреби. Після 24 лютого 2022 року цей проєкт із технічного перетворився на стратегічний.
Хто просував й хто був проти
Головним рушієм виступив уряд Федерації Боснії і Герцеговини (ентитету у складі БіГ).
Ще у 2018 році згадки про Bosnia and Herzegovina–Croatia South Interconnection Gas Pipeline з’явилися в технічних джерелах як ініціатива оператора BH-Gas (боснійський аналог нашого "Нафтогазу") і урядового рівня Федерації БіГ, проєкт мав на меті зв’язати системи двох країн і надати доступ до альтернативних джерел газу.
Активну роль відігравали США. Державний секретар Ентоні Блінкен під час заяв щодо Балкан підкреслював важливість диверсифікації енергетики як складової безпеки. Посол США в Боснії Майкл Мерфі прямо підтримував ухвалення законодавства щодо Southern Interconnection.
У 2024 році компанія AAFS Infrastructure & Energy висловила готовність інвестувати в будівництво. З боку ЄС проєкт вписується у стратегію REPowerEU – план повної відмови від російського газу до 2027 року.
Паралелі очевидні: у 2022 році було запущено інтерконектор Греція – Болгарія (IGB) вартістю близько €240 млн, що дозволив Софії повністю відмовитися від російського газу. Southern Interconnection може стати аналогічною історією для Боснії.
Опозиція проєкту зосередилася в Республіці Сербській – іншій частині БіГ.
Її лідер Мілорад Додік, найбільш проросійський лідер у Європі, виступав за альтернативний маршрут через Сербію – тобто за збереження існуючої залежності від російського газу. Аргументація будувалася навколо вартості та "раціональності" використання вже існуючої інфраструктури.
Фактично йшлося про контроль. Монополія "Газпрому" означала прогнозований політичний вплив.
Навіть якщо боснійський ринок невеликий – орієнтовно $100–150 млн щорічних поставок залежно від цін – він символічно важливий у регіоні, де Росія десятиліттями зберігала енергетичну присутність.
Як наслідок – законодавчі процедури неодноразово блокувалися. Дискусії точилися навколо того, хто буде оператором, як розподілятимуться повноваження між ентитетами, які гарантії отримає інвестор.
Це була боротьба не за трубу, а за напрямок розвитку країни.
Приклад для регіону
Після 2022 року Європа здійснила безпрецедентний поворот до LNG.
У 2023 році США експортували до ЄС понад 60 млрд кубометрів скрапленого газу. Це зробило їх найбільшим постачальником до Європи.
Термінал на Крку став частиною цієї нової інфраструктури. Його розширення до 6,1 млрд кубометрів на рік фактично перетворює Хорватію на регіональний хаб для Центральної та Південно-Східної Європи.
Для Боснії це означає не просто альтернативу, а інтеграцію в глобальний ринок.
Ринок, де ціни формуються на біржах TTF та інших майданчиках, а не в рамках двосторонніх політичних домовленостей. Це перехід від залежності до конкуренції.
У фінансовому вимірі це відносно невеликий проєкт. Проте у політичному – це демонтаж десятилітньої монополії.
Якщо Southern Interconnection буде реалізований, Боснія стане ще однією країною Європи, яка змогла розірвати енергетичну залежність від Москви.
І тоді ця історія буде не про 180 кілометрів труби. Вона буде про те, як маленький ринок став символом великого геополітичного зсуву.
Цікаво й те, що Southern Interconnection демонструє просту, але стратегічно важливу річ: альтернатива російському газу для регіону існує – технічно, фінансово і політично.
Доступ до LNG через Крк доводить, що навіть невеликі та складні політично країни можуть інтегруватися в глобальний ринок і вийти з-під монополії Москви.
А це означає, що аргумент про "безальтернативність" російського газу слабшає не лише для Балкан.
Для таких країн, як Словаччина та Угорщина, приклад Боснії показує: питання не в географії, а в політичній волі та готовності інвестувати в диверсифікацію.
Автор: Максим Гардус,
спеціаліст із комунікацій Razom We Stand