Нафтовий зашморг для Куби: чи втримається комуністичний режим?
Президент США Дональд Трамп і праворуч державний секретар США Марко Рубіо, Вашингтон, 21 червня 2025 р.Чинна американська адміністрація ніколи не приховувала свого різко негативного ставлення до комуністичного режиму, який перебуває при владі на Кубі ще з 1959 року. Окрилений захопленням Ніколаса Мадуро, Білий дім всерйоз розглядає варіант демонтажу правління Комуністичної партії на острові. Одним з головних прихильників жорсткої лінії проти влади Куби є державний секретар Марко Рубіо — син кубинських емігрантів. На відміну від авантюри зі встановлення контролю над Гренландією, зміна комуністичного режиму в Гавані може стати серйозним зовнішньополітичним здобутком адміністрації Трампа, яка відчуває все більший внутрішньополітичний тиск у зв’язку з наближенням проміжних виборів до Конгресу.
29 січня президент Дональд Трамп підписав виконавчий указ, яким запровадив додаткові тарифи на товари з країн, що продають або постачають нафту Кубі. Стратегічна мета такого кроку очевидна — створити умови для падіння чинного режиму на острові. Гавана відразу назвала такі дії актом агресії. Міністр закордонних справ Куби Бруно Родрігес зазначив, що його держава понад 65 років перебуває в найтривалішій і найжорсткішій економічній блокаді, будь-коли накладеній на цілу націю. 30 січня в мережі Х посадовець оголосив про «міжнародний надзвичайний стан» через загострення відносин зі США та назвав їхні дії загрозою для всього людства. Але важелів впливу на Вашингтон у Гавани небагато.
Автівки в черзі на заправці в Гавані, Куба, 21 січня 2026 р. Припинення постачань венесуельської нафти після захоплення Мадуро військами США загострило дефіцит пального на Кубі, призвело до черг на заправках і перебоїв з енергопостачанням на острові.Економіка Куби і без нафтового ембарго Трампа була у вкрай поганому стані. ВВП країни падає вже кілька років поспіль. Відчутно скоротилися доходи від сфери туризму. Зросли ціни, відчувається дефіцит товарів. Тривалі відключення електроенергії стали нормою, оскільки електростанції працюють на імпортних нафті й мазуті. Торік неодноразово фіксували блекаути національного масштабу. Соціальні стандарти життя теж погіршали. Після 2020 року з Куби виїхав не менш ніж мільйон осіб. Це рекордні показники, які свідчать про глибину кризи, котра охопила країну.
Для оптимального функціонування економіки Куба потребує близько 90–100 тисяч барелів нафти на добу. Власний видобуток незначний і становить близько 25–30 тисяч барелів з тенденцією до падіння. Раніше Кубу рятувала Венесуела. Також Гавана отримувала нафту з Мексики. Але після арешту Мадуро й тиску США на Мексику постачання нафти і нафтопродуктів різко впали. І якщо нафта на острів не надходитиме впродовж 15–20 днів, економіка країни сколапсує.
У Венесуелі Америка пішла шляхом поступової трансформації авторитарної диктатури, сформованої Ніколасом Мадуро. США залишили керувати державою віцепрезидентку Делсі Родрігес — представницю ще чавістського режиму. Натомість влада погодилася звільнити сотні політичних в’язнів й оголосила про наміри закрити в’язницю El Helicoide, де утримують противників режиму Ніколаса Мадуро. Крім того, Венесула дозволила приватизувати нафтовий сектор країни.
Президент Куби Мігель Діас-Канель виступає під час заходу на підтримку Венесуели в Гавані, 3 січня 2026 року. Діас-Канель засудив захоплення президента Ніколаса Мадуро та його дружини Сілії Флорес армією США.Критики стверджують, що ці зміни не справжня політична трансформація, оскільки в державі не оголосили нових виборів. Але в Білого дому є серйозні аргументи на користь еволюційної моделі перетворень у Венесуелі. США побоюються хаосу громадянського протистояння й колапсу управління, в який може зануритися латиноамериканська країна, якщо негайно передати владу опозиції.
Схожий сценарій демонтажу комуністичної диктатури США можуть розглядати й для Куби. Але між Венесуелою та Кубою існує важлива відмінність, яка може дуже ускладнити Трампу його реалізацію.
Хоча Венесуела давно має імідж недемократичної держави, у ній збереглися елементи політичної конкуренції і змагальності. Так, чинний режим встановив монополію на владу і фальсифікував результати виборів. Але в цій латиноамериканській державі все одно існує політична опозиція. На президентських виборах 2024 року Ніколас Мадуро мусив удатися до різноманітних махінацій, щоб оголосити себе переможцем. І навіть в умовах тотальної фальсифікації результатів, кандидат від влади отримав лише на 8 % більше від головного конкурента Едмундо Гонсалеса.
Попри загрозу економічного апокаліпсису, комуністичний режим на Кубі почувається доволі міцно. Компартія зберігає тотальну монополію на владу й контролює апарат примусу. Організована політична опозиція відсутня взагалі або вкрай фрагментована і маргіналізована. Медіа перебувають під жорсткою цензурою. Поодиноких дисидентів швидко ізолюють, або ж вони змушені втікати з острова. Тому незрозуміло, на кого ставити американцям у разі падіння комуністичного режиму і чи реально знайти з-поміж членів компартійної верхівки Куби тих, хто буде готовий зрадити.
Президент Куби Мігель Діас-Канель під час акції протесту перед Посольством США в Гавані, 16 січня 2026 року.На останніх виборах до парламенту Венесуели у травні 2025 року, на яких влада з допомогою адміністративних важелів впливу здобула перемогу, брали участь і деякі опозиційні політичні сили. Опозиція має близько 10 % мандатів у Національній асамблеї Венесуели. Натомість Комуністична партія Куби — єдина легальна політична сила країни згідно з Конституцією 1976 року (фактично вона стала такою ще раніше). Вибори безальтернативні, а всіх кандидатів затверджують Комуністична партія та підконтрольні їй організації.
Ще одна принципова відмінність між Венесуелою та Кубою — громадянська активність населення. У Венесуелі лише за останні десять років відбулося кілька великих хвиль масових демонстрацій проти узурпації влади, фальсифікації виборів та економічних провалів лівого режиму Мадуро. У кожній з них взяли участь як мінімум кількасот тисяч осіб. Щоб подолати суспільне обурення, влада була змушена вдатися до застосування сили, репресій та масових арештів. Кілька сотень венесуельців силовики вбили.
Попри важку соціально-економічну ситуацію та політичну диктатуру, кубинці значно менше виходять на акції протесту. Демонстрації проти влади носять спонтанний і неорганізований характер. У них немає загальновизнаних лідерів. Це допомагає комуністичному режиму дуже швидко придушувати будь-який протестний рух та розправлятися з особливо активними громадянами. За винятком мітингів у липні 2021 року, в яких брали участь кілька десятків тисяч осіб, вуличні акції на Кубі ще й вкрай малочисельні. Кілька десятків чи сотень кубинців, які раз у кілька років висловлюють невдоволення економічним становищем, але не висувають політичних вимог, не становлять загрози для комуністичної диктатури.
Ринок у Гавані, 11 грудня 2025 року. Кубинський уряд дозволив використання іноземної валюти на острові, формалізуючи доларизацію на тлі серйозної кризи, яку переживає країна.Напевно усвідомлюючи, що одного економічного тиску може бути замало, щоб повалити комуністичний режим на Кубі, Трамп заявив про початок переговорів з представниками уряду в Гавані. Однак американський лідер не надав жодних подробиць. Тому кінцеві плани Вашингтону щодо Куби залишаються незрозумілими.
Можливо, адміністрація США розраховує на те, що влада острова рано чи пізно буде змушена укласти угоду на тлі тотальної блокади та погодитися на поступову демократизацію країни. Водночас навряд чи у найближчій перспективі Вашингтон наважиться на військову операцію, як це було у випадку з Венесуелою. Кубинський режим – це переважно диктатура однієї партії, а не персоніфіковане правління єдиного вождя. Тому викрадення президента Куби Мігеля Діаса-Канеля може не мати того ефекту, як доставка Ніколаса Мадуро у суд Нью-Йорка.
На тлі очевидних внутрішніх проблем республіканців, які зазнають поразок на регіональних виборах навіть у власних бастіонах, Трампу вкрай потрібно показати успіхи на міжнародній арені. Повалення чи демонтаж комуністичної диктатури на Кубі – спокуслива і певною мірою благородна ціль. Але це завдання може виявитися важчим, ніж здається на перший погляд.
Кубинці вшановують кубинського лідера Фіделя Кастро, Гавана, 25 листопада 2025 р. На задньому фоні портрет Ернесто Че Гевари, одного із лідерів Кубинської революції 1959 р.