Як Путін домінує над Трампом
Зустріч Дональда Трампа з Володимиром Путіним, Аляска, 15 серпняДалекого 1987 року вийшла книга Дональда Трампа «Мистецтво укладати угоди». У цій праці, яка багато тижнів перебувала у списку бестселерів, майбутній президент сформулював низку цікавих рекомендацій, як правильно вести переговори, щоб досягнути бажаного. Думати масштабно; використовувати важелі впливу для отримання переваги; бути непередбачуваним і готовим піти у будь-який момент; захищати свою позицію; поєднувати батіг і пряник; ніколи не показувати, що тобі дуже потрібна ця угода — ось перелік деяких ключових порад від бізнесмена.
Можливо, Трамп у бізнесовому житті дійсно іноді послуговується цими правилами. Але в діалозі з Путіним американський лідер загалом доволі прогнозований, слабкий і місцями жалюгідний. Російський президент за останній рік примудрився не раз принизити авторитет господаря Білого дому. Виставити його в позиції слабкої людини, яка не дотримується озвучених раніше погроз. Відверто проігнорувати заклики припинити вогонь і почати реальні переговори про укладення мирної угоди. І натомість не отримав удару та покарань у відповідь.
Поведінка Трампа щодо Росії зовсім не схожа на поведінку лідера глобальної держави, яка претендує на світову гегемонію. У ній немає місця для гасла «мир через силу», який раніше використовував американський президент. Проте є місце для демонстрації дивної запопадливості перед Москвою.
Путін і Трамп під час зустрічі на АлясціНаприклад, щоб потішити Кремль і персональне его Путіна, США фактично прибрали з публічної риторики будь-які згадки про російську агресію проти України. Начебто для того, щоб зайвий раз не дратувати Москву нагадуванням про її злочинні дії. Тепер мова йде про абстрактний «російсько-український конфлікт» або «війну в Україні», яку слід припинити. В ООН США не голосують за резолюції, що засуджують російську агресію. А також неофіційно тиснуть на країни Європи, щоб ті не дозволили використати заморожені російські активи для фінансування потреб України.
Кремль зумів нав'язати Вашингтону свій стиль комунікації. У цих переговорах Путін значною мірою діє за канонами книги Трампа. Американський президент і його основні переговорники у спілкуванні з РФ мислять не як політики, а як бізнесмени: вузько та з погляду можливої економічної вигоди. Натомість росіяни підходять до справи більш масштабно.
Питання прибутку взагалі другорядним у світогляді Путіна. Його вчинки та бачення світу базуються переважно на ідеологічній основі, якою б цинічною та злочинною вона не була. Його основна мета — не вигідні контракти з американцями, а відновлення російської імперії та територіальне розширення «русского міра». А також глобальна стратегічна поразка Заходу й демонтаж старої системи міжнародних відносин. Але Трамп не здатний зрозуміти першопричини російської агресії.
Спецпосланець президента США Стів Віткофф, спецпосланець РФ у США Кирило Дмитрієв і помічник Путіна Юрій УшаковВважаючи, що складні питання світової політики можна вирішити, якщо відкинути принципи, мораль й інтереси союзників, американський президент демонструє обмеженість, а не масштаб мислення.
Якби Дональд Трамп дотримувався власних правил ведення переговорів у діалозі з Путіним, він розпочав би їх з максимальної позиції. Максимальна позиція означає поставити Кремль перед реальною загрозою стратегічної військової поразки й подальшої дезінтеграції. Проте все відбувається навпаки.
Не Трамп, а Путін домінує в цьому процесі. Москва спочатку заявляє, що не відступить від жодної максимальної вимоги, включно з «денацифікацією» та «демілітаризацією» України та зміною влади на проросійську. Потім, начебто йдучи назустріч Америці, Путін транслює, що готовий вдовольнитися виведенням українських військ з Донбасу й обмеженням чисельності ЗСУ. Трамп сприймає це як видатну поступку Росії і починає тиск на Україну, паралельно будуючи у власній уяві плани про спільний бізнес з РФ.
Діючи за канонами трампівської книги про мистецтво укладення угод, Путін часто вдає, що угода йому не надто й потрібна. Мовляв, Росія отримає своє чи військовим шляхом, чи з допомогою переговорів. Здається, Путіна має невичерпний ліміт виходити з переговорного процесу, повертатися в нього. Імітувати переговори, а потім зривати їх під надуманим приводом. Чи перекладати провину на українську сторону, знаючи, що Трамп усе одно не наважиться сильно розгніватися на російського колегу.
Президент США Дональд Трамп і президент Росії Володимир Путін під час саміту G20 в Осаці, Японія, 28 червня 2019 року.Домінування Путіна над Трампом доповнюється психологічною маніпуляцією. Російський президент у розмовах з американським лідером і його посланцями часто наводить абсурдні цифри та перекручує історичні факти. Спокушає американців вигодами економічної співпраці й натяками на можливе охолодження стосунків з Китаєм. Психологічно маніпулює слабкостями американського президента, граючи на вразливих струнах його душі. Компліменти, вчасні телефонні дзвінки, вітання і навіть прояви співчуття — усе це використовує Путін, щоб тримати Трампа під контролем.
Нова редакція Стратегії національної безпеки США, оприлюднена 5 грудня, значною мірою відображає деякі зовнішньополітичні ілюзії, характерні для нинішньої адміністрації Дональда Трампа. Справедливо висловлюючи занепокоєння станом справ у Європі та цивілізаційними викликами для Старого світу, у Стратегії чомусь не наважилися побачити інші очевидні загрози, зокрема російську. Бачити і критикувати внутрішні проблеми європейських країн, які є природними союзниками Америки, утім не зауважувати російської агресії — це не що інше, як подвійні стандарти. А в тезах про «відновлення стратегічної стабільності з Росією» та у відмові від політики розширення НАТО прослідковується намагання втекти від реальності.
Хоча свого часу Трамп полюбляв гасло «мир через силу», чинна зовнішня політика Білого дому та його ставлення до РФ — це передусім про «мир через слабкість». А слабкість завжди заохочує поганих хлопців, яким є Володимир Путін, до нових загарбницьких авантюр.