Кишинівське соло. Чи стане «пакет» з Україною політичною пасткою для Брюсселя й новоспечених єврокандидатів?
Президент України Володимир Зеленський підписав заявку на членство в Європейському Союзі. 28 лютого 2022,Україна подала заявку на членство через чотири дні після початку агресії. Молдова поспішила слідом — 3 березня, і не з амбіцій, а через страху стати наступною мішенню Росії. Процес, який зазвичай триває роки бюрократичного «в’язання мотузків», цього разу вклався у місяці: червневий саміт 2022 року надав статус кандидатів обом країнам, у грудні 2023-го ЄС відкрив переговори, а 15 червня 2024-го у Люксембурзі відбулася перша Міжурядова конференція — формальне свято підтвердження європейської перспективи для обох кандидатів. Принаймні тоді так здавалося.
Перед парламентськими виборами у вересні цього року Кишинів завершив скринінг законодавства — технічну експертизу, яку ще ніхто не проходив настільки швидко: 15 місяців замість типових років. На початку листопада Єврокомісія у своєму пакеті розширення оголосила: Молдова виконала умови для відкриття трьох кластерів — фундаментальних принципів, внутрішнього ринку та зовнішніх відносин. Україна — теж готова. Але є одна проблема.
Усі проти одного
27 червня 2025 року Віктор Орбан оголосив результати так званого «референдуму» щодо вступу України до ЄС: нібито 95% угорців проти. Референдум, організований Fidesz, став зброєю «масового політичного ураження». Відтоді Будапешт відкрито блокує запуск першого кластера для Києва. А оскільки Молдова політично пов’язана з Україною «пакетом», Кишинів також застряг у цьому дипломатичному болоті.
Питання вибухово просте й болісне: чи може Кишинів рухатися власним темпом, коли відчуває моральний борг перед Україною — адже саме війна і саме український опір відкрили для Молдови європейське вікно можливостей?
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та очільник Євроради Антоніу Кошта на саміті ЄС-КитайВосени цього року президент Європейської ради Антоніу Кошта озвучив ідею, покликану вивести обидві країни з процедурної пастки: дозволити відкривати кластери кваліфікованою більшістю, а не одностайністю. Двадцять шість столиць проти однієї. Усі проти Будапешта.
Так, закриття кластерів все одно потребуватиме одностайності — і Києву все одно доведеться колись домовлятися з Угорщиною. Але принаймні технічний прогрес перестане бути заручником одного вето.
Поки Брюссель балансує між принципами та процедурами, Молдова за підтримки Румунії перейшла до активнішої стратегії. Напередодні голови комітетів із зовнішньої політики парламентів Бухареста й Кишинева підписали спільну декларацію з вимогою до Європейської ради: відкрити переговори за всіма шістьма кластерами до кінця 2025 року. Не чекати на Угорщину. Тобто не чекати Україну, яку Угорщина блокує. І не залишати Молдову заручницею «чужої політичної гри». У документі наголошується, що інтеграція Молдови — «незворотна», а розширення ЄС — «історична можливість» протистояти дезінформації та гібридним атакам.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц (у центрі) та прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан (праворуч) на саміті лідерів ЄС у Брюсселі, 26 червня 2025 року.Тим часом 10-11 грудня у Львові відбудеться неформальний саміт міністрів ЄС з питань членства України — демонстрація політичної підтримки на тлі блокади. Європейські чиновники просувають концепцію «фронтлодінгу», яка дозволила б Києву впроваджувати реформи та узгоджувати законодавство ще до формального відкриття кластерів — у розрахунку, що після угорських виборів навесні 2026 року Орбан або втратить владу, або зніме блокаду.
У пошуках історії успіху
Попри початкову архітектуру процесу, реальність виявилася значно прагматичнішою: Брюссель балансує між моральними зобов’язаннями, політичним прагматизмом і неповороткою бюрократією, яка змушена враховувати позиції вже не шести країн-засновниць, а всіх 27 членів.
Водночас свій інтерес у цій грі має й сам ЄС. Брюссель шукає «історію успіху», яка могла б стати контраргументом на тлі наростаючих звинувачень у політичному паралічі — мотив, що активно використовують євроскептики та ультраправі проєкти по всій Європі. Такою історією цілком може стати Молдова: невелика, швидка у реформах, передбачувана й значно легша для «поглинання», ніж Україна. Її успіх потрібен Брюсселю не менше, ніж Кишиневу.
Президентка Республіки Молдова Майя Санду виступає з промовою в Європейському парламенті в Страсбурзі, 9 вересня 2025 року.Парадокс прогресу
Іронія в тому, що Молдова у такому контексті перетворюється на заручницю власних досягнень. Єврокомісія у пакеті розширення від 8 листопада 2023 року відзначила помірний рівень готовності країни у критичних реформах — судоустрою, боротьби з корупцією, стандартів регулювання. І тепер ці самі успіхи роблять Молдову вразливою до політичних дилем.
Президентка Майя Санду не приховує амбіцій: до 2028 року країна планує завершити процедури вступу. «У 2030 році бачу Молдову членом Союзу», — заявила вона на саміті Euronews у листопаді. Але там же пролунало й застереження: якщо не буде реальної перспективи, Молдову «використають проти Європейського Союзу».
Президент Європейської Ради Антоніо Коста, президент Молдови Майя Санду та президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн на спільній прес-конференції після саміту ЄС-Молдова в Кишиневі, 4 липня 2025 року.І це не риторика. У липні МВФ різко знизив прогноз економічного зростання країни: з 3,7% до 0,6%. Криза передбачувана. особливо після того, як Молдова опинилася на передовій енергетичної війни з Москвою. Ситуацію зокрема погіршило припинення «Газпромом» поставок до Придністровʼя у січні, що підняло тарифи для населення підконтрольної уряду частини країни, яка залежала від електрики, виробленої з цього «безкоштовного газу». Усе це — від платіжки до стратегічної втоми — перетворюється на зручний аргумент для проросійської частини суспільства: «дивіться, куди завела нас європейська мрія».
Але євроінтеграція для Молдови — екзистенційне питання. Але екзистенційним воно є насамперед для демократичних сил країни, а не для ЄС, який, маючи у власному складі євроскептиків і путінофілів, начебто ризикує отримати на кордоні ще одну «темну конячку» Москви.
Брюссельська дилема
Урсула фон дер Ляєн на саміті в Кишиневі наголосила: «майбутнє Молдови — в Європейському Союзі». Вона згадала «мужність» країни у протистоянні дестабілізації, а також пообіцяла 270 мільйонів євро, новий регіональний госпіталь, зниження тарифів, безкоштовний роумінг, енергетичні проєкти.
Та ключовою була інша фраза: «коли Молдова стане членом Союзу, ми всі будемо безпечнішими». Це вже не технічна оцінка. Це геополітична декларація. Але між декларацією та реальністю лежить прірва — угорське вето, європейська нерішучість і страх ЄС перед власною сміливістю.
У Брюсселі точиться дискусія про ціну такої сміливості. Частина експертів переконана: розрив пакета зашкодить Україні й лише ускладнить майбутнє.
В Україні ж сприймуть «розпакування» Молдови як зраду у момент екзистенційної боротьби: українські солдати гинуть на фронті за весь регіональний європейський вибір, а ЄС у цей час обговорює, чи варто оптимізувати власні процедури.
Президент Європейської Ради Антоніо Коста, президент Молдови Майя Санду та президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн потискають один одному руки на спільній прес-конференції після саміту ЄС-Молдова в Кишиневі, 4 липня 2025 рокуБумеранги євроамбійцій
Для Молдови ж передчасний прорив також може виявитися гіршим за поразку. Відкриття першого кластера без України дасть проросійським силам потужну зброю: «Брюссель не має принципів, лише інтереси. Вони кинули Україну — кинуть і вас. А Росія своїх не кидає». Такої пропагандистської «мрії» Москва не отримувала давно.
І це ще без урахування того, який інформаційний удар буде завдано по українському суспільству.
Утім, тримати Молдову заручницею угорського вето — означає ризикувати втратити країну саме тоді, коли демократичні сили найбільше потребують результатів.
Для України розрив пакета — це не технічна пауза, а сигнал: європейська солідарність умовна, принципи згинаються під тиском одного вето, а геополітичний розрахунок іноді важить більше за кров, пролиту на фронті.
Але питання стоїть не лише перед двома країнами-кандидатами: для Європейського Союзу це також виклик — виклик ідентичності. Хто ми? Спільнота цінностей чи клуб інтересів? Союз солідарності чи бюрократична машина?
Тож виклик полягає не у виборі між пакетним рухом двох країн чи індивідуальним рухом Молдови. Справжнє питання у готовності переписати партитуру, поки оркестр не розбрівся. Україна й Молдова пов’язані не бюрократичним пакетом — а спільною боротьбою за право визначати своє майбутнє проти тих, хто хоче визначати його танками й газовими відключеннями.
Тож Кишинівське соло може звучати елегантно лише тоді, коли буде переосмислена вся симфонія. Інакше це стане фальшивою нотою, що оголить дисонанс у європейські «Оді радості».