Чому гальмується процес розробки "репараційної позики" Україні і які є альтернативи
Дискусія про "репараційну позику", яка є інструментом, що міг би профінансувати український бюджет у 2026–2027 роках без збільшення боргового тиску, з кожним тижнем рухається складніше.
Нинішні перемовини у Брюсселі показують, що на шляху стоїть не одна велика перепона, а цілі кластери юридичних, політичних і процедурних ризиків.
Про те, як рухається обговорення "репараційних позик" Україні і які альтернативні моделі фінансування розглядають, читайте в статті члена правління Центру Дністрянського Сергія Верланова ЄС у пошуках коштів для України: які варіанти можуть замінити репараційну позику. Далі – стислий її виклад.
Перший серед ризиків надання "репараційної позики" на базі заморожених російських активів полягає в юридичній вразливості країн, які утримують російські активи.
Найскладніша ситуація наразі в Бельгії, оскільки саме там розташований Euroclear, де зберігається найбільша частка знерухомлених активів Росії. Це автоматично робить Брюссель першою потенційною мішенню для юридичних і політичних кроків Кремля у відповідь.
Додатковий рівень складності створює чинна угода про захист інвестицій між Бельгією та Росією, яка не містить сучасних винятків по санкціях, має широку дефініцію експропріації, передбачає можливість ad hoc арбітражу і значно підвищує правові ризики для бельгійського уряду.
Саме в цьому контексті бельгійський прем’єр Барт Де Вевер фактично зупинив схвалення репараційної позики на рівні ЄС.
Єврокомісії поки не вдалося надати настільки переконливий пакет гарантій, який би задовольнив вимоги Бельгії.
Не менш серйозним є фінансовий аспект, бо схема передбачає повернення Україною позики тільки після виплат репарацій Росією. Фінансові ринки розглядають цей інструмент як суттєво ризиковіший за стандартні бонди, а рейтингові агентства вже попереджають про можливий вплив на оцінки окремих держав-членів.
До цього додається острах створення глобального прецеденту.
Ситуацію ускладнює і політична турбулентність усередині Євросоюзу, через переформатування Єврокомісії, нові уряди в державах-членах, зокрема Чехії, бюджетні дискусії та традиційне угорське блокування.
Чим більш фрагментованим стає ЄС, тим менше шансів знайти одностайність у складних питаннях. Під загрозою опиняється навіть рішення про подальше замороження активів. Це окреме періодичне рішення, яке за правилами точно потребує одностайності.
На окрему увагу заслуговує лист Урсули фон дер Ляєн від 17 листопада 2025 року, надісланий європейським столицям, у якому вона офіційно презентувала три можливі шляхи покриття потреб України у 2026–2027 роках.
Перша, власне "репараційна позика": використання знерухомлених активів російського Центробанку в Euroclear, кредитування України під нульову ставку та погашення лише після виплат репарацій Росією. Держави-члени мають надати гарантії для покриття юридичних і фінансових ризиків.
Друга опція – це прямі гранти від держав-членів, пропорційні їхньому ВВП, що можуть забезпечити близько 45 млрд євро щороку. Це найбільш простий і чистий метод у правовому сенсі, але він потребує реальних бюджетних можливостей у країнах-членах.
Насамкінець, третьою опцією є класичне запозичення ЄС через ринки капіталу з передачею Україні спеціальної позики, яка формально буде на балансі Євросоюзу і погашення якої буде також прив’язане виключно до виплати репарацій. Ця модель менш ризикова юридично, але складніша в адмініструванні.
Важливим зовнішнім фактором є старт 17 листопада місії МВФ в Україні щодо нової програми обсягом близько $8 млрд, що має додати довіри європейським партнерам на тлі корупційного скандалу. Важливим зовнішнім фактором є й позиція Сполучених Штатів, які підтримали план Єврокомісії щодо використання заморожених російських суверенних активів як інструменту фінансування допомоги Україні.
Докладніше – в матеріалі Сергія Верланова ЄС у пошуках коштів для України: які варіанти можуть замінити репараційну позику.