Ігор Ліскі: «Застрахувати весь бізнес від воєнних ризиків нереально. Це утопія»
Ігор Ліскі, голова наглядової радиПопри значні трансформації, через які вже пройшло українське суспільство, ми зберігаємо все ще совковий підхід до пошуку справедливості в держави, вважає Ігор Ліскі. Звикли, що держава нам усім винна.
«Зручна історія, нав'язана ще в радянські часи. Мовляв, держава за все відповідає. Ти народився вже у власності держави. Вона тобі забезпечує професію, роботу, медицину, а єдина твоя свобода — віддати життя за Батьківщину десь в Афганістані чи ще чортзна-де», — відзначив Ігор Ліскі.
Але щоб жити гідно і вільно, наголошує він, цю парадигму слід переосмислити. І найпростіше це зробити, якщо замість слова «держава» підставити «суспільство».
«У мій завод прилетіли дві ракети. Мене всі питають: держава тобі щось робить? А я в такому штучному експерименті слово «держава» замінив на «суспільство», і це трохи змінює сенс фрази. Тобто як усі ми, об’єднавшись у державу, реагуємо на всі ці виклики, тоді така маленька зміна нюансів починає вибудовувати пріоритети», — зазначив бізнесмен.
І під час війни першим пріоритетом, нагадав Ліскі, є Збройні сили України.
«Запит на справедливі відносини там — це питання номер один. Як ми мобілізуємо людей, як ми демобілізуємо їх, як відправляємо у відпустки. Навіть усередині Збройних сил це повна несправедливість.
Хтось воює, ризикує життям, а хтось на «закарпатських котлах» має, умовно, ті самі соціальні пільги. Хтось у бліндажі, як раб свого командира, а хтось у СЗЧ. І тут справедливість — запорука нашого виживання», — відзначив бізнесмен.
Зліва направо: Ігор Ліскі, Ігор Терехов, Денис Улютін, Іван Федоров і Максим БуткевичДругий за пріоритетністю фокус — внутрішньо переміщенні особи.
«Якщо ми втратимо людей, можемо ніколи їх не повернути. Треба їх втримати. Втримати в Харкові, в Запоріжжі, в Україні, дати їм шанс, особливо тим, хто хоче щось робити. Дати роботу, житло, переналаштувати цю допомогу так, щоб віддавали суспільству, не державі, — заявив Ігор Ліскі. — Це таке тонке налаштування. Але якщо ти працюєш на Збройні сили України або на економіку України — усе, ти пріоритет, ми за тебе боремося. Ось тобі робота, переосвіта, місце, де жити, пільги. Не їдь у Польщу. Ти нам потрібен тут».
Окрема площина — справедливі відносини держави і бізнесу, додає Ігор Ліскі. Сьогодні бізнес — основна компонента, яка через сплату податків утримує цю державу і Збройні сили України, але як зробити так, «щоб бізнесу було вигідно залишатися, будувати, дивитись упевнено в наступний день, а не думати, як згорнутися і відкритися в Польщі чи Румунії».
Програма страхування від військових ризиків може бути одним з таких факторів. Зараз застрахувати своє майно самостійно в Україні не зможе жоден бізнесмен, вважає очільник EFI Group, особливо на прифронтовій території — не витримає додаткового навантаження. Але й держава не зможе застрахувати всіх, упевнений Ліскі.
Ігор Ліскі, голова наглядової ради«Я був долучений до розробки ініціатив Кабінету Міністрів спробувати застрахувати все. Не дуже в це вірю, але якийсь механізм страхування, однак, потрібен.
Особливу увагу я приділив би страхуванню тих, хто відкриває щось нове, тобто бере на себе додатковий ризик. Я певен, що це механізм точок зростання вже зараз, тому що всі нормальні інвестори, крім деяких «божевільних», чекають кінця війни, щоб цей ризик зменшити. Бо застрахувати усіх ми не зможемо. Це утопія.
А фокус на тих, хто готовий зараз ризикувати економічно, мені здається, більш правильний. Він і суспільству дасть набагато більше новими робочими місцями, і зможе залучити нові інвестиції, в тому числі іноземні», — зауважив бізнесмен.
На думку Ігоря Ліскі, соціальна справедливість у країні починається з небайдужості до простої людини. З допомоги тим, хто дійсно її потребує, а не просто роздали всім порівно — і багатим, і нужденним, бо так простіше. І фокусом будь-яких ініціатив, на думку Ліскі, має бути користь для суспільства, не для держави.
«У пошуках соціальної справедливості нам усім треба відповісти на головне запитання: як жити разом? Яку країну ми будуємо? Як зробити так, щоб кожен мав у ній своє гідне місце? І водій комунального транспорту, і військовослужбовець, коли війна закінчиться, не відчував би себе кинутим, забутим, особливо ті, хто втратив здоров’я. Щоб було оце розуміння, що разом ми набагато більше, ніж кожен сам по собі, що разом це спільнота, яка має право на власну державу. Що якщо тебе мобілізували, тебе забезпечують зброєю і всім необхідним. Якщо, не дай Боже, щось трапиться, суспільство про тебе подбає», — відзначив бізнесмен.
Відеоверсія дискусії: