Криза довіри: чи готовий Захід протистояти авторитарному блоку на чолі з Китаєм
Прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент РФ Володимир Путін та голова Китаю Сі Цзіньпін спілкуються перед початком саміту Шанхайської організації співробітництва у Тяньцзіні, Китай, 1 вересня 2025 р.Зближення Пекіну, Москви та Нью-Делі викликало занепокоєння західних політиків, проте якоїсь цілісної реакції не було. Якщо не рахувати заяви Високої представниці Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки із зовнішньої політики Каї Каллас про авторитарний альянс та слів Дональда Трампа про те, що «ми втратили Росію та Індію». Щоправда, ще раніше Пентагон отримав від американського президента доручення готуватися до можливого протистояння з Росію і Китаєм. Проте навряд чи в найближчому майбутньому ми можемо сподіватися на рішення, які б засвідчили, що Захід готовий прийняти виклик і налаштований рішуче відстоювати свої цінності та принципи, у тому числі з допомогою військових засобів.
За часів президентства Джо Байдена зовнішня політика США відзначалася надмірною прогнозованістю та обережністю. Безліч уявних «червоних ліній» та схильність ухвалювати важливі рішення із значним запізненням у часі неабияк допомогли Росії. Багато хто сподівався, що за президентства Дональда Трампа політика Вашингтону зазнає змін. Не тому, що новий президент буде більше відданий ідеї захисту вільного світу від наступу авторитарних режимів. А тому, що Трамп за своєю натурою значно менш прогнозований, схильний до ухвалення несподіваних рішень. І звик бути лідером, який не терпить заперечень та конкуренції.
Натомість Дональд Трамп виявився доволі прогнозованим і нерішучим політиком на зовнішніх треках. Хоча й намагається вдавати з себе сильного, частково навіть авторитарного лідера. Його бажання налагодити контакт з Москвою та спробувати відірвати її від Китаю, як і постійні пошуки причин не запроваджувати серйозні санкції проти агресора, є свідченням американської слабкості і навіть приниження. Логіка підказує: військова поразка Москви як головного союзника Пекіна на міжнародній арені, може кардинально зменшити апетити КНР до перерозподілу сфер впливу. Але Вашингтон не бачить очевидного. І прогнозовано не бажає розпрощатися з власними ілюзіями.
Зустріч Дональда Трампа із Володимиром Путіним на Алясці, 15 серпня 2025 р.Американська адміністрація висловлює занепокоєння поширенню впливу Китаю у світі. Проте її протидія Пекіну не схожа на системну стратегічну гру з довгостроковими цілями. До того ж Білому дому не вдалося залучити до неї своїх союзників. Зараз триває складна дипломатична гра, в якій не зовсім зрозуміло, чи США та Європа виступають у ній єдиним узгодженим фронтом, чи діють окремо і переслідують власні інтереси. У цій заплутаній ситуації Вашингтон одночасно веде переговори з Пекіном, підтримує контакти з Москвою та вимагає від Європи повністю відмовитися від російської нафти і газу в обмін на запровадження санкцій проти РФ.
Спочатку Трамп вважав, що зможе поставити на місце Піднебесну з допомогою високих тарифів. Проте згодом виявилося, що за останні десятиліття КНР зуміла сформувати критичну залежність країн Заходу від рідкоземельних металів. І розмови про тарифи відразу відійшли на другий план. А щойно у Мадриді стартували переговори США та Китаю, які присвячені питанням економіки, торгівлі та національної безпеки. Можливо, вони стануть прологом до зустрічі Трампа та Сі Цзіньпіна на саміті у Південній Кореї. Паралельно з цим Білий дім закликає ЄС та країни НАТО запровадити мита проти Китаю та Індії за купівлю російської нафти. І ставить це як необхідну передумову для власних рішень щодо санкцій проти Росії. Однак такі додаткові вимоги, які насправді важко реалізувати, насправді можуть бути спробами знайти виправдання для відтермінування санкцій.
Польські військовослужбовці вантажать дрон з місця падіння в селі Вогин, східна Польща, 10 вересня 2025 року.Показовою є дуже млява реакція Трампа на атаку Польщі російськими дронами 10 вересня. Можливо, Європа була б більш схильною погодитися на американські вимоги щодо відмови від російських енергоносіїв і навіть щодо мит проти Індії та Китаю, якби США продемонстрували свою рішучість захищати континент від московської агресії. Але оскільки Вашингтон вдав, що нічого особливого не сталося, це лише збільшує градус недовіри між західними союзниками.
Європейці опинилися перед важкою дилемою: з одного боку, США хочуть долучити їх до тиску на Китай, з іншого, Америка несерйозно ставиться до російської загрози для Старого світу. Та розглядає можливість скоротити свою військову присутність на континенті на 30%. Політичні еліти держав, які мають спільний кордон з РФ, всерйоз занепокоєні. Якщо Москва наважиться на масштабну провокацію, вони можуть опинитися наодинці і не отримати допомоги від США.Це чудово розуміють у Пекіні. Китай бачить відсутність єдності та довіри у таборі своїх противників. І намагається скористатися браком порозуміння між США та Європою. Для КНР принципово, щоб європейці проігнорували американську вимогу ввести спільні санкції за закупівлю російської нафти.
Президент Польщі Кароль Навроцький вітає міністра закордонних справ Китаю Ван І під час зустрічі в Президентському палаці у Варшаві, 15 вересня 2025 р.Зараз триває візит у Європу міністра закордонних справ КНР Ван Ї. КНР намагається переконати європейців, що економічна співпраця вигідна обом сторонам, а Пекін є передбачуваним міжнародним партнером, з яким можна домовлятися і дружити. Не виключено, що Ван Ї може непублічно пообіцяти Європі вплинути на Москву з метою завершення війни в Україні. В усякому разі про це точно говоритимуть європейці під час зустрічей з китайським дипломатом. Проте головна мета Пекіна зараз – збереження недовіри між Вашингтоном та Брюселлем. У цьому ракурсі варто розглядати заяви Ван Ї щодо підтримки стратегічної автономії Європи і застереження від «помилкових антикитайських політик». Як і зауваження про те, що «Китай не США» і не збирається нав’язувати торговельні угоди під тиском.
Теплі слова Ван Ї під час європейського турне не стали на заваді жорстким заявам з Піднебесної. 15 вересня речник китайського МЗС Лінь Цзянь пригрозив рішучою відповіддю, якщо країни НАТО під тиском США запровадять мита на російську нафту. Того ж дня КНДР заявила, що відкидає заклик США відмовитися від ядерної зброї і назвала свій статус ядерної держави незворотнім. А Росія вустами Дмитра Медведєва попередила про готовність до війни з НАТО за будь-які спроби збивати російські БПЛА над Україною.
Основна перевага Китаю та його авторитарних сателітів лежить не стільки у площині технологій чи економіки, а у площині готовності діяти та пробувати на міцність сформований раніше світоустрій з метою його деконструкції. Тоді як Захід не виглядає цілісним блоком і намагається залишатися в полоні ілюзій про світ, якого вже давно не існує.