Часткове прозріння Трампа: чого чекати Україні?

Підтримайте LB.UA - ми працюємо для вас
Американському президенту знадобилося не менше п’яти місяців, щоб почати серйозно сумніватися у щирому бажанні Путіна завершити війну проти України. Не виправдовуючи Трампа, все ж слід відзначити: майже кожен американський президент після Рональда Рейгана проходив через період романтизації Росії та прагнув налагодити з нею дружні теплі стосунки.
Перші публічні симптоми зміни поведінки американського лідера з'явилися у червні. У телефонній розмові, яка відбулася під час ізраїльсько-іранської війни, Трамп порадив Путіну спочатку «бути посередником у себе», а не пропонувати посередництво щодо Ірану. Потім був саміт НАТО в Гаазі, на якому Трамп і члени НАТО погодили зростання витрат держав Альянсу на оборону до 5% ВВП. Фінальним акордом стала телефонна розмова 3 липня між Трампом і Путіним, після якої американський лідер висловив своє глибоке розчарування російським президентом.
Очевидно, корекція настроїв Трампа – це наслідок збігу кількох факторів. Зухвалої поведінки Путіна, яка змусила американського президента виглядати слабким і безпорадним. Ослаблення позицій прихильників укладення угоди та стратегічної дружби з РФ на кшталт спецпредставника Стіва Віткоффа. Позитивного психологічного імпульсу після атаки на Іран 22 червня, який став своєрідною демонстрацією миру через силу. Неформального публічного тиску на американського лідера, у тому числі через праві консервативні медіа на зразок New York Post, які відверто закликали президента зайняти жорстку позицію щодо Росії. Не виключено, що певний позитивний вплив могла спричинити й позиція Меланії Трамп. Зрештою, ми часто недооцінюємо вплив родини на політиків.

Водночас слід розуміти: первинний задум Трампа про припинення російсько-української війни полягав передусім через тиск на обидві сторони. А ідея миру завжди переважала ідею справедливого покарання агресора. Зараз для України маятник, здається, хитнувся у правильний бік. Але незрозуміло, наскільки глибокою, фундаментальною і незворотньою є трансформація підходів Білого дому.
На даний момент основним здобутком України є принципова згода Вашингтону продавати нам американську зброю. Задекларований об’єм поставок справді значний – близько 10 млрд доларів. Щоправда, заплатити за неї має Європа. З натяків, які лунали під час спілкування Трампа з пресою, і з тієї інформації, яка просочилася у медіа, складно зрозуміти про які обсяги та номенклатуру військових поставок йдеться. А також наскільки швидко обіцяна зброя, яку має придбати для України НАТО, з’явиться у нас. Наприклад, щодо систем ППО Patriot згадувався термін від кількох днів до кількох місяців. З іншого боку, New York Times припускає, що вся зброя вже готова до постачання.
Трамп продемонстрував, що він готовий продати Україні американську зброю. Але не готовий передати її у рамках своїх президентських повноважень. Також Вашингтон не поспішає збільшувати планову військову допомогу у рамках Ініціативи сприяння безпеці України, де зараз закладена сума 500 млн доларів.

Водночас, певності, що Трамп остаточно попрощався зі спробами вмовити Путіна зупинити війну і увалив рішення примусити його до миру через силу немає. Основний закид, який адресують Трампу – це його відмова від негайного запровадження жорстких санкцій проти тих, хто торгує з РФ і не допомагає Україні. Такі заходи могли б створити серйозні фінансові труднощі Кремлю. За перше півріччя дефіцит бюджету РФ зріс у шість раз і склав 3,7 трлн рублів.
Але критики відтермінування запровадження вторинних санкцій проти основних економічних партнерів Росії не зауважують деяких важливих моментів.
По-перше, озвучені цифри мит у розмірі 500%, а потім 100%, є дуже великими і не зовсім реальними. Для США немає проблем ввести тарифи на імпорт російських товарів до Америки. Адже торговельний оборот між країнами незначний. У 2024 році США імпортували з РФ товарів на суму лише 3 млрд доларів. Однак запровадження мита проти основних торговельних партнерів Москви – Китаю та Індії – неминуче наштовхнеться на протидію. І може зашкодити Америці.
Китай та Індія є головними покупцями російської сирої нафти. Після запровадження європейського ембарго, частка цих країн становить понад 80%. Їхня відмова від російських енергоносіїв дійсно здатна завдати болісного удару по фінансовому становищі Кремля. Але якщо Білий дім таки зважиться на такий крок, це спровокує неминуче загострення стосунків з КНР і погіршить відносини з Індією, важливим партнером у регіоні. Чи піде на це Трамп, який вже зазнав невдачі у тарифних війнах з Сі Цзіньпіном?

По-друге, одномоментно повністю відмовитися від російської нафти та газу буде важко. Частка Росії у світовому видобутку нафти становить близько 11%. За добу РФ видобуває зараз понад 9 млн барелів нафти, з яких на експорт йде близько 5-6 млн тонн. Якщо повністю прибрати російську нафту зі світових ринків, це спровокує суттєве зростання цін. У чому точно не зацікавлені більшість держав планети. На початку липня члени ОПЕК+ домовились збільшити у серпні видобуток нафти на 548 тис барелів/добу. Та цього замало, щоб швидко покрити гіпотетичний дефіцит нафти на світових ринках у випадку ембарго на російські енергоносії.
Більш реальним варіантом могло б стати подальше зниження вартості російської нафти, як це пропонує Європа. А також продовження курсу на зменшення частки російських енергоносіїв на світових ринках. Аналіз Центру досліджень енергетики та чистого повітря (CREA) показує, що обмеження ціни в 45 доларів США за барель скоротило б доходи Росії на 28% (3,1 млрд євро) лише в червні. Вісімнадцятий пакет санкцій ЄС передбачає, якщо він буде ухвалений, встановлення цінової стелі на російську нафту на рівні 47 доларів за барель. Що теж є хорошою новиною. Залишилося лише дочекатися його погодження.
Наразі ситуація виглядає непевною, бо існує багато невідомих. Головним невідомим є поведінка самого Трампа. Інсайди з Білого дому, опубліковані на сторінках світових медіа, стверджують: американський президент у телефонній розмові пропонував Зеленському завдати ударів по Москві і Санкт-Петербургу. Такі удари, на думку Трампа, мали б змусити росіян відчути справжню війну і зробити Кремль більш прихильним до реальних переговорів. Але 15 липня американський президент у властивій йому манері заявив, що не планує постачати Києву далекобійні ракети і що Зеленський не повинен завдавати ударів по Москві. Хоча припустив, що 50-денний термін для Росії може завершитися дещо швидше. Та час, коли Америка могла одними лишень словесними погрозами привести до тями правителів, охочих до загарбницьких авантюр, давно минув.

Потрібно розуміти: часткове геополітичне прозріння Трампа, якщо воно справді відбулося, сталося не через глибоке усвідомлення ним несправедливого загарбницького характеру розв’язаної Кремлем війни проти України. І не через його бажання покінчити з російським імперіалізмом як однією із глобальних загроз для західної цивілізації. А передусім через певні суб’єктивні чинники. Тому Києву потрібно апелювати до амбіцій Трампа бути сильним лідером. А також апелювати до того, що тиск на Росію є вигідним для США і особисто Трампа, не вдаючись у складні моральні конструкції.
Проблема не тільки у непослідовності та слабкому ідеологічному фундаменті зовнішньої політики Трампа. А у тому, що примус Росії до сталого миру вимагає від Вашингтону дій, які можуть призвести до небажаних для більшості політичних еліт Заходу наслідків – військової поразки Москви та запуску процесів внутрішньої дестабілізації Росії. Це досі неабияк стримує Америку та Європу. З іншого боку, непередбачуваність американського лідера могла б бути навіть корисною. Адже існує незначний шанс, що Трамп, сам того не бажаючи, може створити Путіну значно більші проблеми, ніж більш послідовні та системні західні лідери.