Історія однієї дружби. Як Україна боролася за єдність Північної Македонії

28/08/2021, 09:18:38

Гелікоптер, який поставила Україна, завдає удару по позиціях бойовиків влітку 2001 року

24 серпня 2001 року. У Києві готуються відзначати 10-річницю Дня незалежності військовим парадом. Серед високих гостей - президент Македонії Борис Трайковський.

Це був час, коли Македонія переживала найтяжчий період у своїй історії, який загрожував її цілісності.

Візит Трайковського був певною мірою жестом подяки. Поміч, яку надала Македонії Україна, допомогла зупинити повномасштабну війну.

Як сталося, що Україна зіграла таку роль у долі держави, яка тоді була терра інкогніта для більшості українців?

BBC News Україна спробувала розібратися за допомогою учасників тих подій та експертів.

• Як українці врятували від різанини тисячі людей в Боснії
• 25 років різанині у Сребрениці. Історія, про яку не варто забувати Україні
• Сталева кіннота. Якими танками воює українська армія
• Проспект Бандери чи Московський? Пояснюємо коротко

Від незалежності до кровопролиття

Македонія була єдиною колишньою югославською республікою, яка отримала незалежність без пролитої крові.

Напередодні розпаду Югославії у січні 1991 року президентом маленької республіки, розмір якої менший за площу Київщини, обрали 73-річного Кіро Глігорова. Колишній партизан часів Другої світової, соратник югославського лідера Йосипа Броза Тіто, він деякий час був спікером парламенту соціалістичної Югославії і був досвідченим політиком.

Кіро Глігоров довгий час був соратником Йосипа Броза Тіто, але створювати нову Югославію з Мілошевичем не хотів

Екскомуніст Глігоров не довіряв лідеру Сербії Слободану Мілошевичу, який намагався переформатувати Югославію на засадах сербського націоналізму. Водночас Глігоров хотів уберегти країну від такої війни, яка охопила Хорватію після проголошення незалежності у 1991 році.

8 вересня 1991 року понад 96% учасників референдуму в Македонії, який проходив за участі 76% виборців, підтримали незалежність. "Ви за суверенну та незалежну державу Македонія з правом вступу до майбутнього союзу суверенних держав Югославії?" - на це питання схвально відповіли виборці. Таке формулювання було немов запобіжником конфлікту з Белградом та югославською армією.

Головною метою Кіро Глігорова було забезпечити мирне небо над домівками мешканців Македонії

Вже першого вечора після референдуму Глігоров оголосив: "Вітаємо вільну, суверенну та незалежну Македонію". Країна не приєдналася до Союзної Республіки Югославія, яку створив 1992 року з Сербії та Чорногорії Мілошевич, якому на тлі санкцій війн у Боснії і Хорватії було не до Македонії.

У 1992 році вдалося домовитися і вивести з країни югославську армію. Це було досягнення, адже 36 тис. югославських військових і 100 військових літаків могли покінчити з незалежністю за лічені години.

Югославська народна армія пішла з Македонії навесні 1992 року без військового конфлікту

Ціною домовленості стало фактично повне роззброєння Македонії. Військові югославської армії вивезли не тільки всю військову авіацію та боєздатну бронетехніку, але навіть зняли двері з казарм. Македонській армії дісталася лише стара стрілецька зброя та трохи артилерії. Військову авіацію сформували з кількох навчальних літаків UTVA 75.

"Ми мали з нуля створювати свою армію… Як мала країна з невеликою армією ми не можемо самі захиститися. Тому ми повинні приєднатися до тієї єдиної сили в сучасному світі, яка називається НАТО", - писав пізніше у спогадах Глігоров.

1993 року Македонія повідомила НАТО про бажання приєднатися до альянсу.

Македонська діаспора у Торонто (Канада) проводить марш за визнання Македонії, листопад 1992 року

Молодій республіці одразу довелося постати перед труднощами.

Греція не хотіла визнавати країну з назвою, яку вважала вкраденою в античної Македонії часів Олександра Македонського. Не менше обурення викликав у неї перший прапор Македонії з "Вергінським сонцем", яке було символом грецького регіону Македонія. Греція бойкотувала вступ Македонії до ООН. Через цей конфлікт США визнали молоду державу лише у 1994 році, а ЄС встановив відносини наприкінці 1995 року.

Назва молодої держави обурила Грецію та грецьку діаспору. "Мешканці Скоп'є, ви - слов'яни, а не македонці", "Македонія - це Греція" - з такими плакатами вийшли 25 тисяч етнічних греків у австралійському Сіднеї

1993 року Македонія мусила погодитися на назву Колишня Югославська Республіка Македонія, щоб отримати місце в ООН, але там не розміщували її прапор. Ситуація змінилася лише після проміжної угоди з Грецією 1995 року, коли прапор з "Вергінським сонцем" замінив чинний з "новим сонцем свободи".

Суперечка щодо назви з Грецією тривала аж до 2018 року.

Перший прапор Македонії з "Вергінським сонцем" - з 2019 року в Македонії заборонено використовувати цей символ, який також використовують у грецькому регіоні Македонія (на синьому, а не на червоному тлі)

Сербія на чолі з Мілошевичем не визнавала незалежність Македонії до 1996 року. У відносинах двох країн панувала недовіра і через війни на Балканах, і через добрі стосунки між Сербією та Грецією, і через пам'ять про "сербізацію" македонців у 1910-1930-х роках.

Окрім того, з моменту створення за підтримки македонських комуністів Македонської православної церкви у 1967 році, Сербська православна церква блокувала її визнання іншими церквами та боролася за контроль над православ'ям у Македонії. Цим була незадоволена македонська влада.

Сербська православна церква бореться за контроль над православ'ям в Македонії і зараз. На фото - великодня служба у монастирі Калішта Македонської православної церкви

Болгарія була першою країною, яка визнала незалежність Македонії. Але східна сусідка відмовилася вважати македонців окремою нацією, а македонську мову називала діалектом болгарської.

"Болгарія претендує на те, що Македонія - це проєкт Тіто, а македонці - це західні болгари. Тіто після перемоги у світовій війні справді взяв курс на створення республіки Македонія і плекання македонської ідентичності і 1945 року затвердили македонську літературну мову. Болгари вважають, що це було зроблено, щоб унеможливити будь-які претензії Болгарії на цю територію", - пояснює Анатолій Демещук, експерт Аналітичного центру балканських досліджень.

"Сербські націоналісти теж критикують Тіто, вважаючи, що він вигадав з "південних сербів" окрему націю", - додає він.

Саме за правління Тіто македонці набули власну республіку в складі Югославії, затверджену літературну мову та Македонську православну церкву. На фото - монумент у Скоп'є на тлі сучасного прапору Македонії з "сонцем Свободи"

З сусідньою Албанією відносини були непогані, бо албанський президент Салі Беріша вважав становище албанців у Македонії кращим, ніж в Сербії. Та це не означало, що серед албанських політиків не було прихильників федералізації Македонії в інтересах чисельної албанської меншини.

Найбільше занепокоєння у Македонії викликали відносини між слов'янами-македонцями (65% з 2 млн мешканців, згідно з переписом 1991 року), переважно православними, та македонськими албанцями (21,7% ), переважно мусульманами.

Албанські чоловіки грають у доміно у кафе у Скоп'є, 1986 рік

Македонські албанці переважно проживають у прикордонні з Албанією та Косовом і складають потужну меншину у столиці Скоп'є. Протистояння у сусідньому Косові між Мілошевичем та косовськими албанцями, які вимагали повернути автономію, скасовану у 1989 році, сприяло напрузі.

На прохання Македонії у прикордонних районах з Албанією та Сербією у грудні 1992 року ООН розмістила миротворців. Місія тривала до лютого 1999 року.

Миротворці ООН на косовській ділянці кордону Македонії з Сербією, 1993 рік

У самій Македонії партії етнічних албанців бойкотували референдум про незалежність 1991 року. Вони наголошували на нерівноправному становищі, відсутності вищої освіти албанською, критикували формулювання Конституції, що Македонія - "національна держава македонського народу".

1992 року в населених албанцями муніципалітетах провели референдум про створення автономії, а радикальні активісти навіть оголосили про створення автономної албанської республіки Ілірида. Наслідків це "самопроголошення" не мало.

Проте вже у 1993 році поліція арештувала кількох політиків з македонських албанців. Їх звинуватили у підготовці до збройного повстання, засудили до кількох років ув'язнення, але невдовзі амністували.

Втім, етнічні албанські партії брали участь в урядах Македонії з 1992 року. У парламенті, обраному 1990 року, кількість депутатів-албанців перевищувала 14%. Стримувало розбіжності і те, що і провідні македонські партії, і партії етнічних албанців пов'язували майбутнє країни зі вступом ЄС та НАТО.

Але серед македонських албанців були популярні ідеї федералізації Македонії, про що навіть чути не хотіли македонці. Македонські політики боялися демографічного вибуху серед албанського населення - кількість албанців зросла з 12,5% у 1953 році до 21,7% у 1991 році. Македонські албанці натомість скаржилися на мізерну кількість етнічних албанців у вишах, недостатню присутність в державному управлінні. Серед кадрових військових та поліції вони й справді складали не більше 3%.

Чому зникла оаза спокою

У жовтні 1995 року на президента Глігорова скоїли замах. Внаслідок вибуху загинув його шофер та перехожий, а сам президент був поранений. Хто стояв за замахом - невідомо

Попри всі ці конфлікти на тлі війн у Хорватії та Боснії Македонія довгий час лишалася оазою спокою. Лише фільм македонського режисера Мілчо Манчевскі "Перед дощем", який попереджав про наближення бурі через міжетнічну ворожнечу та ледь не отримав Оскара від враженого Голлівуду, а також замах на Кіро Глігорова 1995 року нагадували про негаразди.

Кіро Глігоров внаслідок замаху втратив праве око і рік був у лікарні

Все змінилося 1997 року. У сусідній Албанії через крах фінансових пірамід почалося повстання проти президента Салі Беріши. Запанував хаос, почалися захоплення складів зброї, яку накопичував попередній комуністичний режим Енвера Ходжі, що готувався до можливого нападу як Заходу, так і СРСР. Вкрали сотні тисяч одиниць вогнепальної зброї.

Під час повстання та хаосу 1997 року зі сховищ албанської армії викрали сотні тисяч одиниць зброї. Вона потрапляла навіть у руки підлітків, не кажучи вже про бійців "Визвольної армії Косова". На фото - "блок-пост" біля міста Балші

Порядок в Албанії за кілька місяців відновили, але частина зброї опинилася в руках албанських повстанців з "Визвольної армії Косова" у Сербії. Ця зброя пішла на боротьбу з сербською поліцією у Косові, яке Мілошевич фактично позбавив автономії 1989 року.

Врешті-решт 1998 року Косово охопила війна між бойовиками "Визвольної армії Косова" та югославськими силовиками, а на початку 1999 року від 200 до 350 тисяч косовських албанців втекли до Македонії, що спричинило гуманітарну кризу.

Наприкінці 1998 року до влади в Македонії прийшов правий уряд на чолі з Любчо Георгієвським. Попри протести всередині країни та несхвалення президента Глігорова, він надав авіапростір літакам НАТО.

Македонський солдат спостерігає за в'їздом албанських біженців з Косова, березень 1999 року

Біженці з Косова отримують хліб у Скоп'є

Країни НАТО, сухопутні контингенти яких розмістилися у Македонії, у березні 1999 року розпочали бомбардування Югославії. Ці події завершилася поразкою Югославії і втратою контролю над Косовом у червні 1999 року, а потім і падінням президента Югославії Мілошевича внаслідок "бульдозерної революції" у жовтні 2000 року.

Частина бойовиків "Визвольної армії Косова" хотіла встановити контроль над населеними албанцями районами у Сербії, які межували з Косовом, а коли міжнародна спільнота засудила ці спроби, перейшли до нападів на території Македонії.

Повстанці "Армії національного визволення" у македонському селі Селце поблизу Тетова, 19 березня 2001 року

Датою початку конфлікту в Македонії вважають 23 січня 2001 року, коли бойовики з так званої "Армії національного визволення", сформованої частково з ексбійців "Визвольної армії Косова", напали на поліцейську дільницю в районі Тетова на півночі Македонії і вбили поліцейського.

"Повстанці заявляли про розширення прав македонських албанців, викладання албанської мови, в т.ч. в університетах, використання албанського прапора, хоча насправді йшлося про відділення західних і північно-західних районів Македонії та організацію "Республіки Ілірида", - згадує в коментарі BBC News Україна чинний посол України в Болгарії Віталій Москаленко, який під час конфлікту керував диппредставництвом України в Македонії.

Бойовики "Армії національного визволення"

"У певний період їхня ("Армії національного визволення" - Ред.) підтримка серед албанців була достатньо високою. Але були й албанці, які воювали у безпекових структурах Македонії", - розповідає BBC News Україна македонський політолог та журналіст Александар Србіновскі.

Втім, висока підтримка не означала масової участі македонських албанців у загонах бойовиків - розмір "Армії національного визволення" оцінювали у кілька сотень бійців і невідомо, скільки з них походили з Косова.

У березні 2001 року повстанці "Армія національного визволення" зайняли позиції на пагорбах біля Тетова і звідти обстрілювали поліцейських у місті

У березні 2001 року у місті Тетово, де більшість населення складають албанці, та навколо нього розпочалися бої македонської поліції з "Армією національного визволення". Групи бойовиків проникали на територію Македонії з Косова і захоплювали села.

"На той момент Македонія ані фінансово, ані в логістичному плані не була готова до того, що сталося. Це був тяжкий час з багатьма втратами. Ми дуже маленька країна, і було надзвичайно важко вистояти", - розповідає Александар Србіновскі.

Македонський поліцейський під час боїв за Тетово, 16 березня 2001 року

Македонські поліцейські на позиціях у Тетово, 19 березня 2001 року

"Ситуація була дуже драматичною, могла призвести не лише до порушення територіальної цілісності Македонії, а й до нової війни на Балканах. Країна була фактично на межі розпаду", - розповідає BBC News Україна чинний посол України в США Володимир Єльченко. Під час конфлікту він був представником України в ООН.

Попри те, що в Македонії перебував військовий контингент НАТО, він не відповів на заклик втрутитися. Не було мандату ООН на дії всередині країни, і провідні країни НАТО хотіли запобігти новій війні, спонукаючи македонську владу до перемовин з албанцями. Водночас генсек НАТО Джордж Робертсон вимагав від бойовиків скласти зброю.

Біженці-албанці залишають село Ласце поблизу Тетова під час боїв у березні 2001 року

18 березня македонський уряд вирішив, що настав час залучати армію. Македонська армія інтенсивно закупала озброєння з 1998 року, але в неї як і раніше практично не було військової авіації. Тут і знадобилася допомога України.

"Македонський уряд звернувся за допомогою до партнерів, в тому числі до України. Така допомога була надана, це не тільки постачання озброєнь, але і підготовка кадрів для Македонії - поліцейських, військових", - розповідає Ігор Харченко, який на той момент був заступником очільника МЗС та спецпредставником України на Балканах.

Значну роль у конфлікті відігравали спецпідрозділи МВС Македонії "Тигри"(на фото) та "Леви", та армійські спецпідрозділи "Скорпіони" та "Вовки"

Україна та Македонія ще 1998 року уклали Договір про дружбу та співробітництво, одна зі статей якого передбачала, що країни "докладатимуть усіх необхідних зусиль", щоб усунути загрози територіальній цілісності.

"Президент Кучма близько до серця сприйняв ситуацію, і було ухвалено рішення надати допомогу Македонії", - згадує Володимир Єльченко.

За його словами, президент Македонії Борис Трайковський (1999-2004) був "найбільшим другом" Кучми.

Борис Трайковський та Леонід Кучма (зустріч у жовтні 2003 року)

"Вони (Македонія. - Ред.) були абсолютно незахищеними, у той час, як албанські угруповання були озброєні до зубів, причому найбільш сучасною зброєю. Македонія опинилася на самоті зі своїми проблемами. Ми - єдина країна, яка в повній мірі відгукнулася на прохання по допомогу", - так говорив 2009 року в інтерв'ю ICTV Леонід Кучма.

"Рішення України на державному рівні в 2001 та навіть 2000 року було ухвалене - якщо Македонія звертатиметься за підтримкою, така підтримка має бути надана. Така підтримка була надана", - згадує Ігор Харченко.

Ігор Харченко (на фото у 2018 році) у 2001 році був повноважним представником України на Балканах. За його словами, роботи було так багато, що деякий час він "звідти не виїжджав"

Україна підтримала Македонію озброєнням і дипломатією.

Мистецтво дипломатії

На той момент Україна була непостійним членом Ради безпеки ООН, а в розпал боїв біля Тетова головувала в Радбезі.

Володимир Єльченко розповідає, що тоді вдалося ухвалити два важливих рішення, які вплинули на перебіг конфлікту.

Постійний представник України ООН, а нині посол в США Володимир Єльченко був головою Ради безпеки ООН саме під час розгляду македонського питання

7 березня 2001 року ухвалили заяву голови Ради безпеки ООН про цілісність Македонії, а 21 березня 2001 року - резолюцію Ради безпеки №3145, в якій міжнародна спільнота засуджувала дії бойовиків і вимагала скласти зброю.

"Насильницькі дії підтримуються етнічними албанськими екстремістами ззовні і є загрозою для безпеки і стабільності регіону в цілому", - йшлося в резолюції.

Найскладніше було переконати Китай.

Річ у тім, що 1999 року македонський уряд визнав незалежність Тайваню, розраховуючи отримати великі інвестиції. Обурений Пекін негайно розірвав дипломатичні відносини і навіть наклав вето на продовження в Македонії миротворчої місії ООН у лютому 1999 року.

"Було дуже важко з Китаєм щодо резолюцій. Він намагався продовжити тиск на цю країну і був не в захваті від березневих рішень, які були однозначно на користь Македонії. Але вони не могли заперечувати, що це країна, якій загрожує розпад чи щось гірше", - каже Єльченко.

Встановлення дипломатичних відносин Македонії з Тайванем викликало гнів у Китаю. На фото прем'єр Македонії Любчо Георгієвскі та віцеочільник МЗС Тайваню відкривають посольство Тайваню у Македонії

У Китаю не було жодних симпатій до сепаратизму в Македонії, тож врешті-решт Пекін погодився, а у червні 2001 року Македонія відмовилася від визнання Тайваню та відновила відносини з КНР.

Інші суперечки під час ухвалення резолюції виникли з США.

"США наполягали, щоб до резолюції включили пункт, який би заборонив постачання до Македонії зброї. І на цьому наші інтереси розійшлися", - каже Єльченко.

Заборону на постачання озброєнь до резолюції не включили.

"Саме тому Македонія дуже вдячна Україні. Македонці прекрасно пам'ятають, як це було складно", - розповідає Володимир Єльченко.

Вчасна допомога

У березні 2001 року до Македонії почало надходити українське озброєння.

Македонський поліцейський під час боїв за Тетово, 16 березня 2001 року

Нинішній посол України в Болгарії Віталій Москаленко тоді керував диппредставництвом України в Македонії.

"Македонія просила різнобічну допомогу щодо озброєнь, зокрема, і важкі - літаки, гелікоптери, артилерію. Вся техніка не була "подарунком", а передавалася згідно з двостороннім договором між країнами про військово-технічне співробітництво. Але звичайно йшлося про пільгові ціни", - розповідає дипломат.

Очільник уряду Македонії Любчо Георгієвскі особисто зустрічав в аеропорту українські гелікоптери

Коли до Скоп'є 24 березня 2001 року прибула перша партія українських гелікоптерів, їх особисто зустрічав на аеродромі прем'єр-міністр Любчо Георгієвскі.

"Важливу роль зіграло безпосереднє звернення македонського уряду, який наполегливо просив про допомогу", - наголошує Віталій Москаленко.

За його словами, одну з ключових ролей в організації поставок відіграв посол Македонії в Україні Владо Блажевскі.

Посол Македонії в Україні (1997-2003 роки) Владо Блажевскі у 2003 році заявив: "Україна дуже багато зробила для Македонії, і народ Македонії не забуде позиції української держави"

Вже 25 березня македонська армія розпочала операцію із застосуванням українських гелікоптерів.

"Неприємним сюрпризом для "Армії національного визволення" стали чотири гелікоптери Мі-8МТ, обладнані кулеметами, та два гелікоптери Мі-24, які прилетіли в Македонію попереднього дня з України (саме ці українські гелікоптери прибули безпосередньо з Косова, де їх використовували раніше українські миротворці. - Ред.) і зразу пішли до бою, завдаючи ударів з повітря по бойових позиціях", - писав болгарський дослідник Борис Танєв у книзі "Війна в Македонії 2001 року".

До кінця березня бойовики відійшли до Косова, але все одно потрапляли до Македонії. 28 квітня патруль потрапив неподалік від Тетова у засідку, 8 македонців загинули. Це призвело до погромів албанських закладів у Бітолі.

Getty Images

Армія знову намагалася витіснити бойовиків з території країни, а 13 травня сформували уряд національної єдності за участі частини албанських партій.

На початку червня 2001 року бойовики пішли в наступ.

"У якийсь момент сили повстанців, тобто так званої "Армії національного визволення", підійшли впритул до македонської столиці - в район села Арачиново, а це за 7 км від центру Скоп'є. Була реальна загроза атаки на столицю і на аеродром "Петровац", - згадує Віталій Москаленко.

Бойовики погрожували обстріляти столицю зі 120-мм мінометів.

Село Арачиново після боїв, 27 червня 2001 року

Приблизно тоді ж до Македонії прибули ще чотири гелікоптери Мі-24 та чотири штурмовики Су-25 з України.

Македонська армія одразу ж застосувала придбані в Україні гелікоптери та літаки.

Арачиново під час бою

"У бойові дії (22 червня. - Ред.) включилися щойно прибулі з України два Су-25, які, пролітаючи на малій висоті над населеними пунктами, здійснили розвідку. Після них почався обстріл артилерією і удари з гелікоптерів", - писав Борис Танєв у книзі "Війна в Македонії 2001 року".

Бої велися ледь не за кожен будинок. Після перемовин за участі представника ЄС з зовнішньої політики Хав'єра Солани, бойовиків "Армії національного визволення" вивезли з села американські військові. Така розв'язка викликала заворушення у Скоп'є, де демонстранти говорили про зраду і вкрадену перемогу, на деякий час захопили парламент.

Македонська поліція у селі Арачиново після виведення з нього бойовиків "Армії національного визволення"

5 липня 2001 за посередництва ОБСЄ та НАТО оголосили перемир'я. "Армія національного визволення" його не дотрималася і невдовзі відновила бої.

"Історія довела, що ми були праві"

Постачання озброєнь Україною до Македонії викликало невдоволення в низці країн НАТО, які хотіли розв'язати конфлікт політичним шляхом.

25 липня 2001 року про це йшлося на зустрічі у Києві Леоніда Кучми з радницею президента США з нацбезпеки Кондолізою Райс. Вона закликала Україну припинити постачання.

Втім, як повідомляла газета Сегодня, вже через два тижні Україна відправила до Македонії 30 танків та 20 БТР "болгарського походження", модернізованих на українських заводах.

На аеродромі Петровац у Скоп'є, 2001 рік. Крайній праворуч - Віталій Москаленко, тоді очільник диппредставництва України в Македонії

Суперечності підтверджують і українські дипломати.

"Не можна сказати, що перешкоджали, але певні застереження з боку НАТО і США висловлювалися. Однак, на моє переконання, військова допомога України все-таки сприяла погашенню гострої фази конфлікту і зрештою - підписанню знаменитої Охридської угоди (яка припинила конфлікт у Македонії. - Ред.)", - каже Віталій Москаленко.

"Це все було дуже так стримано, якщо не сказати негативно, сприйнято тодішніми урядами США та країн Західної Європи. Міністр Зленко( очільник МЗС у 2000-2003 роках Анатолій Зленко. - Ред.) приїжджав до Нью-Йорка і мав серйозні гострі розмови з постпредами цих країн, в яких нас відверто попереджали про неприпустимість такого кроку", - згадує Володимир Єльченко.

"Але історія показала, що ми були праві", - наголошує він.

На думку дипломата, без української зброї для Македонії ситуація на Балканах могла погіршитися кардинально.

Віталій Москаленко вважає, що постачання озброєнь змінило перебіг конфлікту.

"Можна сказати, що в якийсь момент це стало одним з вирішальних факторів, який схилив шальки терезів на користь урядових безпекових сил Македонії", - каже дипломат.

Мі-24 під час боїв за село Арачиново

"Для маленької країни це був незабутній жест. Македонці згадують, що коли вони були в такій нейтрально-ворожій ізоляції з усіх боків, Україна допомогла. Зробила за своєю ініціативою, не в рамках проросійського курсу чи прозахідного, це був навіть дещо авантюрний крок часів Кучми", - каже український балканіст Анатолій Демещук.

Літаки та гелікоптери разом з пілотами?

Але увагу на Заході викликало не лише постачання Україною озброєнь. Західні ЗМІ писали, що гелікоптерами та літаками у Македонії керували українські військові пілоти.

"Два гелікоптери Мі-24, керовані українськими пілотами,... завдали ударів ракетами по пагорбах (навколо Тетова. - Ред.)", - повідомляла 26 березня Telegraph.

Ця версія неодноразово з'являлася на ресурсах, присвячених війнам на Балканах. Доказів не наводили, лише звертали увагу на те, що в ЗСУ були військові пілоти з досвідом війни в Афганістані, натомість македонські військові пілоти не мали досвіду для керування літаками Су-25 та гелікоптерами Мі-24 і достатньої кількості годин нальоту. Також звертали увагу на присутність в Македонії у цей час українських інструкторів, які навчали місцевих пілотів.

Getty Images

Александар Србіновскі каже, що подібні чутки існують і в Македонії.

"Чутки про те, що у гелікоптерах та літаках були українські пілоти, були і в Македонії. ... Були кілька важливих військових операцій проти повстанців, і незалежно від того, хто публікував цю інформацію, було переконання, що саме українські пілоти були в літаках", - розповідає він.

Деякі македонські науковці у 2010 році розповіли про участь українців у конфлікті в інтерв'ю для книги російського балканіста Євгена Колоскова "Країна без назви. Зовнішньополітичний аспект становлення македонської держави", виданій 2013 року.

"...Найбільш важливою була допомога України...Вони дозволили нам купити в них літаки та гелікоптери. Вони надали нам і льотчиків - їхні пілоти були в цих літаках та гелікоптерах", - розповідав колишній віцепрем'єр та історик Блаже Рістовскі (помер 2018 року).

"Україна постачала нам літаки та гелікоптери. Разом з пілотами", - стверджував професор та радник президента Македонії Георге Іванова Дімітар Мірчев.

Бойовик "Армії національного визволення" дивиться на небо під час боїв в районі Тетово

У командуванні ЗСУ вже у квітні 2001 року заперечили інформацію про участь українських військових пілотів у боях. Позиція України незмінна протягом останніх 20 років.

Володимир Єльченко каже, що ці дані неодноразово перевіряли співробітники ООН у Македонії:

"Ця інформація жодного разу не підтвердилася, саме тому нам вдалося переконати і США, і інші країни, що заклик до заборони постачання зброї до Македонії буде контрпродуктивним".

"Я не можу стверджувати, що українські військовослужбовці керували літаками і гелікоптерами, які завдавали ударів. Добором екіпажів та комплектацією команд займалися македонські безпекові урядові структури", - каже Віталій Москаленко.

Шлях до миру

11-13 серпня 2001 року стався вирішальний бій між урядовими силами та бойовиками біля села Радуша на кордоні з Косовом.

"Долю битви вирішила авіація... По скупченнях бойовиків на горі Жеден завдали ракетно-кулеметних ударів Мі-17 та Мі-24, а також бомбові удари штурмовиків Су-25. Втрачаючи людей, бойовики "Армії національного визволення" відступили глибоко в гори і на територію Косова, забувши про напад...", - писав Борис Танєв у книзі "Війна в Македонії 2001 року".

Бій під Радушею посилив позиції уряду на перемовинах.

13 серпня 2001 року за посередництва ЄС та США провідні македонські та албанські політичні партії країни та президент Борис Трайковський підписали Охридську рамкову угоду, яка фактично припинила конфлікт.

Мальовниче місто Охрид, де домовилися про припинення вогню

Угода передбачала збереження територіальної цілісності та унітарного характеру Македонії за умови децентралізації та розширення повноважень місцевих органів влади.

"Немає територіальних рішень для етнічних питань", - йшлося в документі.

Сторони, які підписали угоду, визнали мультиетнічний характер македонського суспільства і відмовлялися від використання зброї. Македонія мала забезпечити представництво албанців у державних структурах та поліції відповідно до складу населення, з Конституції прибрали формулювання про "національну державу македонського народу".

Угода також передбачала, що мови, якими розмовляють понад 20% населення країни (тобто албанська), матимуть офіційний статус на рівні окремих муніципалітетів. Албанцям та іншим спільнотам гарантували початкову та середню освіту рідною мовою, але з єдиними програмами навчання для всієї країни, передбачили державне фінансування для вищої освіти албанською і "позитивну дискримінацію" при прийомі в державні університети - поки склад студентів не буде відображати етнічний склад населення.

За допомогою НАТО мало розпочатися роззброєння бойовиків, і їм обіцяли амністію.

Президент Македонії Борис Трайковський (праворуч від Леоніда Кучми) на святкуванні 10-ї річниці незалежності України у Києві, 24 серпня 2001 року, поряд з Леонідом Кучмою та президентом Польщі Олександром Квасьнєвським. У 2004 році Трайковський загинув в авіакатастрофі

Охридську угоду у світі зустріли скептично.

"Роззброєння в Македонії - це лише балканський кава-брейк", а "мирна угода - це передсмертна записка, датована заднім числом", писала британська Telegraph.

Але такі прогнози не справдилися.

"Охридські домовленості та посередництво США і ЄС нам дуже допомогли. Зараз ми живемо у мирному середовищі", - каже Александар Србіновскі.

Бойовики "Армії національного визволення" у перемовинах щодо Охридської угоди участі не брали, але підкорилися її умовам.

"Для війни в Македонії в албанців виправдання не було. Якщо в Косово відбувалося повстання проти диктатури Мілошевича та репресій, то з Македонією таке пояснення не проходило", - зазначає балканіст Анатолій Демещук.

Бойовики на захопленому під час боїв танку Т-55, який Македонія отримала від Болгарії

У Македонії розмістили кілька тисяч вояків НАТО, а у серпні-вересні 2001 року провели операцію "Великий врожай" зі збору озброєння, але багато зброї залишилося на руках.

Загалом у конфлікті загинули понад 70 македонських поліцейських, бійців спецпідрозділів та військових. Точна кількість загиблих з боку бойовиків невідома, але враховуючи використання авіації проти них, вона мала би бути більшою.

У березні 2002 року парламент Македонії ухвалив закон про амністію для бойовиків.

Бійці французького Іноземного легіону в складі контингенту НАТО на місці збору зброї в бойовиків, 27 серпня 2001 року

Контингент миротворців НАТО лишився в Македонії до березня 2003 року, тоді їх замінила перша в історії миротворча операція ЄС, а пізніше - кілька сотень європейських поліцейських.

На парламентських виборах 2002 року чотири етнічні політичні партії албанців отримали загалом 22% голосів, з них 12% отримав Демократичний союз за інтеграцію, - партія лідера повстанців "Армії національного визволення" Алі Ахметі. Вони увійшли до урядової коаліції.

Розстріляний офіс Демократичного союзу за інтеграцію в Тетові у 2006 році з портретом Алі Ахметі у вікні

"Процес інтеграції був дуже важким. Завдячуємо міжнародній спільноті, в якої був план, що треба робити. Значній частині македонців важко було зрозуміти процес інтеграції албанців в суспільство, необхідність збільшення їхньої кількості в державних інституціях", - каже Александар Србіновскі.

"Цей процес триває. Було багато політичних конфліктів, але 20 років по тому ми маємо суспільство, рани якого загоюються. Албанські партії беруть участь в управлінні країною", - зазначає він.

У сучасній Македонії албанці мають своїх представників в уряді, вищу освіту албанською, можуть вивішувати албанські прапори та святкувати албанські свята. Свято національного албанського прапора у Скоп'є, 28 листопада 2017 року

У 2010 та 2015 роках з території Косова до Македонії вдиралися озброєні угруповання, гинули македонські поліцейські, але масштабного конфлікту уникали. Натомість у 2019 році албанська мова отримала статус другої державної.

"Зараз міжетнічні тертя на низькому рівні, але ми хочемо, щоб їх взагалі не було", - зазначає Александар Србіновскі.

На кордоні з Грецією змінюють вивіску з назвою країни - з Македонії на Північну Македонію, 13 лютого 2019 року

У 2019 році Македонія вирішила конфлікт з Грецією, змінивши назву на Північну Македонію. Це відкрило країні шлях до НАТО, куди вона увійшла 2020 року, хоча угода з Грецією викликала протести націоналістів.

Наразі в Північної Македонії лишилися невирішені питання з Болгарією.

Підняття прапору НАТО біля будівлі парламенту Північної Македонії у лютому 2020 року

Болгарський уряд блокує перемовини про початок вступу сусіда в ЄС, вимагаючи від Македонії визнання, що "македонська ідентичність та мова мають болгарські корені", а повстанець проти Османської імперії початку XX сторіччя Гоце Делчев є болгарським, а не македонським національним героєм. Брюссель такі вимоги спантеличили.

"З 1945 року македонська національна ідентичність дуже зміцнилася. Виросло багато поколінь, які кажуть, що вони македонці, а не серби чи болгари. Це сформована нація, і те, що до них сусіди так ставляться, ще більше сприяє тому, що вони хочуть бути нацією", - відзначає балканіст Анатолій Демещук.

Прихильники правої македонської партії ВМРО-ДПМНЄ тепер виходять на акції протесту, вимагаючи захистити македонську ідентичність революціонера Гоце Делчева. Болгари вважають його болгарським героєм

Хоча прогнози, щодо майбутнього Македонії багато років були похмурими, країні вдалося зберегти державність, запобігти великій громадянській війні, зберегти цілісність, вступити в НАТО і отримати перспективу членства в ЄС. Північна Македонія нагадує марафонця, якому поставили чимало бар'єрів на його шляху, але він долає їх і прямує до успіху.

Пам'ять

Український балканіст Анатолій Демещук каже, що в Північній Македонії з симпатією ставляться до України.

"Македонці - маленький народ з проблемами із сусідами. Коли говориш, що в України проблеми з сусідами, а Росія взагалі заперечує українську ідентичність, вони розуміють, що це таке. У них трохи схожа ситуація", - пояснює він.

"Македонці бачать в Україні дружню країну. Це добрий партнер в сфері економіки та безпеки, який поділяє з нами спільні цінності, і в нас однакові міжнародні партнери", - каже Александар Србіновскі.

За його словами, Македонія готова підтримати членство України в НАТО та ЄС.

"У найскладніший час у 2001 році українці підтримали нас. Надали те озброєння, яке лідери нашої країни просили в України. З нинішньої перспективи можна сказати, що Україна зіграла важливу роль у забезпеченні миру, навіть якщо це не всі помітили", - додає він.

Північна Македонія вже вступила в НАТО, і розраховує на вступ в ЄС вже у цьому десятиріччі

Чи відомо нам тепер все про участь України в тих подіях?

Ні. Як відзначило одне з джерел BBC News Україна, безпосередній учасник подій, ще не настав час відкрити всі архіви.

• Різанина в Сребрениці та Путін: якою була роль Росії та України
• Як "Чорний Сталін" влаштував голодомор у найдавнішій країні Африки

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!