Ковток свіжого повітря червоних ліній. Парадокс, який стався
Ілюстративне фотоЧетвертий рік Великої війни, непроста ситуація в міжнародних відносинах, суцільне залякування майбутнім,природна втома та вигорання - коктейль, який однозначно натякав на складну розмову. Ну яке спільне бачення червоних ліній може бути у військових, бізнесменів, громадського активу, політиків, економістів та експертів? На поточній стадії можна очікувати бойового зіткнення безапеляційних тверджень та переконань. Які в більшості не знайдуть спільного, окрім необхідності протистояти ворогу. Чи достатньо цього для визначення “червоних ліній”? Напевно, ні.
Проте, на диво, панувала абсолютна єдність. Це, дійсно неочікувано, але дуже надихаюче. Що всі представники суспільства по-перше не залякали та не залякають один одного апокаліпсисом сьогодні або завтра. Це - про ризики. Їх реальність та бачення подолання. Ні, це про “шапкозакедательство” чи безпричинний оптимізм. Це про розуміння можливих проблем, але бачення їх рішення. Та головне - про готовність обговорювати ці рішення зі всіма, без домінування власної думки.Чи достатньо цього для нівелювання потенційних негативних процесів навколо та у війні? На четвертому році повномасштабного вторгнення - так. Тому що саме втрата здатності чути, обговорювати та приходити до спільного, несе безумовне руйнування.
Але, до головного. Що з ризиками, які шляхи їх подолання та пошуком виходу, який є.
Військова складова - подальший перехід на технологічну складову армії. Дрони, дрони і знову дрони. Тут поруч і разом - економічна складова. Виробництво, модернізація, експорт та забезпечення. Попросту - військові інновації, випробувані війною, мають забезпечити економічну сталість (зокрема - не виключно) України. Тут і дипломатично-політичні рішення. З самою технологічно підготовленою армією та економікою, Україна має стати тим, ким вже є. Базисом європейської безпеки. І все це разом з однозначністю української внутрішньої політики має забезпечити і сталий мир, і справедливість при його досягненні.
Не без домашньої роботи. Не без ризиків повторити грузинський сценарій. Не без можливої, але тимчасової втрати територій. Проте, з шансом на відновлення та відродження.
Безумовно, був і скепсис. І виклики. І дискусії та суперечки в кулуарах. Але, що було головне і чого я не бачив певний час - це справжню єдність всіх верств суспільства та бажання почути, а не бути почутим. Саме це є запорукою успіху. Коли ми шукаємо спільне, а не доводимо власну правоту. Тільки так можна побудувати Нову Країну на цьому базовому признаку ніякі “червоні лінії” гарантовано не будуть перетинатися ніким.
Тому в “Новій країні” останнім часом це трапляється рідко. Важка розмова, що принесла несподіваний ковток свіжого повітря та надію. Надію для кожного з нас.