Російсько-українське перемир'я: переоцінка сподівань

12 лютого американський президент провів телефонну розмову з російським диктатором Володимиром Путіним. Ця подія офіційно запустила публічну частину переговорного процесу про перемир’я у російсько-українській війні, який мав здійснюватися за посередництва США. Того ж дня Дональд Трамп поговорив з українським президентом Володимиром Зеленським. Після цього господар Білого дому впевнено заявив, що і Путін, і Зеленський хоче миру. І сказав, що його телефонні розмови з обома політиками пройшли дуже добре.
Можливо, у середині лютого нова американська адміністрація справді вірила, що зможе швидко досягти перемир’я у російсько-українській війні й оголосити про свій видатний зовнішньополітичний успіх. Під час переговорного процесу ми почули багато компліментів від Трампа Путінові. Також пройшли через стадію тиску на Україну з призупиненням військової допомоги. Не обійшлося і без негативних закидів і звинувачень українського президента. Додатковим тлом переговорного процесу стали дискусії навколо угоди про рідкісноземельні метали. Та через місяць стало зрозуміло: усе це не працює.
11 березня США під час переговорів з українською делегацією в Саудівській Аравії запропонували варіант негайного і повного 30-денного перемир’я в російсько-українській війні. Зеленський того самого вечора заявив, що Україна готова. Та Путін чітко продемонстрував, що не зацікавлений у припиненні вогню. Натоміст почав вигадувати різноманітні приводи, які заважають РФ погодитися на негайний мир.

Дипломатичною мовою російський президент послав Трампа. З того моменту США мали остаточно закрити етап вмовляння Путіна до миру і перейти до примусу з позиції сили. Але у Трампа до цього забракло бажання чи сили волі. Вашингтон вирішив далі вмовляти Москву. Тільки тепер мова йшла вже не про всеосяжне перемир’я, а про мораторій на удари по енергетиці й у Чорному морі.
Беззуба позиція США і пусті погрози Трампа застосувати потужні санкції надихнули Кремль. 27 березня Путін під час розмови з екіпажем атомного підводного човна «Архангельськ» висловив кілька тез, які можна вважати відвертою декларацією небажання Росії припиняти вогонь. Серед них: вимога введення зовнішнього управління для України, залучення до переговорів КНДР і погроза добити нашу державу вже цього року.
Росія, здається, робить усе, аби продемонструвати своє небажання до миру і переконати Трампа, що Москва в ньому категорично не зацікавлена. Свідченням цього є і небажання обговорювати заборону ударів по цивільній інфраструктурі, і заява прессекретаря Путіна Пєскова про вихід з мораторію на удари по енергетиці.

Очевидно, російський диктатор виношує плани провести новий наступ під час весняно-літньої кампанії та досі вірить у можливість воєнної перемоги над Україною. А також всерйоз не сприймає погроз адміністрації Трампа отримати серйозні санкції. Натомість Вашингтон — з його небажанням бачити очевидне нехтування Росією мирних ініціатив — видається все безпораднішим.
25 березня директор ЦРУ Джон Реткліфф і директорка Національної розвідки США Тулсі Габбард представили Сенату звіт про світові загрози, в якому американські розвідки констатували: Путін не демонструє жодних ознак згортання своєї війни проти України. Це вселяє скромну надію, що згодом такий висновок доведеться зробити і Трампу. Хоча не знімає питання, що він робитиме після вимушеного усвідомлення цього очевидного факту.
Скоріше за все, переговори певний час ще триватимуть, але радше за інерцією, оскільки Росія не має щирого бажання миру, висуває абсолютно нереалістичні вимоги, не готова йти на поступки і вважає, що зможе внаслідок продовження бойових дій через певний час опинитися у вигіднішій позиції.

Адміністрація Трампа ще деякий час може нехтувати поведінкою РФ. Вдавати, що все під контролем і шанси на мир існують. Але сто днів каденції невпинно спливають. Тим часом саме такий дедлайн установив господар Білого дому для практичної реалізації своїх мирних ініціатив. Проте перспективи перемир'я не наближаються, а радше навіть віддаляються. Якщо до завершення цього терміну не вдасться досягти припинення вогню, Трампу доведеться обирати один зі сценаріїв: тиснути на Україну і схиляти її до нових поступок і тиснути на Росію та нарешті робити їй по-справжньому боляче. Або просто вийти з активних переговорів і перемкнутися на інші проблеми.
Який варіант обере Трамп? В України є вагомі підстави скептично ставитися до дій нинішньої американської влади. Але останнім часом у медіа почала просочуватися інформація, що в адміністрації американського президента поступово наростає роздратування Росією. Нібито Трамп, якого Путін уже мінімум два місяці водить за ніс і ставить у позицію слабкого, почав щось підозрювати.
30 березня президент Фінляндії Александр Стубб, який зустрічався з американським візаві та зіграв з ним у гольф, сказав, що терпіння Трампа щодо Росії добігає кінця. Того ж дня у розмові з журналістами Трамп анонсував запровадження вторинних мит «на всю нафту, яка надходить з Росії», якщо він вважатиме, що Росія зірвала переговори про перемир'я. І встановив для цього термін — один місяць.

1 квітня 50 членів Сенату США, які представляють Республіканську і Демократичну партії, презентували двопартійний законопроєкт, який передбачає введення санкцій проти Росії в разі відмови від мирної угоди про припинення війни проти України. Серед засобів тиску на агресора — 500%-ве мито на товари, що імпортують з країн, які продовжують купувати нафту, газ, уран й інші товари в Росії.
Але для того, щоб тиснути на Росію, потрібна політична воля американського президента.
Кажуть, що пістолетом і добрим словом можна досягти значно більшого, ніж просто добрим словом. У Трампа є пістолет. Але він поки що не демонструє достатньо рішучості, щоб приставити його до скроні Путіна.