Журналісти під тиском терору: як влада Грузії бореться зі свободою слова
"Боріться, поки не пізно!" – таке повідомлення в середині січня надіслала з в’язниці відома грузинська журналістка Мзія Амаглобелі, розпочавши голодування.
Засновниця у 2001 році новинних порталів Netgazeti та Batumelebi, Мзія Амаглобелі вважається піонером вільної преси в Грузії. А ще вона – одна з понад 50 в’язнів сумління, які чекають на суд у грузинських тюрмах з кінця листопада минулого року.
У жовтні 2024 року "Грузинська мрія" – партія влади, очолювана з 2012 року олігархом (ім’я якого навмисно не згадується), – захопила владу шляхом масових фальсифікацій на виборах, щоб продовжити своє однопартійне правління та зміцнити зв’язки з Росією, замість того щоб розірвати їх.
Єдиною перешкодою для цього стала громадянська спільнота – освічені, сміливі, віддані своїй країні та свободі люди, які вимагають повернення своїх голосів і наполягають на нових виборах.
Наразі жодних поступок зроблено не було.
Навпаки, "Грузинська мрія" продовжує співпрацювати з автократами світу – єдиними, хто офіційно визнав цей уряд. Авторитаризм швидко закріплюється.
Таким чином, держава не лише зраджує власних громадян, які прагнуть європейського майбутнього, а й відкидає реформи та роки наполегливої праці, що наблизили Грузію до ЄС.
Мзія Амаглобелі назвала головну причину свого голодування: вона відмовляється "йти за порядком денним режиму" – і це влучний вислів для того, що нині навіть на Заході називають "грузинським кошмаром".
"Свободу в’язням режиму!" – скандують протестувальники, які вже майже 90 днів безперервно збираються на вулицях, вигадуючи нові методи спротиву та піднімаючи нові теми протестів. Вони не мають вибору! Гонитва проти терору, який нав’язує "Грузинська мрія", не залишає альтернатив.
Мзія Амаглобелі – один із головних символів боротьби. Її історія почалася з наліпки із закликом до страйку, продовжилася легким ляпасом поліцейському начальнику, а після завершення голодування на 38-й день вона може закінчитися семирічним тюремним ув’язненням.
Відповідно до законів беззаконня, її доля визначена наперед: її покарають за непохитну відданість вільній пресі.
Роки правління "Грузинської мрії" дозволили їй повністю підпорядкувати судову систему, а судді тепер просто штампують незаконні обвинувачення.
Крім цього, поліція переслідує активістів та журналістів, як у випадку з Мзією – це не лише словесні приниження, а й фізичне насильство, яке залишається безкарним.
Ще один кричущий випадок – побиття журналіста Гурама Рогави, яке сталося в прямому ефірі під час жорстокого розгону мирної демонстрації. Він дивом вижив.
Або історія журналіста Васілі Іванова-Чіковані, ведучого громадського мовника. Він не лише висловив солідарність із Мзією Амаглобелі, а й насмілився відкрито конфліктувати з керівництвом телеканалу. В результаті його відсторонили від роботи.
"Немає справедливості – немає миру!"
– луною віддається жіночий голос у мегафон, а за нею повторюють тисячі протестувальників. Їхній потік – разом із барабанним супроводом – щовечора починається біля будівлі громадського мовника, де вони вимагають права голосу для народу.
"Геть олігархію у вогонь!" – кричать демонстранти. Вони не припиняють виходити на вулиці вже кілька місяців. "Нас не зупинити! Потік народу йде від серця!" – цей заклик надихає тих, хто щоночі збирається перед парламентом у Тбілісі, втілюючи незламний спротив.
З 28 листопада 2024 року – після того, як чинна влада офіційно заморозила партнерство з ЄС, – протести тривають безперервно.
"Несправедливий судде, бійся народного гніву!" – вигукують протестувальники.
Чи не запізно вже запалити хвилю справедливості?
Можна прокинутися від кошмару, але як уникнути катастрофи?
Запитувати, хто і коли проспав цей момент, вже надто пізно. Пропагандистська казка "Грузинської мрії" з її фальшивими акторами та теоріями змови приспала не лише політиків ЄС та США, а й 40% грузинського населення – хоча й з різних причин.
Опозиція провалилася у боротьбі з цією інформаційною війною, особливо в одному напрямку: "Грузинська мрія" майстерно використовує паніку, залякуючи людей перспективою так званого "другого фронту".
Та вільна преса поки що живе. Канали Mtavari, Formula Ge, Publika, Civil.ge та інші продовжують мовлення, незважаючи на репресії та політичний тиск.
Останні цифри говорять самі за себе.
Наприклад, 18 мільйонів ларі (266 млн грн) – сума штрафів, накладених на мирних протестувальників.
Стандартний штраф за блокування дороги зріс до 5 тисяч ларі (близько 74 тис. грн) – це у 19 разів більше за прожитковий мінімум у Грузії.
Згідно з інформацією Грузинської хартії журналістської етики,
13 журналістів отримали такі штрафи просто за виконання своєї роботи.
Обшуки, фальсифікація доказів та інші форми переслідувань стали буденністю.
Грузія – країна геополітичного значення. "Вони нас не залишать!" – сподіваються одні.
Грузія – народ, загартований випробуваннями. "Нас не залякати!" – заявляють інші.
Грузія – Богом обрана. "Диво нас врятує!" – вірять ще треті.
Але поки чинна влада вихваляється своїм "передбаченням майбутнього", країну через союз із Росією силоміць тягнуть у минуле.
Цинізм влади нагадує сталінські репресії. І сьогодні, замість покарання винних, переслідують журналістів.
24 лютого обшукали будинок спортивного кореспондента Сандро Цнобіладзе. "Колеги пов’язують це з його участю в протестах", – повідомляє IPN.
А на вулицях знову лунає заклик: "Де немає справедливості – немає миру!"
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів
Кетеван Бахія
грузинська журналістка, редакторка в InZeitung Freiburg