"Мамо, я живий, люблю вас!" Історії полонених, яких досі не обміняли
26-річний Владислав і 25-річний Станіслав Іванови. Обоє потрапили у полон 24 лютого"Передай мамі, що скоро приїду". Таке аудіоповідомлення перед 8 березня несподівано надійшло Сергію з чужої сторінки в інстаграмі. Він впізнав голос свого кума Влада Іванова, який разом із братом Стасом 24 лютого потрапив у російський полон під Херсонським мостом.
Мама теж упізнала голос сина, а на фоні було чути стукіт коліс, наче він уже в дорозі додому.
"Я думала електричками чи потягами добирається, до третьої ночі чекала під вікном. Не знаю, що я собі тоді думала", - каже Олена Іванова і починає плакати.
Тієї ночі Влад і Стас так і не приїхали.
У ніч із 23 на 24 вересня Олена знову не спала. У неї підскочив тиск, вона чекала списки - додому з полону поверталися 215 людей. Серед них були 10 бійців-іноземців, багато азовців і знамениті командири оборони "Азовсталі". Країну сколихнула ця довгождана радісна новина.
- Вони вільні. Фотоісторія - кого звільнили з полону
- "Я сьогодні вперше почала жити з 24 лютого". Радість і сльози рідних звільнених з полону
- Звільнена з полону Мар’яна Мамонова народила
Але Влада і Стаса серед звільнених знову не було.
У СБУ звітують, що відбулося уже 20 обмінів, на свободі - 802 українці. Ще кілька тисяч, серед яких 616 жінок, зокрема вагітні, продовжують утримувати росіяни, каже віцепрем'єрка Ірина Верещук.
"Ми говоримо про 2,5 тисячі полонених. Люди залишаються в полоні, і найгірше - там залишаються цивільні", - заявила вона в коментарі ВВС News Україна.
Українська влада раніше заявляла про вихід з "Азовсталі" понад 2 тисяч українських військових. Водночас російська сторона каже про 6-8 тисяч полонених з українського боку.
"Чеченець сказав: потримаємо і відпустимо"
Брати Іванови з Верхівцевого на Дніпропетровщині майже однолітки. Владу - 26, а Стасу в полоні виповнилося 25. Вони ходили в один клас, потім - в одну групу в технікумі.
Майже одночасно підписали контракт і потрапили у одну військову частину. Обоє були в АТО.
На момент російського вторгнення Влад Іванов був командиром відділення 59-ої бригади, а Стас - гранатометником мотопіхотної роти.
Влад, мама Олена і Стас до службиВранці 24 лютого Влад подзвонив одному другу, щоб привітати з днем народження. Той не почув, а коли передзвонив, трубку вже взяв чеченець, і сам Влад підтвердив, що він у полоні, каже мама.
"Чеченець сказав: не переживайте, потримаємо і відпустимо", - переказує розмову жінка.
Стас повідомив про полон дружині, сказав берегти їхнього 7-річного сина Артура.
Як і від Влада, нове повідомлення від Стаса з чужого номера прийшло перед 8 березня. "Мамо, зі мною все добре, я поранений, у госпіталі в Севастополі, але інвалідом не вийду".
Потім вона знайшла в інтернеті відео, де полонений Стас дає інтерв'ю із забинтованою головою.
У травні їхній земляк, якого обміняли з острова Зміїного, розповів Олені, що бачив хлопців. За його словами, вони були у СІЗО в Курську, в Бєлгородській області та в Таганрозі.
Дзвонив ще один хлопець, згадує мама, казав, що Влад у Новій Каховці, і що йому прострелили ноги. Де брати зараз насправді, родина не знає.
Син Стаса, дуже схожий на батька, восени пішов у перший клас. Йому кажуть, що тато "воює".
Олена згадує, що коли одного разу винищувач летів надто низько, хлопчик взяв за руку свою 8-річну подругу і сказав: "Ти не бійся, мій тато воює за Україну і нас всіх спасе".
"Пекло було в Маріуполі. Тепер друге пекло"
"У січні син був у відпустці. Сказав, що їде на навчання на захід України", - розповідає Ірина Солончук. Її син Владислав служить у 43-й бригаді, 209-й окремий протитанковий дивізіон.
Ірина до останнього не знала, що син в Маріуполі. "24 лютого він мені подзвонив о 5 ранку і каже: мамо, збирайте речі і в підвал, почалася війна", - згадує вона.
Владислав щодня писав мамі. А 12 квітня при прориві з оточення з комбінату ім. Ілліча в Маріуполі разом з дев'ятьома побратимами він потрапив в полон.
Переписка мами з синомІрина дізналася про це від командира сина. Жінка сама знайшла мам інших дев'яти військових, яких взяли в полон разом з сином.
Спершу полонених відправили в Оленівку, а потім перевели до в'язниці в Таганрог. На початку червня Ірина отримала листа від Владислава.
"Він російською мовою, хоча в сім'ї ми спілкуємося лише українською. Його почерком пише, що не поранений", - розповідає жінка.
"Пекло було в Маріуполі. Тепер друге пекло. Як вони там - невідомо. Я не знаю, яким мені його чекати", - каже Ірина.
Він ще не знає, що став татом
"Цей малюк - мій онук Ренат. Він народився менш як місяць тому. Його батько не знає про появу на світ, хоча дуже мріяв і чекав на це", - Інна Колбасова з Маріуполя запостила у соцмережі фото онука, вдягнутого у шкарпетки з написом "люблю тата".
Полонений кінолог Володимир ще не знає, що став татомВолодимир Колбасов, кінолог Нацгвардії, як і більшість захисників "Азовсталі", потрапив у полон 18 травня, поки його сім'я та вагітна дружина ховалися по підвалах міста, яке обстрілювали.
24 лютого Володимир поїхав у частину охороняти розплідник собак. Невдовзі його розбомбили і всі собаки згоріли, розповідає мама. Свою німецьку вівчарку він встиг віддати родині.
Востаннє Володимира бачили 15 березня, він на кілька хвилин заскочив додому. Ще раз чули його в квітні. Родина дізналась, що син поранений. Осколки витягнули з обличчя, руки, а з ноги не змогли. Рідні не знали, що син був на "Азовсталі" - без зв'язку вони майже не чули новин.
"У нас був шок, бо цей завод постійно бомбардували - все у домі трусилося, коли вони (росіяни - Ред.) скидали на нього бомби. Це були найстрашніші дні та ночі", - розповідає Інна.
Жінка з невісткою виїхали з Маріуполя в червні. З 28 по 29 липня на них чекала ще одна страшна ніч - стався теракт в Оленівці, де, як їм підтвердили, утримували сина.
У невідомості вони жили до 6 вересня, коли раптом прийшов лист від Володимира. Він питав за дружину, знав, що вона уже мала народити.
Рідні впізнали Володимира серед полонених"Йому написали відповідь, навіть роздрукували фото (малюка - Ред.). Сподіваємося, що він дійде".
"Мамо, ми переможемо"
Мама нацгвардійця Максима Штурмака із села Устя на Львівщині теж не знала, що син на "Азовсталі". Хлопцеві лише 21. Торік у серпні він підписав контракт ще до кінця строкової служби.
Після 6 травня він перестав виходити на зв'язок. "Не було відомо нічого! Ніхто не повідомляв, що відбувається, майже місяць", - згадує його тітка Галина Вострікова.
Думали, що може розрядилися телефони. Після евакуації бійців рідні звернулися в поліцію про розшук безвісти зниклого військового. Там їм сказали, що військової частини 3057, де був Максим, більше не існує, і "надія померла остаточно", каже Галина.
Згодом з'ясувалося, що Максим серед тих, хто вцілили, і його завезли в Оленівку.
У липні він через знайомого передав, що у Донецьку чекає на суд, говорить Галина. Як зрозуміли рідні, з Оленівки його вивезли за кілька днів до теракту, а потім знову повернули назад.
21-річний Максим Штурмак із Львівщини обороняв МаріупольПодруга Христина пригадує Максима як товариського хлопця та лідера. Він казав їй, що після перемоги хоче написати книжку. Однокласнику Ігорю він писав про осколкове поранення, "після якого він думав, що вже все".
Рідні хвилювалися, коли у грудні у пресі заговорили про напад Росії. Максим казав, що військові готові захищати. "Мамо, ми переможемо", - згадує слова сина мама Катерина.
Максима Штурмака звільнили з полону 16 лютого 2023 року.
"Руки опускаються, коли в списках немає моєї дитини"
22-річну Мар'яну Чечелюк з Маріуполя назвали в честь Богоматері. Мар'яна маленька і худенька, але боєць по життю, розповідає мама Наталія Чечелюк.
"Скільки йде здоров'я, коли чекаєш ті списки обміну, а в них немає твоєї дитини. Руки опускаються, але збираєшся з силами і починаєш все заново. Це як замкнуте коло", - каже мама.
Мама побачила доньку на перших кадрах із відео виходу з "Азовсталі"Родина жила в Маріуполі поруч з "Азовсталлю". У перші дні вторгнення Мар'яна з 15-річною сестрою Аліною опинилася у підземеллі заводу. Мар'яна - лейтенант поліції, у бомбосховищі допомагала і військовим, і цивільним.
Мар'яна і Аліна виходили з Азовсталі гуманітарним коридором для цивільних 1 травня. Але на фільтрації в Новоазовську Мар'яну затримали.
Лише через місяць з дзвінка незнайомої дівчини Наталія дізналася, що Мар'яна в Донецьку, жива. Її два місяці тримали в окремій камері.
"Моя дитина 62 дні не виходила на прогулянки, не бачила сонця".
27 червня Мар'яну перевезли в Оленівку. Це розповіла звільнена волонтерка з Маріуполя.
Родина звернулася в усі інстанції, які відповідають за звільнення полонених. Про Мар'яну Чечелюк знають, але поки що повернути не можуть.
"Я завжди просила за всіх дітей. За всіх доньок і синів. Дуже хочу, щоб всі вернулися і матері обняли своїх дітей", - каже Наталія і жодній матері не бажає пережити того, що пережила вона.
Батьки і двоє сестер, які разом були у підземеллі в "Азовсталі". Старша потрапила у полон.Не забувайте про Чонгар
У ніч на 24 лютого строковик на позивний "Малий" (ім'я та прізвище відоме ВВС, але родина не хоче їх публікувати - Ред.) з Херсонщини стояв на вахті в прикордонному з Кримом селі Чонгар.
"Він подзвонив і сказав, що все добре, всіх любить. Більше ми його голос не чули", - розповідає про 21-річного брата двоюрідна сестра.
Вранці рідні дізналися, що його частина зруйнована і дуже багато тіл згоріло, каже дівчина. Але потім знайомий впізнав хлопця у російському сюжеті про полонених.
"Він у полоні сім місяців і два дні. Зовсім молодий, попереду все життя. Там багато хлопців у Чонгарі залишилося", - каже сестра, хвилюючись, що про полонених із Чонгару майже не згадують у ЗМІ.
Вона писала міністерці Ірині Верещук, дзвонила в Червоний Хрест - усі повторюють, що її брат живий.
"Малий" написав листа рідним. У ньому нічого про те, чи він їсть, чи здоровий, каже сестра, а лише, що попереду тяжка зима, але він вірить, що повернеться додому.
Його мама спілкується з матерями хлопців із Чонгару і вони бачили її сина. Двох із них обміняли.
"Напишіть, що він у нас дуже добрий. Це всі знають, у нього багато друзів - дві-три вулиці збирав на свій день народження. А коли заробив перші гроші, носив у полі кавуни, він купив на них солодощі для мами, а бабусі - ліки. Ми усі дуже на нього чекаємо".
***
У Координаційному штабі кажуть, що після масштабного обміну 21 вересня процес піде швидше. Уже через тиждень повернули ще 6 людей.
Україна обіцяє, що поверне кожного.
- "Мамо, нашого тата більше немає?" Історії військових, які загинули на війні
- "Ми втрачали надію, що колись виберемося". Евакуйовані з "Азовсталі"
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!