Попри те, що навесні 2022 року був епізод, коли компанія "Лукойл" закликала завершити бойові дії проти України - для українців вона лишається одним зі спонсорів російської агресії. Фото з мітингу в Брюсселі, травень-2022Без "Дружби" з сусідами: чому рішення України про Lukoil є проблемою, але не стане катастрофою
Історія з частковим обмеженням роботи нафтопроводу "Дружба" продовжує обростати деталями, але від партнерів звучать також питання про те, чи не стоїть за діями Києва комерційний, а не державний інтерес.
Для багатьох українців стало новиною те, що російська нафта в принципі транспортувалася територією України до ЄС попри повномасштабну війну – адже це, серед іншого, означає спонсорування російського воєнного бюджету. Тому новина про зупинку транзиту принаймні частини цієї нафти – тієї, яку постачає компанія "Лукойл", – не викликало значного спротиву.
Водночас уряди Словаччини та Угорщини звинуватили Україну у підриві їхньої енергетичної безпеки.
Словацький експерт Карел Хірман – міністр економіки у попередньому, проукраїнському уряді та у минулому радник українського прем’єра – називає позицію Братислави і Будапешта "істерикою" і пояснює, чому реальної загрози немає. Водночас він наголошує, що рішення України також суперечить логіці і підриває довіру до Києва навіть з боку друзів.
Реклама:
Пропонуємо вам відеозапис розмови – ми говорили українською та російською мовами.
Для тих, хто віддає перевагу читанню, "ЄвроПравда" підготувала також текстову версію пояснень експерта, викладених від першої особи.
Як сталося, що Україна досі прокачує нафту з Росії
Насправді постачання нафти південною гілкою нафтопроводу "Дружба", що йде через Україну на Словаччину, Угорщину і Чехію, йде постійно і після лютого 2022 року практично не зупинялося.
Я був міністром економіки Словаччини у 2022 році, коли в Брюсселі були переговори про те, щоб ЄС зробив виняток з нафтових санкцій для цього маршруту.
У цьому винятку йдеться, що НПЗ трьох країн – Чехії, Словаччини та Угорщини – тимчасово зберігали право отримувати нафту через "Дружбу" і мали право продавати у нашому регіоні нафтопродукти, зроблені з російської нафти, а також постачати ці нафтопродукти Україні. Останній пункт дійсно працює: на українському ринку є частка бензину і дизеля, виготовлено з російської нафти; паливо з угорських і словацьких НПЗ йде також до української армії.
Серед причин, чому три країни попросили про виняток із санкцій, був брак інших джерел нафти (жодна з цих країн не має виходу до моря), дефіцит дизеля на регіональному ринку, а також потреба модернізувати НПЗ під нафту неросійського походження.
Але і цей виняток був схвалений як тимчасовий, до кінця 2024 року
1 січня нафтопровід "Дружба" все одно мав або повністю зупинитися, або, у разі досягнення якихось нових домовленостей, все одно скоротив би прокачку.
Чеська нафтопереробна, яка належить польській групі PKN Orlen, вже заявила, що повністю зупинить споживання російської нафти, бо отримала додатковий канал постачання – закінчилося розширення потужностей Трансальпійського нафтопроводу Трієст – Інгольштадт.
Схожа картина склалася у Словаччині та Угорщині, де є по одному НПЗ – у Братиславі та Сазгаломбатті – для забезпечення яких вже збільшили потужність нафтопроводу "Адрія", з хорватського острова Крк. Обидва ці заводи належать угорській групі MOL, але і вона планувала з наступного року мінімум 60% нафти отримувати з "Адрії".
Тому з 2025 року ми все одно опинилися б у новій реальності.
Про несподіване рішення України
Треба підкреслити: вже зараз в Угорщині і Словаччині переробляють не тільки нафту з "Дружби". За останній рік НПЗ у Братиславі отримав 30% нафти з "Адрії". Схожа картина у Сазгаломбатті. Але до 70% нафти все ще надходить з "Дружби", транзитом через Україну.
Із цих 70% нафти 40% постачає приватна російська компанія "Лукойл", одна з найбільших у країні. Решту нафти у "Дружбі" постачають компанії зі значною державною часткою – "Роснефть" і "Татнефть".
А тепер парадокс. Україна зупинила лише ту нафту, яку постачає "Лукойл".
І для мене це величезне питання: чому український уряд, зупинивши постачання "Лукойлу", взагалі не став обмежувати "Роснефть" і "Татнефть"? Чому обмежили тільки приватну компанію? Звісно, вона також перебуває під впливом Кремля, але у, по суті, державній компанії "Роснефть" вплив Кремля є значно більшим, і так само в "Татнефть".
А їхню нафту Україна продовжує постачати!
Жодного пояснення українського уряду щодо причин такої вибірковості наразі не прозвучало, тому можна лише припускати, які інтереси стоять за цим рішенням та чому це обмеження запровадили за п'ять місяців до того, як обсяги російської нафти мають впасти. Немає офіційних коментарів і з боку Брюсселя, і все свідчить, що Київ не узгоджував своє рішення з європейськими інституціями. Для урядів Словаччини і Угорщини це також стало несподіванкою.
Головне питання: в чому сенс цього рішення, чим воно вигідне Україні?
Чому воно ухвалене лише зараз, за п'ять місяців до завершення перехідного періоду? І чому обмеження – тільки для "Лукойл"?
На ці питання відповіді немає.
Можуть бути безпекові питання, які не можна виголошувати публічно – але немає логіки у тому, що нафта "Лукойлу" у "Дружбі" становить таку загрозу, а нафта "Роснефти" та інших – ні.
Єдиний варіант, який виникає – це бізнес-розборки та приватні інтереси. Але чому тоді в цій грі бере участь уряд України?
Про звинувачення від Угорщини і Словаччини
Словацький та угорські уряди поставили питання у Брюсселі та хочуть задіяти механізми ЄС проти України.
Але у їхній позиції забагато істерики.
Твердження урядів Словаччини і Угорщини про нібито створену Україною загрозу для роботи НПЗ цих країн є неправдивими. Цифри це спростовують!
Візьмемо до прикладу НПЗ у Братиславі. Нагадаю, нафта з "Дружби" становить 70% постачань, і 40% з цих 70% – це нафта компанії "Лукойл". Математично це означає, що рішення України зачепило приблизно чверть постачань.
1/4 – це відчутний обсяг, але далеко не трагічний.
Підкреслю: сам факт звернення Словаччини і Угорщини до Єврокомісії – це процедурно правильний крок. Уряди мали повідомити Брюссель про дивне рішення України, яке було ухвалене без попереднього повідомлення споживачів Словаччини, Угорщини та Чехії.
Але ті коментарі, обурення, заяви про загрозу енергобезпеці, які ми чуємо, зокрема, від Словаччини – це за межею, і це не має підстав.
І треба зазначити, що в Брюсселі це розуміють, тому не підтримали вимоги словаків та угорців закликати Україну відновити поставки від "Лукойлу".
Утім, це не означає, що запитання до України зняті. Занадто багато лишається невідомим.
Понад те, досі не зрозуміло, чи відбулося скорочення взагалі.
Вже є заяви "Нафтогазу" про те, що не було зменшення навіть на 25 відсотків. З них виходить, що нафту "Лукойлу" замінили нафтою інших компаній.
Однак якщо це правда, то виникає ще більше запитань до українського уряду.
Навіщо тоді це все? Який сенс цих санкцій для української безпеки? Суто для того, щоб витиснути "Лукойл" з якихось бізнес-ланцюжків?
Про відмінності Словаччини від Угорщини
Уряди у Братиславі та Будапешті у політичній риториці позиціонують себе як не дуже дружні до України.
Але між ними є суттєва різниця.
Попри те, що словацький прем’єр Роберт Фіцо на публіку дійсно робить антиукраїнські заяви, його реальні дії з цим контрастують.
Достатньо згадати, що цього року відбулося два спільних засідання урядів Словаччини і України. А такі засідання проводять тільки в ситуації тісної міждержавної дружби – але Фіцо не тільки погодився, а й ініціював їхнє проведення.
Ще більш показовою є політика Словаччини у Брюсселі.
В той час як Угорщина постійно блокує рішення з українських питань у ЄС і НАТО (останній приклад – вето на оплату поставленої зброї, яке Будапешт прямо пов’язав з конфліктом щодо "Лукойлу"), словацький уряд на такі кроки ніколи не йде. Фіцо не накладає вето на жодні рішення ЄС щодо України.
Тож політика Словаччини і Угорщини щодо України є відмінною.
Фіцо, всупереч своїй войовничій риториці, дуже добре співпрацює з урядом Шмигаля, у том числі і у питанні постачання зброї і з енергетичними проєктами, які публічно не анонсуються.
Як мала би діяти Україна
Немає підстав вважати, що вся ця вистава була придумана для того, щоби зрештою зняти санкції з "Лукойлу" – оскільки в ЄС немає окремих санкцій для нього.
Діють загальні санкції на нафту і нафтопродукти з Росії та Білорусі. Вони зрозумілі, прозорі і поширюються на всіх. І так само тимчасовий виняток для НПЗ Чехії, Угорщини та Словаччини щодо постачань через південну гілку "Дружби" поширюється на всі компанії.
Лише зараз Україна зробила з них виняток, додатково санкціонувавши саме "Лукойл".
Між тим Київ міг би обмежити постачання загалом.
Адже у вас склалася надзвичайна ситуація через масштабні атаки Росії на енергетичну інфраструктуру України. А електропостачання потрібне, щоби працювали насоси на нафтопроводі "Дружба".
Україна могла би використати це пояснення, і воно було би сприйняти ЄС загалом нормально. Український уряд дійсно має підстави сказати: вибачте, друзі, але в нас немає електрики для наших громадян, бізнесів і навіть для лікарень, бо Путін руйнує енергетичну інфраструктуру. Тобто винна Росія. Достатньо було просто повідомлення від диспетчера "Укртранснафти" до колег у Словаччині та Угорщині про те, що через цей форс-мажор за кілька годин зупиняється прокачка.
Можна було діяти також через санкції, заборонивши прокачку російської нафти – повністю, всієї.
Звичайно, про санкції треба повідомити європейських партнерів наперед, за кілька тижнів, але це теж можна було обґрунтувати.
Натомість уряд України не скористався цими очевидними можливостями, а натомість несподівано зупинив прокачку лише однієї з компаній, а на додаток – ще й робить заяви, мовляв, "хлопці, чого ви нервуєте, ми просто замінили нафту "Лукойлу" іншими постачальниками".
Ситуація склалася гранично дивна. Це рішення не має економічного, безпекового підґрунтя.
Натомість воно створює напруження і атмосферу недовіри між державами.
Крім того, дії Києва викликають купу питань у друзів України – у мене, у колег у Брюсселі – про реальне підґрунтя дій України. А довіра – це цінна річ, нею не варто нехтувати.
Бо є очевидним, що зараз відбувається якась гра, театр чи навіть цирк, а насправді позаду стоять фінансові інтереси та потоки, які йдуть повз бюджети наших країн.
Тези Карела Хірмана записав Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"
відео Володимира Олійника