Людина, яка "вигадала" Шотландію. 250 років з дня народження Вальтера Скотта - BBC News Україна
Людина, яка "вигадала" Шотландію. 250 років з дня народження Вальтера Скотта
- Яна Литвинова
- ВВС, Лондон
18 хвилин(и) тому
250 років тому, 15 серпня 1771 в Единбурзі в сім'ї юриста народився хлопчик, якому судилося перевернути уявлення всього світу про Шотландію і шотландців, причому зробити це так успішно, що всі інші правдиві й не дуже версії якось зовсім забулися.
Одного разу Жорж Сіменон, той самий творець комісара Мегре, приїхав до Единбурга. Першою в очі йому впала трохи дивна готична споруда, яка однаково була схожа і на каплицю, і на націлену в небеса лазерну гармату.
Сименон, як і будь-хто інший на його місці, поцікавився, а що ж це таке? Дізнавшись, що перед ним - пам'ятник Вальтеру Скотту, метр детективного жанру ошелешено спитав: "Вони що, дійсно спорудили ЦЕ на честь одного з НАС?" Отримавши ствердну відповідь, Сименон задумливо промовив: "А чому б і ні, зрештою, це він нас усіх створив".
Наскільки правдива ця історія, сказати складно, але слідом за італійцями можна вигукнути: "Якщо це і не так, то добре придумано", тому що Скотт дійсно є батьком історичного роману і одним з основоположників роману як жанру в його сучасному розумінні.
Підпис до фото,
Вокзал Веверлі в Единбурзі названий на честь першого роману СкоттаМармуровий, хоча і потемнілий від часу Скотт з книгою в руках сумно дивиться на залізничний вокзал, названий на честь його першого роману "Веверлі". А на нього самого віддано дивиться його улюблена собака Майда, що притулилась біля ніг господаря.
Той факт, що головний вокзал Единбурга є єдиним в світі, що носить ім'я літературного твору, вже привертає увагу. І хоча зараз, принаймні у Британії, книги його читають мало, забуття письменнику не загрожує, тому що без нього і сама Шотландія, і наше уявлення про неї були б зовсім іншими.
"Чарівник півночі"
Саме так називали Скотта його сучасники, і, загалом, справедливо. З-під його пера вийшла Шотландія, якої насправді ніколи не було, але яка підкорила серця й думки численних читачів, і яка живе й процвітає й сьогодні. За словами професора Джулії Шилдз з університету Gresham College, "його Шотландія сповнена величних гірських пейзажів, посипаних темними озерами і чудовими замками, і населена відважними героями в кілтах, що б'ються в битвах, які, як нам чудово відомо, вони програють. Ця Шотландія процвітає і донині на жерстяних коробках з пісочним печивом і в "Чужинці" Діани Геблдон".
При цьому свою творчу кар'єру Вальтер Скотт починав не як прозаїк, а як поет, і поет дуже успішний. Його перша поема "Пісня останнього менестреля" зробила фурор у публіки і ... різко збільшила кількість туристів, охочих відвідати руїни Мелроузького абатства.
Підпис до фото,
Абатство Мелроуз"Пісня останнього менестреля" стала першим, але далеко не останнім випадком позитивного і фінансово-вигідного впливу Скотта на шотландський туризм.
Підпис до фото,
Ілюстрація до "Діви озера". Картина Александра Джонсона, 1849 р.Слідом за "Менестрелем" пішли "Марміон" і "Діва озера". Наступного року після публікації "Діви" кількість туристів, охочих помилуватися озером Лох-Катрін, де відбувається дія поеми, зросла втричі.
Здавалося б, Вальтер Скотт міг з чистою совістю продовжувати віршовану кар'єру, гріючись у променях слави найпопулярнішого британського поета, але тут на його біду, але на радість світовій літературі, на поетичний Олімп увірвався якийсь лорд Байрон з "Паломництвом Чайльд-Гарольда". Бути другим Скотту не хотілося, і він взявся за прозу.
"Веверлі", або вперед у минуле
Підпис до фото,
Фрагмент картини Джона Петті за романом Вальтера СкоттаСвій перший роман "Веверлі" Скотт опублікував анонімно. На це було кілька причин: по-перше, поезія вважалася прерогативою аристократів, гідною справою, тоді як на письменників у вищому світі поглядали зверхньо. Проза була долею середнього класу й жінок, які не отримали класичної освіти. По-друге, йому дуже не хотілося втрачати свою творчу репутацію. У разі, якби роман виявився провальним, Скотт міг би сказати, що все це було не більше ніж жартом, або взагалі від авторства відхреститися.
Однак успіх був просто приголомшливим. "Ніхто інший, - написала якось Шарлотта Гіггінс, літературна оглядачка газети Guardian, - навіть і не намагався братися в художньому творі за цілу країну з її географією, політикою, класовою структурою і релігією ... Він вірив в те, що не обов'язково народитися шотландцем, шотландцем можна стати, як їм став його герой Едвард Веверлі".
Це дуже зручна позиція, тому що знімає питання: чому головна залізнична станція столиці Шотландії названа на честь англійця?
До 200-річчя першої публікації роману в 2014 році, однойменний вокзал був прикрашений численними плакатами з витягами із самого твору й думками про нього різних знаменитостей.
За пам'ятні заходи на вокзалі відповідав Дуглас Макнотон, на думку якого, для свого часу "Веверлі" був аналогом голлівудського блокбастера, який вплинув на творчість і Чарльза Діккенса, і Жюля Верна і навіть автора "Гри престолів" Джорджа Мартіна.
"Веверлі", - сказав він, - зовсім не стара запилена історія, це фактично пригодницький фільм. Наївний юнак, який виріс у сім'ї родичів, вирушає в небезпечну подорож і вплутується у політичні події, які виявляються неймовірно складними і екзотичними. Фактично, перед вами сюжет "Зоряних воєн".
Під іншим кутом
Підпис до фото,
Битва при Каллодені. Картина Девіда Морьє.Можна сказати, що до Вальтера Скотта Шотландія, як така, англійців не дуже цікавила. Щоправда, "Веверлі" був написаний і опублікований в той час, коли повстання якобітів були ще свіжі в пам'яті (чимала кількість шотландців, особливо жителів гірської частини країни, Гайлендс, не бажали визнавати Вільгельма з Марією, і хотіли повернути на трон або вигнаного Джеймса (він же Яків II), або його сина. Вони були жорстоко придушені, після чого те, що відбувалося в цих глухих і безплідних районах, жителів Англії не хвилювало.
За кілька десятиліть творець "Тлумачного словника англійської мови" Семюел Джонсон зробив поїздку Шотландією зі своїм молодим шотландським другом Джеймсом Босвеллом, який і зберіг для нащадків висловлювання Джонсона про Шотландію та її жителів у книзі "Життя Семюела Джонсона".
Підпис до фото,
Пам'ятник Семюелу Джонсону на його батьківщині в місті Лічфілд, графство СтаффордширАвтор словника вважав її безплідною ("Ваша країна складається з двох речей: каменю та води"), негостинною ("Так, її створив бог, але створив для шотландців. А ще він створив пекло"), а самих шотландців майже дикунами ("знання розподілено між шотландцями, як хліб у місті в облозі. Всі їдять потроху, але ніхто - досхочу").
Підпис до фото,
Поле битви при КаллоденіСкотт же, хоча з одного боку, начебто, і не сперечався з тим, що природа Гайлендс сувора і не дуже багата, а населяли цей район люди далекі від благ цивілізації в розумінні тих, хто жив південніше, з іншого - просто-напросто поміняв кут зору. Суворість стала красивою і романтичною, а горяни, хоча і були прості й прямолінійні, але вирізнялися вірністю клану, хоробрістю і безкомпромісністю.
У захоплених читачів і шанувальників "Веверлі" і наступних романів Скотта про шотландське минуле склалося враження, що на північ від Единбурга і Перта лежить історичний заповідник, який треба якомога швидше відвідати, поки так художньо описані простота і дикість не зникнуть під напором прогресу, скористатися можливістю зануритися в минуле, забувши, хоча б на короткий час, про урбанізацію та індустріалізацію.
Підпис до фото,
"Туман у горах на озері Лох-Катрін". Картина Альфреда де БреанскіСеред таких захоплених туристів, які бажали насолодитися сильно романтизованою Шотландією, була й королева Вікторія, велика шанувальниця Вальтера Скотта. "Самотність, романтика і дика краса тут буквально всюди. Відсутність жебраків, незалежні прості люди, які всі говорять гельською, все це робить мою кохану Шотландію найбільш гордою, найпрекраснішою країною в світі. А ще тут росте прекрасний верес, якого більше ніде не знайдеш". ("Гайлендські щоденники" королеви Вікторії, запис від 2 вересня 1869 року).
Можна сказати, що після того, як Вальтер Скотт змінив шотландський імідж, Вікторія провела блискучу піар-кампанію. Як почали туристи їздити сюди на початку XIX століття, так і продовжують досі.
Стюарт Келлі, автор книги "Земля Скотта: Людина, що вигадала Шотландію" якось сказав, що "романи Скотта були центром обертання, навколо якого вибудовувалася репутація Шотландії. Тим, що у нас досі є національна ідентичність, ми зобов'язані Скотту".
Серцем якобіт, розумом - юніоніст
Підпис до фото,
Маєток Вальтера Скотта у Скоттіш-Бордерз, ЕбботсфордЗа кілька місяців до першого шотландського референдуму про незалежність у 2014 році тоді ще тільки заступниця голови уряду Шотландії Нікола Стерджен, виступаючи в бібліотеці Единбурзького університету, розповіла присутнім про те, як її надихнув справжній письмовий стіл Вальтера Скотта.
А між тим, прикладом для націоналістів Скотт служити ніяк не може, тому що до незалежності не прагнув, а вважав, що обидві частини Сполученого Королівства можуть і повинні існувати разом, не втрачаючи при цьому ані своєї "англійськості", ані, відповідно, - "шотландськості".
Скориставшись тим, що серед його прихильників був і принц-регент, майбутній король Георг IV, Скотт переконав його дати йому дозвіл на пошук королівських регалій Шотландії.
Підпис до фото,
Корона королів ШотландіїЧесно кажучи, особливо шукати їх потреби не було. Усі більш-менш знали, що вони містяться десь в Единбурзькому замку, але замок досить великий, а корона, скіпетр і церемоніальний меч - відносно невеликі. Марія Стюарт була першою королевою, на коронації якої використали і корону, і жезл. Її син Джеймс (Яків) VI шотландський і I англійський долею цих регалій особливо не цікавився, бо з радістю облаштовувався на англійському троні, переданому йому Єлизаветою, останньою з Тюдорів.
В середині XVII століття їх терміново вивезли з Единбурга, щоб заховати від наступаючих військ Олівера Кромвеля, а після відновлення у Британії відносного порядку, повернули на місце. Однак після офіційного об'єднання Шотландії з Англією в одну країну в 1707 році, потреба в них, начебто, відпала, їх поклали в скриню і забули.
Підпис до фото,
Інсталяція в Единбурзькому замкуСкотт організував пошукову групу, яка, врешті-решт (пошуки, за словами романіста, "не були справою ані простою, ані швидкою") виявила корону, меч і скіпетр у невеликій коморі, замкненими в дубовій скрині й загорнутими у льняне полотно. У травні 1819 року звільнені зі скрині регалії урочисто виставили в Единбурзькому замку, де натовпи туристів зі всього світу милуються ними й досі.
При цьому шотландцям, незалежно від того, чи є вони прихильниками незалежності, чи ні, слід бути вдячними Вальтеру Скотту не тільки за те, що він практично одноосібно перетворив Шотландію на туристичну мекку.
Справа ще й у тому, що Скотт примудрився подарувати Шотландії нові традиції, а саме кланові картаті тканини, добре відомі всім, як тартан.
Багато тартанів гарних і різних
Шотландія не самотня в тому, що у неї є традиції, які одночасно засновані і на фактах, і на вигадках, причому відокремити їх одна від одної не так вже й просто. І тартан, картата тканина, яка приросла до шотландського іміджу так щільно, що й зі шкірою не відірвеш, тому блискучий приклад.
Почнемо з того, що до кланів спочатку вона не мала жодного відношення. Різнобарвні клітини і смуги чергувалися не в залежності від кланової приналежності, а виключно відповідно до того, які барвники були в тому чи іншому регіоні. До того ж, тартан був частиною культури Гайлендс, і жителі шотландського півдня на нього поглядали зверхньо, вважаючи його атрибутом диких горян.
І якщо тартан взагалі хоч із чимось асоціювався, то не з кланами як такими, а з політикою. Прихильники відновлення Стюартів на престолі, головним чином як раз горяни, вбиралися саме в нього. Цей зв'язок привів до того, що після нищівної поразки якобітів при Каллодені в 1746 році, тартан заборонили. Можливо, так би він і зник назавжди, якби аристократи по обидва боки кордону не стали усіляко лобіювати його повернення. Мовляв, повстання давно придушене, з горянами розібралися, давайте повернемо картату тканину в культурне товариство.
Заборону зняли, але популярність тартана обмежувалася вищим світом, широкого поширення не мала. Можливо, так би все і тривало, якби не Вальтер Скотт.
Ганновер у вбранні Стюартів
Підпис до фото,
Георг IV у шотландському костюміВальтер Скотт, який став у 1820 році сером, був, за словами герольдмейстера Марчмонта Адама Брюса, "блискучим шоуменом і не менш блискучим спін-доктором". І коли в 1822 році Георг IV з німецької династії Ганноверів вирішив відвідати Единбург, то Скотта призначили головним відповідальним за святкові заходи.
Георг IV був фігурою, скоріше, комічною, ніж державною. Він був дуже товстий, любив добре і багато поїсти, не гребував прекрасною статтю, хоча зі своєю власною дружиною розлучився практично відразу після народження їхньої єдиної дитини.
Підпис до фото,
На цій сучасній карикатурі він набагато більше схожий на себе справжнього. Поруч з королем його коханка, а законна королева підглядає через дверіАле шотландцям це не завадило поставитися до візиту короля з ентузіазмом, бо живого монарха вони не бачили вже 172 роки. Сер Вальтер відмінно знав, що потрібно придумати якийсь загальношотландський атрибут, який би одночасно всіх влаштовував, але водночас нікого не лякав.
Організований ним візит став видовищем багатим і барвистим, в якому кілт і тартан несподівано перетворилися на романтичну спадщину, споконвіку тісно пов'язану з різними кланами і їхньою індивідуальністю. Незадовго до візиту всій шотландській аристократії наказали прибути в Единбург, вбравшись у картату тканину свого клану.
Підпис до фото,
Тартан СтюартівБільшість запрошених не мали ані найменшого уявлення про те, які кольори їм слід вважати спадковими, хоча така увага була приємною. Одні відправили слуг поритися у скринях, захованих на антресолях, щоб дістати хоч якийсь шматочок історичної клітини. Інші ж кинулися до торговців і виробників тканин з питаннями і проханнями про допомогу.
Витівка Скотта вдалася, і кожен голова клану з'явився у своєму "традиційному" тартані, всі його родичі і слуги були вбрані в ті ж традиційні кольори. Про те, що в деяких випадках цій традиції було всього два-три дні від народження, краще ввічливо не згадувати.
Король же, в жилах якого текла переважно німецька кров, постав перед своїми шотландськими підданими, вбраним у червоний тартан, асоційований зі Стюартами. Тобто, якщо називати речі своїми іменами, то Георг IV з'явився у вбранні головного політичного ворога своєї династії.
Важко сказати, на що саме розраховував Вальтер Скотт, влаштовуючи цю тартанову феєрію, але в результаті й досі в головах громадян з усього світу затишно влаштувався і перетворився на нову реальність міф про те, що нинішня різноманітність тартанів і кілтів є результатом давньої, багатовікової традиції, квінтесенцією усього шотландського.
Наостанок
Підпис до фото,
Вальтер Скотт написав величезну кількість романів, але його головною спадщиною все ж залишається придуманий ним новий імідж ШотландіїВальтер Скотт по праву вважається батьком жанру історичного роману, суть якого полягає в тому, щоб відправити вигаданого героя в реальну історичну обстановку, населену реальними історичними персонажами. Досі літературна премія за найкращий історичний роман має його ім'я.
Його романи, хоча й не зовсім забуті, але привертають увагу істориків і сценаристів набагато більше, ніж публіки. Але його спадщина давно залишила позаду літературні рамки.
- Як сучасна математика зародилася у втраченій ісламській бібліотеці
- Як купити безлюдний острів та що з ним робити
Придумана ним Шотландія виявилася набагато більш живучою, аніж сувора і нудна історична правда. Саме за нею тягнуться туристи, оглядаючи замки, блукаючи в горах і скуповуючи нескінченні коробки з печивом і картаті шарфи з пледами, можливо і не підозрюючи, що зобов'язані цим поетові і автору історичних романів, серу Вальтеру Скотту.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!