«На війні треба все, і навіть цього буде недостатньо». Розмова з Олександром Ябчанкою — командиром роти «Гонор» батальйону «Вовки Да Вiнчi»
Технологічна перевага над росіянами, важливість РЕБ/РЕР на фронті та горизонтальні інновації в українському війську — у розмові з AIN.UA Олександр Ябчанка, який з березня 2024 року є командиром роти «Гонор» у складі добровольчого батальйону «Вовки Да Вiнчi», ділиться думками та спостереженнями стосовно поточного етапу війни та розповідає про доктрину «Батальйону майбутнього».
Підтримайте збір AIN.UA, благодійних фондів KOLO та SHIELDS для забезпечення батальйону засобами нічного бачення та ураження.
Фото тут і далі надані Олександром ЯбчанкоюМедичне забезпечення та реабілітація
Олександре, хочу почати нашу розмову про те, що рятує життя українських воїнів. У цивільному житті ви працювали на різних посадах у сфері охорони здоровʼя, зараз ваш батальйон має власну медичну службу «Ульф». Ви самі проходили реабілітацію після поранення і, на жаль, на власному досвіді знаєте весь процес. Тож запитаю: яка нині ситуація з медичним забезпеченням і медичною допомогою на фронті, та яка ситуація з реабілітацією після поранень?
Для усіх підрозділів існують універсальні правила, і від того, наскільки успішно вони виконуються, залежить порятунок і збереження здоров’я пораненого.
Але повернімося на пів кроку назад, до планування. Будь-які бойові дії, будь-яка активність, навіть тренування нами планується, враховуючи компоненту надання медичної допомоги. Ми продумуємо логістику, взаємодію між підрозділами, шляхи евакуації. Ці процеси взаємоповʼязані, можна навіть сказати, що евакуація — це логістика навпаки. Але, як показує практика, як не плануй, все одно все піде не так. А якщо в тебе ще й плану немає, то все піде за найгіршим сценарієм.
По-друге, важлива індивідуальна підготовка кожного бійця. Чим краще ти забезпечений тими чи іншими засобами, чим твої люди краще навчені використанню засобів, тим ймовірніше, що твої заходи з порятунку і збереження здоров’я будуть ефективними.
Наскільки, за вашими спостереженнями, на етапі БЗВП майбутнім бійцям дають знання з тактичної медицини, застосування алгоритма MARCH, швидкої надання допомоги собі й побратиму? Чи все ж таки радите перестрахуватись і перед цим пройти сторонні курси з такмеду?
Будь-яке навчання не буде зайвим. Чим більше ви пройдете різноманітних курсів, тим вам буде легше і під час навчання, злагодження під час БЗВП, і під час бойових завдань.
Якщо навичка у вас завчена до автоматизму — це стосується як дій при обороні чи штурмі позицій, так і дій у випадку поранення, — то ви виконуєте їх навіть не замислюючись.
І коли ви довели свої навички до автоматизму, то під час стресової, небезпечної ситуації діятимете автоматично за протоколом. Якщо ж цей протокол не відпрацьований, то під впливом стресу ви будете діяти як завгодно, тільки не так, як треба в конкретній ситуації.
Під час поранення, а інколи й в критичних ситуаціях на межі загибелі, звісно, у всіх виникає страх. І страх — це фон, який супроводжує ваші дії. Чіткий протокол дає змогу діяти навіть під його впливом.
Знаю, що після поранення ви самі перебували на реабілітації. Можете стисло описати, як представник сфери охорони здоровʼя в минулому, якими нині є сильні та слабкі сторони в плані реабілітації військових після поранення?
Так, реабілітацію мені допомагали проходити спеціалісти з центру «Незламні», який працює на базі Першого медоб’єднання Львова. Вони підняли мене на ноги.
Одна історія — це поранення, перша допомога та евакуація. Чим це ефективніше зроблено, тим більше шансів і вижити, і мати шанс на одужання.
Але, звісно, важливий і процес лікування, тобто як тобі зробили операцію, як наклали апарат зовнішньої фіксації, як загоюються твої рани, яку ти отримав терапію.
У моєму випадку реабілітація почалась фактично з пʼятого дня після операції, коли в мене ще стояв апарат зовнішньої фіксації. У лікарні я мав персонального реабілітолога, який спочатку давав поради з того, як розробляти свої мʼязи, аби вони не атрофувалися. Адже в чому проблема дисфункціональності, скажімо, суглоба? Він атрофовується, і далі повернути нормальну функціональність складно, а інколи й неможливо.
Так от у моєму випадку теоретично це було можливо. Після операції лікарі мені сказали, що базову функціональність можна повернути щонайменше за рік. Але завдяки реабілітації я за вісім місяців уже бігав крос. І вже готуюсь до виїзду на передній край.
У центрі «Незламні» без перебільшення я займався цілий день О девʼятій ранку приходив у спортивний зал, до обіду займався фізичною реабілітацією, а після цього проходив психологічну реабілітацію при їхньому центрі ментального здоровʼя, аж до шостої вечора.
У результаті, я зміг пробігтись на невелику дистанцію вже через чотири місяці після початку реабілітації. І в цьому процесі важлива чітка установка пацієнта, що реабілітація — це робота, яку треба виконувати не менш сумлінно, ніж ти виконував роботу на війні.
На моє переконання, такий центр, як «Незламні», має бути в кожному великому місті. Тому що, на жаль, пацієнтів для них у нас багато, і ще чимало буде.
Олександр Ябчанка (другий зліва у нижньому ряді) з побратимамиРЕБ/РЕР і «козацька домовленість» у піхоті
А якщо говорити про техніку, спорядження для бійців і засоби ураження ворогів: які зараз найбільш затребувані категорії на фронті? РЕБ/РЕР? Амуніція?
На війні треба все, і навіть цього буде недостатньо. Це певною мірою метафора, але вона має підґрунтя.
Почнімо від найпростішого на прикладі роти «Гонор», яка входить до складу окремого батальйону «Вовки Да Вінчі». Спочатку ми маємо забезпечити бійця усією необхідною базою — від шкарпеток до індивідуальних засобів захисту. Переважну більшість цього дає держава. Звісно, якщо друзі пропонують забезпечити через донорів-бійців, скажімо, кращими тактичними шкарпетками, в яких не запріватимуть ноги, то я від цього не відмовлюсь.
До речі, і бронежилети, і каски держава видає цілком пристойні. А от що ми неодмінно завжди шукаємо, то це активні навушники. Важливо, аби вони були надійними, захищали від контузії і водночас не заважали комунікації на полі бою. Завдяки партнерам у нас зараз всі бійці мають щонайменше одну пару таких навушників. Інша вкрай важлива історія — засоби звʼязку, адже від них залежить координація дій на полі бою, а також під час евакуації.
Аби спростити відповідь на ваше запитання, зведімо війну до двох ключових дефініцій: побачити та знищити ворога і навпаки — зробити так, щоб нас не побачили і, відповідно, не знищили. У цих дефініціях ми повинні мати перевагу, передусім якісну.
Почнімо із захисту. Нам потрібно зробити так, аби супротивник нас мінімально бачив, і відповідно йому було складно нас уразити. Для цього треба вибивати його «очі» у вигляді безпілотників. Що дієво заважає їм здійснювати польоти? Засоби радіоелектронної боротьби та радіоелектронної розвідки (РЕБ/РЕР). Це дороге обладнання, і держава забезпечує ними тільки частково. Відповідно, ми змушені шукати додатковий ресурс для їхньої закупівлі. Благо, маємо з цим гарні результати, але важливо не зупинятись, особливо щодо РЕБ.
Не менш важливий компонент захисту — це ускладнити супротивнику ураження наших позицій. Наприклад, за допомогою FPV-дронів, які зараз відіграють величезну роль у веденні бойових дій.
Уточню стосовно РЕБ: наскільки я розумію, потрібні не тільки засоби, а й спеціалісти, які вміють з ними працювати і координувати свої дії з іншими підрозділами. Адже необхідна велика експертиза, щоб не заглушити власні дрони, які входять у поле дії РЕБ.
Це окрема наука. На рівні штатного розпису спеціалісти РЕБ/РЕР є на рівні батальйону. Звісно, батальйон працюватиме в інтересах своїх менших військових зʼєднань, але по-хорошому такі фахівці мають бути і на рівні роти.
Чинні армійські штатні розписи, на жаль, зроблені під війни минулого. Звісно, добре, що коли в Україні зʼявляються такі успішні кейси, як використання БПЛА, то держава бере це до уваги і навіть виокремлює їх як окремий рід військ.
Але також варто розуміти, що зміна штатного розпису — це непростий процес, за нею завжди тягнеться і зміна забезпечення. Якщо держава щось вписала в штатку, то вона зобовʼязана дати до цієї посади засоби.
Тож давайте все ж таки з більшим розумінням ставитись до держави, перед якою щодня стоять надзвичайні задачі, паралельно з виконанням яких тобі треба максимально адаптуватись до нових умов. Ми одночасно і воюємо, і розбудовуємо армію. Ну, слухайте, це складно.
Чому я так на цьому наголошую? Тому що в нас існує, вибачте, дурнуватий підхід: якщо щось не відбулося, то обов’язково треба знайти винного, який обовʼязково буде або чиновником, або високопоставленим військовим. Зрозумійте, не в кожній ситуації є винний. Якщо чогось немає, то це не обов’язково тому, що це вкрали.
У нас зараз немає достатньо засобів, щоб створити ідеальну штатку, в якій у тебе на рівні роти буде і РЕБ/РЕР, і оператор наземних роботизованих платформ, і космічна розвідка.
У реальності ти спочатку маєш підготувати людину бути піхотинцем. Вона злагоджується з усіма як базовий піхотинець, і далі ти даєш їй змогу навчитись користування іншими засобами, наприклад радіоелектронної розвідки й радіоелектронної боротьби. І те, що такі функції працюють на рівні роти, створює можливість менше залучати цього піхотинця до виходу на бойові позиції.
І якщо ти ефективно воюєш іншим колективом, а цього піхотинця ви залучаєте до виконання функції РЕБ/РЕР-спеціаліста, то це джентльменська, козацька домовленість.
Люди, які це розуміють, не пробують косити в армії від роботи, а, навпаки, намагаються оволодіти іншими навичками, усвідомлюючи, що від цього залежать їхні життя. Зараз я описав вам ментальну конструкцію добробату.
Треба подякувати тим підрозділам, які не бояться брати на себе більше інноваційних задач.
Технологічна перевага та збереження життів
Під час одного з останніх публічних виступів ви наголошували на важливості здобуття технологічної переваги над ворогом. За вашою оцінкою, як зараз виглядає фактична ситуація з нею? Вона у нас від’ємна? Паритетна з супротивником? Чи ми вже вириваємось вперед?
Наскільки ми в технологічному протистоянні з росіянами перемагаємо чи зазнаємо поразки? Я цього не знаю. Я можу сказати лише те, у що мені хотілося б вірити — в те, що технологічно ми на пів корпуса попереду.
Моє сподівання ґрунтується на попередніх більш ніж двох роках війни. Подивімось на 2022 рік: без сумніву, першою масово застосовувати дрони DJI Mavic почала Україна. І це дало неймовірний ефект на полі бою. Що це означає на практиці? У росіян боєприпасів, зокрема артилерійських снарядів, було більше на порядок, подекуди в 10 разів. І в тій ситуації ми не могли навіть сподіватись не те що на перемогу, а навіть на ефективну протидію супротивнику.
Але нам вдалось не тільки втримати супротивника, а й провести фантастично успішну наступальну операцію в Харківський області. Одна з причин цього успіху — вмотивованість, навченість і стійкість українських бійців. Інша — технічна кмітливість. Ми зрозуміли, що за допомогою дронів можемо ефективніше проводити артилерійську розвідку ніж супротивник. І коли росіяни гатили по площі, ми били точнісінько по цілях.
Другий приклад, коли восени допомога США в критичний момент фактично зійшла нанівець і почався страшний снарядний «голод», ми змогли підстрахуватися за допомогою FPV-дронів.
У нас інновації йдуть знизу вгору, з волонтерського середовища, бо в нас таке ментальне налаштування: а давайте я спробую щось таке, що до цього ніхто не пробував? Інновації вигадуються «внизу», їх підхоплюють «наверху» і впроваджують в Сили оборони.
У росіян це працює інакше. Вони бачать наші успішні кейси і зверху вниз спускають розпорядження кількісно їх масштабувати. І ворог нас досить швидко оббігає. Наприклад, якщо під Бахмутом на початку 2023 року ми по мавіках мали категоричну перевагу над супротивником, дрони були в повітрі 24/7, постійно робили скиди, то вже під Купʼянськом наприкінці літа 2023-го кількість дронів у ворога була більша за нашу. Ми не мали спокою ні вдень ні вночі. А минуло лише кілька місяців.
Ворог слідкує за нашими інноваціями, копіює та масштабує їх. Відповідно, запорука нашого успіху в цій війні — завжди бути на пів корпуса попереду ворога. У цьому, на мою думку, ми рухаємось у правильному напрямку, тільки хотілося б швидше.
Коли ми готували збір для «Вовків Да Вінчі», то почули від представників вашого бекофісу фразу про «Батальйон майбутнього» як філософію максимального збереження життів українських бійців шляхом технологічної переваги над ворогом.
Футурологи про це говорили вже давно, а практики втілюють це просто в цей момент за допомогою різних воєнних засобів. Наприклад, ми всі читали книжки та дивились кіно про війну роботів. А безпілотні системи вже використовувались під час Другої світової війни. Просто доктрина, з якою ми ввійшли в поточну війну, була написана ще за канонами воєн минулого. Але всі розуміли, що наступна доктрина вже буде написана за цією війною. Відповідно, хто швидше цю доктрину втілить в життя, той здобуде успіх у цій війні.
Тож українська армія виходить з того, що ми просто зараз пишемо нову військову доктрину. Для цього потрібні лише дві речі: сили — тобто люди, які можуть втілювати цю доктрину; і засоби, які вони для цього використовуватимуть.
Логіка цієї доктрини полягає в тому, що ти максимально віддаляєш бійця від лінії бойового зіткнення. А якщо він вже перебуває на цій лінії, то має бути максимально захищеним. Ми передусім відштовхуємось від задачі зберегти життя. Найцінніше на війні — це досвідчений воїн. У нас у батальйоні є величезна кількість людей з бойовим досвідом, які зараз передають його іншим, але разом з тим ці люди намагаються втілювати свій досвід у вигляді нових рішень, про що ми з вами сьогодні говорили.
І якщо порівняти війни минулого і теперішнього, ніколи в історії воєн не було таких розвідувальних спроможностей, як зараз. Є і зворотна сторона цього питання: ніколи в історії не було й настільки величезних обмежень по концентрації сил і засобів, як зараз. Адже як тільки ти сконцентровуєш сили в одній точці, ворог тебе відразу бачить. Тобто зробити непомітний маневр вкрай складно. А тепер уявіть, що це масштабується на рівень армії — це геть неможливо.
Нагадаю, що станом на зараз ми воюємо штатним розписом попередніх воєн. Тож що ми робимо на практиці, аби це виправити? Під час бойового злагодження намагаємось зʼєднувати максимальну кількість сил і засобів докупи.
Ми намагаємось, щоб наша піхота працювала разом із наземними роботизованими комплексами вже на етапі злагодження, аби ми розуміли, як в нас працює радіоелектронна боротьба, радіоелектронна розвідка. І ми це тестуємо разом із нашою аеророзвідкою, операторами FPV-дронів тощо. Іншими словами, ми в своїх сценаріях підготовки вже використовуємо те, чого ще, в принципі, навіть і в доктринах немає. Ми горизонтально обмінюємось досвідом цього разом з іншими небайдужими батальйонами, особливо добробатами, і разом створюємо цю доктрину.