Кандидатки-українки від Італії на виборах у Європарламент: «Нам час діяти»
Слід мати на увазі, що великої проукраїнської партії в Італії просто не існує. Тим паче послідовно проукраїнської. Лідерка Fratelli d’Italia («Брати Італії»), прем’єрка Джорджа Мелоні з квітня 2022-го звучить дуже приємно для українських вух, але доти вона роками боролася проти антиросійських санкцій.
Джорджа МелоніГлава Демократичної партії Еллі Шляйн має досить амбівалентну позицію щодо допомоги Києву. Крім того, простежуються сильні контрасти: членкиня нижньої палати парламенту від Fratelli d’Italia, заступниця очільника парламентської комісії із закордонних справ Лія Квартапелле з 2014 року багато робить для України й має дійсно глибоке розуміння причин російсько-української війни, натомість її колега по партії Чечілія Страда, яка зараз кандидує до Європарламенту, каже, що постачання зброї Києву не спрацювало, тож слід негайно припинити його й перейти до переговорів.
Movimento 5 Stelle (Рух п’яти зірок) Джузеппе Конте виразно проросійський, як і Lega Nord (Ліга Півночі) Маттео Сальвіні...
Власне, лише невеликі Radicali italiani («Італійські радикали») й Più Europa («Більше Європи») завжди підтримували Україну. На ці вибори вони йдуть разом — у складі коаліції Stati Uniti d’Europa, у яку загалом входять шість політичних сил (і отут починається неоднорідність у підтримці Києва).
З політикумом зрозуміло, а що ж суспільство?
В Італії Україна до 24.02.2022 була не просто невидимою, а практично підцензурною. Тут за замовчуванням вважали, що «не треба дратувати Кремль». На українські маніфестації, що їх проводила громада з 2014 року, майже ніхто не звертав уваги, українців й українок вкрай рідко запрошували в ефіри, а якщо все ж запрошували, то могли — і я це свідчу особисто — попросити не казати, що Путін — злочинець, а Росія — загроза. Мати проукраїнські погляди означало постійно плисти проти течії, боротися з всюдисущою російською брехнею й витримувати різного штибу дискримінацію.
Повномасштабне вторгнення змінило багато, хоча й не все. «Цензура» щодо України зникла. Нас тепер бачать, але ще не чують. Найпоширеніший настрій такий: «Росія дуже сильна і дуже-дуже страшна. Путінський режим нам особисто не загрожує, тому не робімо різких рухів, хай ця війна розсмокчеться якось сама собою».
Погляди на питання зброї приблизно такі: або «не даваймо Києву зброю, і все закінчиться», або ж «даваймо їм зброю, хай прийдуть із сильнішою позицією домовлятися з Путіним». Але консенсус щодо «домовлятися» майже цілковитий, крім малих винятків.
І от у такому суспільстві намагаються завоювати голоси італійців три українки. Це жінки з вищою освітою, які живуть в Італії не перше десятиліття, звісно ж, мають громадянство країни й водночас підтримують дуже тісний контакт з Україною.
Дві з них — Марина Соріна (Харків — Верона) й Катерина Шморгай (Тернопільщина — Равенна) — ідуть від лівої партії Più Europa, яка входить до коаліції Stati Uniti d’Europa.
Катерина Шморгай: «Шлях до довготривалого миру — лише через поразку Росії»
Катерина Шморгай в Україні отримала диплом інженера садово-паркового господарства. Завжди була політично активною, брала участь у Помаранчевій революції. Вступила в аспірантуру, але на початку двохтисячних займатися наукою було відверто складно з погляду економічної віддачі. 2006-го переїхала до Італії. Нині живе в Равенні з чоловіком і дев’ятирічною донечкою, працює соціально-медичним співробітником й очолює українську асоціацію «Мальва». Балотується вперше, своє рішення пояснює так:
Più Europa була єдиною партією, завжди присутньою на заходах нашої асоціації, котра спочатку позиціонувала себе як виключно культурна. Але з початком повномасштабного вторгнення довелося починати інформувати італійців не тільки про нашу культуру, але й про наш опір. Мій регіон Емілія-Романья специфічний, тут усім керують люди, які називають свої погляди пацифістськими. На практиці це філософія типу «треба все закінчувати, жодної зброї Києву, хай здаються й усе». Якби не ми, українська громада Равенни, не Più Europa й окремі місцеві політики, то лише їхній голос і було б чути.
Власне, я не членкиня партії Più Europa, але мені імпонує, що вони приділяють увагу українській громаді. Переконана, українська діаспора в Італії має дійти до такого рівня представленості, який має діаспора в Америці, Канаді чи Австралії. Звичайно, там столітні традиції, ми відразу такими не станемо. І традиції ті закладали саме політичні біженці, які тікали від репресій, це не були економічні мігранти, як більшість із нас. Але ми можемо мати значення, нас уже багато. Є українські організації, які можуть об’єднуватися. Ми просуваємо цю ідею об’єднання, успішно контактуємо з організаціями українців Болоньї, Ріміні...
Якщо вас оберуть, то що саме плануєте робити?
Я вірю в ідею Об’єднаних держав Європи. На мою думку, там має бути спільний уряд, підконтрольний Європарламенту. Спільна зовнішня політика, армія, податкова й міграційна політика. Мої знання та мій досвід цілковито інтегрованої жінки, українки, може бути корисним у розбудові міграційної політики. Адже міграція може бути передбачуваною, планованою. Це ресурс, який можна добре використовувати, аби країна зростала.
Але найперше — це безпечна Європа. Довготривалий мир і безпеку може гарантувати лише перемога України й поразка Росії. Жодні домовленості не убезпечать від нового витка російської агресії. Цього нас мала б навчити історія її агресії проти Чечні, Грузії, анексія українського Криму й військове вторгнення на Донбас. Тому ЄС має забезпечити підтримку України в її боротьбі всіма засобами, включно з постачанням необхідної зброї відповідної якості й кількості. Для цього Європа може й повинна використовувати заморожені фонди Росії, запроваджувати чимраз жорсткіші економічні санкції проти агресора та проти країн й організацій, що йому допомагають.
Марина Соріна: «Моя мета — європейська Україна та модернізована Італія»
Марина Соріна з Харкова. До Італії, а саме до Верони, переїхала зовсім юною. Мешкає там уже майже 30 років. Закінчила Веронський університет, кандидатка філологічних наук, активістка, яка з 2014 року організовує українські маніфестації, допомагає збирати гуманітарну допомогу й донати, виступає у ЗМІ, доносячи правду про Україну. За фахом Марина — перекладачка й екскурсоводка. А також вона авторка кількох книжок.
Марина вже має досвід балотування: два роки тому так само була кандидаткою від партії Più Europa, утім на муніципальних і парламентських виборах. Тож перше питання напрошується саме:
Марино, що спонукало тебе ще раз балотуватися? Адже минулого разу Più Europa не подолала прохідного бар’єра?
Ми врахували помилки, і цього разу партія Più Europa йде на вибори вже не одна, а в альянсі з іншими п’ятьма. Цю коаліцію ми назвали Stati Uniti d’Europa («Об’єднані держави Європи»), оскільки це наше кредо. Сама ідея Об'єднаних держав Європи дуже стара. Вона народилась у засновників ЄС після Другої світової війни, фактично одночасно з ідеєю Євросоюзу. Наша мета — оновити ЄС й подолати наявні недоліки, зокрема право вето, котре гальмує прийняття рішень.
А в чому саме полягатиме твоя робота в разі обрання?
Я усвідомлюю, що загалом це складно — маю десятий номер. Але моя мета — захищати інтереси України, наполягати на створенні спільної європейської армії, на євроінтеграції України, захищати права всіх іноземних громад. Одним з важливих завдань є цифровізація контактів між адміністрацією та громадянами. Італія має стати сучаснішою в цьому сенсі.
Партія Più Europa ще з 2014 року була проукраїнською, так само як і Radicali italiani. Ці дві сили активно підтримували Київ, коли це не просто не було мейнстримом, а навпаки — шкодило популярності.
Водночас спільно з вами на вибори йде партія Italia c’è з Джанфранко Лібранді, який відомий тим, що не так давно пропонував «подарувати Путіну українські землі» й «не забувати, що в нього є ядерна зброя». Це дисонує з вашою проукраїнською позицією і, зокрема, з твоїми планами просувати й захищати інтереси України...
Ці заяви неприйнятні. Але, по-перше, він кандидат в іншому окрузі — Північно-Західному, тоді як мій округ Північно-Східний. По-друге, проукраїнським виборцям є з кого вибрати, адже італійська виборча система дозволяє проголосувати не просто за партію, а за конкретного кандидата. Più Europa виставила багатьох достойних людей. У тому самому Північно-Західному окрузі можна голосувати за лідерку — Емму Боніно, за плечима котрої десятиліття боротьби за права людини... На відміну від партій, що виставили кандидатури своїх лідерів, які насправді до Страсбурга їхати не збираються — та сама Джорджа Мелоні, Еллі Шляйн тощо, — у нас усі, хто виграє, реально поїдуть. По-третє, сам Лібранді вже дав коментар ЗМІ, де сказав, що помилявся, був погано поінформований і вже так не думає.
А що ти відповідаєш італійцям, які питають, чому вони мали б віддати свій голос за іноземку?
Насправді саме так питання поки що ніхто не ставив. Але я відповіла б, що 30 років життя в Італії достатні, щоб знати історію країни та її проблематику. Крім того, за фахом я гідеса, тому дуже добре знаю історію — зокрема, мого міста Верони й мого регіону Венето. Моє ставлення до Італії свідоміше й активніше, ніж у тих, хто тут народився. А моє походження — це плюс, а не мінус. Я народилася й росла в Радянському Союзі, дуже добре пам’ятаю всі жахи тоталітаризму. Саме тому так переконано захищаю демократію: надто добре знаю, як живеться без неї! На відміну від італійців, які сприймають демократичні надбання як даність.
Завдяки походженню я дуже уважна до недоліків Італії й добре бачу, що саме країна отримала завдяки євроінтеграції. На відміну від тих, хто тут народився й виріс у добробуті, — вони часто не бачать загальної позитивної картини, а зосереджуються лише на недоліках.
Я часто чую фразу, яка мене дуже дратує: «Ну що ти хочеш, ми ж в Італії». Так, ніби це якась погана карма — бути в Італії, ніби це автоматично означає затримку в розвитку або неефективність. «Ми в Італії, тому чекатимемо в коридорі чотири години на довідку, яку загалом можна отримати мейлом» — для мене це неприйнятно. Я хочу, щоб «ми в Італії» звучало синонімом до «ми мусимо бути на висоті». Ми можемо бути сучасними й ефективними, упроваджувати найкращі практики інших країн і водночас не втрачати ні грама нашої знаменитої на весь світ ідентичності й креативності. Наш дизайн, мода, bella vita ніяк не заважають мати, наприклад, соціальну систему, як у Франції. Або цифрову державу, як в Естонії. Або таку саму зручну цифрову систему, як українська «Дія». Ми можемо й повинні вчитися одне в одного.
Наталія Кудрик: «Українці повинні вже не просто пояснювати, а працювати разом з ЄС»
Наталія Кудрик (Київ — Рим), кандидатка від партії Azione, створеної 2019 року. Журналістка з 25-річним досвідом. Майже двадцять років живе в Римі й прагне отримати шанс доносити українську позицію до ЄС безпосередньо.
Наталю, як прийшло рішення балотуватися?
Надійшла пропозиція від партії Azione. Рішення було нелегким. Як журналістка, я звикла спостерігати за політикою на відстані, обʼєктивно, не належачи до якоїсь партії або асоціації. Тепер наважилася, бо, як писав Максим Рильський, «нова доба нового прагне слова». І нових дій також. На цей період я зупинила професійну діяльність. Вирішила боротися за можливість мати прямий вплив на процеси в одному з важливих органів ЄС. Тим паче, що Azione послідовно проводить проукраїнський курс. У цій партії немає жодного кандидата з позицією «не треба вам зброї, домовляйтеся з Путіним». Звичайно, є різні аспекти допомоги й різне бачення кінцевої мети, тож я погоджуюся не з усіма на 100 %. Тому веду розмови з іншими кандидатами від партії. Водночас бачу розуміння, особливо в лідера партії Карло Календи, що російська загроза — це не тимчасова криза, Росія — проблема на прийдешні десятиліття, якою доведеться займатися й надалі, тому нагально треба вибудовувати відповідну політику.
Власне, Карло Календа, лідер Azione, зараз дійсно дуже багато говорить про Україну й поставив у своїй політичній програмі першочерговим питання військової підтримки України на європейському рівні. Та він був таким не завжди. 2014 року досить флегматично поставився до анексії Криму, а у 2022-му спочатку казав, що зброї Києву не треба. Щоправда, потім публічно визнав свої помилки...
На жаль, в Італії провідні політики не звернули належної уваги ні на анексію Криму, ні на початок воєнних дій у Донецькій і Луганській областях 10 років тому, ні на засилля російської пропаганди в медіапросторі й політикумі. Стосовно Календи, то його сильно вразило те, що побачив під час двох поїздок до України протягом великої війни. Він розмовляв і з людьми, які пережили Голодомор, і з колишніми в’язнями сталінських таборів, і з чорнобильцями, і з батьками воїнів, які загинули вже в цій війні. І постійно доносить це до італійського парламенту.
Карло Календа Лідер партіїВодночас він розуміє, серед якого електорату живе. Отже, Календа не буде заявляти італійським матерям, що їхні сини поїдуть вмирати за Київ. В Італії це політичне самогубство... Тому тут і була така різка критика пропозиції Макрона розмістити іноземні війська в Україні. Однак я мала можливість висловити свою думку з цього приводу, і партійці дозволили поширити її в медіа. Слід не критикувати висловлювання французького президента, а зосередитися на суті його ідеї: відправити до України сили країн НАТО може стати не вибором, а нагальною необхідністю, якщо ворог прорве лінію фронту.
З історії ми знаємо, що багато з тих, хто не хотів «помирати за Гданськ», потім гинули за Париж... Гаразд, зараз Календа палко виступає за надання Києву зброї, але в його заявах не видно розуміння, що єдиний справжній шлях до безпеки в Європі — це демонтаж путінського режиму.
Наразі жоден європейський політик не висловлюється так. Водночас Календа є одним з дуже небагатьох, хто відверто називає російський режим фашистським. Це правда, що в ЄС досі страшенно бояться транзиту влади в Росії. Що із цим робити? Методично пояснювати, переконувати. А щоб нас почули, треба входити в ці політичні кола. Для цього потрібна залученість нашої громади. Італійці мають побачити нашу вагу, почути голос діаспори не лише на площах, а й у кабінетах, де ведуться дискусії. Адже політики зважають на тих, хто за них голосує. Усе просто: більше голосів від діаспори — більше уваги до неї.
Ми знаємо, що сам Календа не має наміру ставати депутатом Європарламенту. Якщо твій шостий номер у списку або кількість голосів за особисто твою кандидатуру дозволять пройти, що плануєш там робити?
У центрі моєї уваги будуть безпека, оборона, закордонна політика ЄС, боротьба з російською пропагандою, інформаційна політика, розширення ЄС, євроінтеграція Києва та просування позитивного іміджу України. Головною геополітичною проблемою для Європи є російсько-українська війна. Я відстоюю не просто проукраїнську позицію, а спільну позицію українців і громадян ЄС щодо необхідності нової системи безпеки. Зараз твориться нова архітектура безпеки в Європі. В Італії під час цієї виборчої кампанії тема війни не дуже популярна, але ж і слона в кімнаті не помічати не можна. Обговорюємо також питання податкової політики та медичного обслуговування — це справді серйозні проблеми, та все втратить сенс, якщо Путін буде на кордонах НАТО. Загроза велика, про це вже недостатньо просто говорити, треба діяти. Власне, я йду від партії Azione («Дія»).