Криза монобільшості чи парламенту: що насправді відбувається у Раді?
Слуга народуІлюзія більшості
Наприкінці січня цього року голова фракції «Слуги народу» Давид Арахамія заявив, що перед парламентом постали шалені виклики й «наближається велика криза», адже надто багато нардепів хочуть достроково скласти мандати.
«Усередині парламенту немає єдності. Це ілюзія. Вона була півтора року тому. Зараз її немає. Наближається велика криза. Тільки в мене у фракції є 17 заяв на складання мандата. Тобто в нас уже 401 людина в парламенті. Ще одну ми відпустимо через медичні обставини. І 226 голосів із 400 дуже важко збирати, чесно кажучи. Я знаю, що в інших фракціях теж є люди, які хочуть піти. Ми вирішили для себе, що не будемо давати голоси за складання мандатів. Тільки за медичними показаннями. А так більше ніяких умов, за яких ми будемо голосувати за складання мандатів, щоб зберегти парламент легітимним», — сказав лідер монобільшості.
Але чи справді це так і чи є підстави говорити про «велику кризу»? Чи це лише суб’єктивні інтерпретації та політична заява? Подивимося на факти.
Протягом 2022–2023 років у Верховній Раді відбулося майже 5200 голосувань — сигнальних, організаційних, за розгляд поправок, у першому читанні, у цілому та ін. За цей час фракція монобільшості самостійно забезпечила 226 і більше голосів лише під час 17 голосувань, що становить близько 0,33 %. У цьому аналізі ми не враховували голосів депутатів більшості зі статусом «утримався», «проти» чи «не голосував». Ми аналізували лише голосування за, адже в цьому випадку вони важливіші.
Голосування "Слуги народу"Із графіка динаміки голосувань «Слуги народу» за останні два роки бачимо поступове падіння середнього значення по місяцях голосів за, натомість збільшення частки відсутніх нардепів, особливо у 2023 році. Очевидно, що самостійно «Слуга народу» вже недотягує з голосами й мусить компенсувати цей дефіцит за рахунок інших фракцій і груп Верховної Ради.
Якщо розглянути хронологічно перелік 17 голосувань, де монобільшість забезпечила потрібну кількість голосів, то бачимо, що більшість відбулася в лютому 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення.
Кількість голосувань "Слуги народу", що набрали 226 голосівДалі у травні 2022 року монобільшість самостійно проголосувала ще за чотири рішення — за звернення до США визнати Росії державою – спонсором тероризму, за скорочену процедуру розгляду постанови про заяву з нагоди 77-ї річниці перемоги над нацизмом, співпрацю з Міжнародним кримінальним судом і надання можливості ТрО виконувати завдання в районах ведення бойових дій. Також 226 голосів «Слуга народу» дала за призначення Василя Малюка головою СБУ в лютому 2023 року.
Проблема з голосами виникла у «Слуги народу» фактично відразу після перших місяців ейфорії «турборежиму» нового скликання ВРУ. І що ближче до кінця каденції, то чіткіше проявлялася вона. Рух ЧЕСНО вже неодноразово аналізував голосування у ВРУ ІХ скликання. Так, у перші роки роботи Верховної Ради цього скликання монобільшість підстраховували своїми голосами представники депутатських груп «Довіра» й «За майбутнє» (рівень підтримки голосувань у групи «Довіра» був навіть більшим, ніж у «Слуги народу». — Ред.). Натомість після повномасштабного вторгнення системно й в унісон з монобільшістю почали голосувати залишки забороненої проросійської ОПЗЖ.
Хоча протягом перших років цієї каденції ВРУ на той час фракція ОПЗЖ мала найнижчий рівень участі в голосуваннях — депутати не натискали на кнопку, хоча картка була вставлена — серед усіх фракцій і груп парламенту (30 %). Крім того, вони були лідерами серед прогульників (пропустили 54 % голосувань). Єдиним сплеском активного голосування нардепів від ОПЗЖ був розгляд «поправкового спаму» до закону про ринок землі, якого самі ж представники ОПЗЖ подали рекордну кількість.
Олена Шуляк серед однопартійців у сесійному залі.Наразі представники ОПЗЖ часто компенсують брак голосів монобільшості під час резонансних голосувань, де якість ініціатив є сумнівною. Минулого року голова партії «Слуга народу» Олена Шуляк навіть назвала співпрацю з депутатами від ОПЗЖ «конструктивною» та резюмувала, що колишні члени ОПЗЖ голосують краще, ніж деякі «слуги».
Очевидно, що флюгер забороненої проросійської партії після початку великої війни швидко повернувся в інший бік, аби якнайкраще продемонструвати владі лояльність і корисність. Згадаймо, аналогічно діяли «регіонали» після Революції гідності та втечі Януковича в Ростов.
Водночас представники ОПЗЖ за останні роки повним складом не голосували за ключові питання, де був хоч якийсь інтерес країни-агресорки. Наприклад, під час звернення до міжнародних організацій у зв’язку з ескалацією Росією безпекової ситуації навколо України, невизнання незалежності самопроголошених утворень ОРДЛО, голосування за вихід України з угод СНД. Вони не голосували навіть за продовження угоди між Україною та Нідерландами щодо розслідування падіння літака рейсу MH17.
Крім того, нардепи ОПЗЖ очікувано не голосували за впровадження персональних санкцій і право українців на цивільну вогнепальну зброю. Коли напередодні вторгнення ухвалювали рішення про організацію роботи ВРУ в умовах дії воєнного стану, більшості нардепів ОПЗЖ не було, а коли затверджували указ президента про введення надзвичайного стану в окремих регіонах України, не було всієї фракції, крім одного нардепа.
Що з депутатами в Раді?
Від початку повномасштабного вторгнення мандати з різних причин достроково втратила значна кількість депутатів — 25. Частково на їхні місця зайшли нові списковики, і нині у Верховній Раді історичний мінімум — 401 народний депутат: 215 обраних за партійними списками й 186 мажоритарників.
Нардепи, які втратили мандатиЩе частина нардепів ВРУ ІХ скликання достроково склала мандати через призначення на інші посади.
Нардепи, які склали мандат заради посадНаразі фракція влади («Слуги народу») у Верховній Раді формально нараховує 235 нардепів, чого очевидно достатньо для ухвалення рішень. Однак стовідсоткова явка депутатів і всього парламенту, і кожної фракції чи групи буває вкрай рідко, тому й виникає системна необхідність компенсувати брак потрібних голосів, а відтак і робити публічні заяви про «кризу парламенту».
Корінь проблеми
Керівництво парламенту й монобільшості чомусь не акцентує уваги на причині цієї проблеми — нардепах-прогульниках, як у фракції влади, так і серед інших. Адже не така важлива формальна кількість парламенту чи більшості, як безпосередня, а не дистанційна участь народних депутатів у роботі в сесійній залі й комітетах. Рух ЧЕСНО нещодавно писав про нардепів-прогульників, які понад рік фізично не відвідували Верховну Раду й не голосували в сесійній залі, але дистанційно беруть участь у засіданнях комітету. Зокрема, мова про депутатку від фракції «Батьківщини» Анжеліку Лабунську та представника депутатської групи «Довіра» Сергія Шахова, який перебуває в розшуку НАБУ через неявку до суду в справі про декларування недостовірних відомостей.
Зазначимо, що останніми роками парламент не працює в режимі класичних пленарних тижнів зі звичними погоджувальною радою по понеділках і годиною запитань до уряду щоп’ятниці, а також тижнями роботи нардепів у комітетах і в округах. Від початку повномасштабного вторгнення не з’явилось екстраординарних навантажень у роботі і самого парламенту, і окремих нардепів. Навпаки, тепер засідання в сесійній залі проходять лише кілька разів на місяць, у середньому близько чотирьох днів. А кожне засідання для розгляду питань триває лише кілька годин на день. Не зростає і кількість засідань парламентських комітетів.
Сергій ШаховНаголосимо, що минуле й поточне скликання парламенту з перших днів працюють меншим депутатським складом через окупацію Росією частини українських територій і неможливість провести там вибори. Водночас, згідно з Конституцією, Верховна Рада є повноважною, якщо обрали не менш як дві третини від її конституційного складу (300 і більше народних депутатів). Отже, за цими нормами, зараз Верховна Рада навіть з історично найменшим складом депутатів є цілком повноважною.
Малоймовірна ситуація, за якої від мандатів у Верховній Раді може відмовитися ще сотня нардепів. Теоретично це можливо, однак на практиці на місця вибулих списковиків усе ж будуть заходити нові кандидати. І це, можливо, навіть матиме позитивний ефект — «нова кров» стимулюватиме парламентську діяльність. Водночас ситуація з мажоритарниками складніша, адже під час воєнного стану проводити довибори в округах заборонено.
В історії Верховної Ради були складніші періоди з гарантованою наявністю голосів для ухвалення рішень. Загалом перед усіма попередніми скликаннями стояв виклик забезпечити голоси, саме тому доводилося формувати парламентські коаліції та діяти через консенсус із опозицією. Водночас керівництво парламенту й депутатських фракцій і груп має реагувати на проблему прогульництва. Якщо цього не робити, у нардепів може виникнути ідея відключити сенсорну кнопку й повернути «кнопкодавство», яке раніше слугувало механізмом прикриття прогульників й імітувало реальні голоси.