Війна та торф. Чому відлуння боїв залишиться на Поліссі на століття
Північний наступ росіян на Київ проходив через болотисті землі українського Полісся. Через ці ж дороги, які проходять давніми торфовищами, вони швидко відступали наприкінці березня, кидаючи боєприпаси та техніку.
Торф зберігає пам'ять про війни в Європі: у Середньовіччі в трясовині торфових боліт тонули воїни у важких обладунках, у Першій світовій війні в мул вгрузали коні з важкими причіпними гарматами, а міни та бомби часів Другої світової війни до цього часу можуть залишатися десь у глибинах боліт.
І становити небезпеку.
- Як Україна перетворюється на сухе болото
- Суха Україна: куди поділася вода та звідки взялися пилові бурі
Вчені-болотознавці, які досліджують торфові болота у місцях боїв в Німеччині та Нідерландах, і зараз змушені пускати перед собою саперів. Болота бережуть у своїх глибинах війну навіть через майже 80 років після її завершення.
Те саме очікує тепер на болота Полісся, які стали театром бойових дій на Київщині та Чернігівщині чи були заміновані для захисту від повторного наступу з Білорусі вздовж всього північного кордону.
Ці ж торфові болота допомогли захистити підступи до Києва від бронетехніки росіян у березні 2022.
Що таке торфове болото?
Торфові болота - це вкрай зволожені ділянки, які накопичують в собі залишки відмерлих рослин. Або іншими словами - торф.
Через це вони дуже в'язкі та можуть накопичувати органічні рештки та інші предмети десятиліттями чи навіть тисячоліттями.
"Торф - це мертві напіврозкладені болотні рослини, що збереглися в умовах постійного насичення водою та відсутності кисню. Так само рештки загиблих кораблів краще зберігаються в Чорному морі, ніж у Середземному, адже на дні Чорного моря немає кисню", - пояснює BBC News Україна Ольга Денищик, наукова координаторка проєктів природоохоронного Фонду Мікаеля Зуккова.
"Торфові болота ідеально зберігають всі органічні рештки, що потрапили в середину: чи тіла людей, чи спори рослин, що росли поруч з болотом тисячі років тому. Тому кожне живе торфове болото - скарб для палеоеколога, а якщо пощастить, то і для археолога", - додає вона.
Саме це дозволило зберегтися тілам таємничих "болотяних людей", яких знаходять у болотах Північної Європи.
Кислоти, які виділяє сфагнум (торф'яний мох), законсервували їх настільки, що можна розрізнити вираз обличчя цих чоловіків та жінок, що жили дві тисячі років тому і за дивних обставин опинилися на дні боліт.
"У більшості природних екосистем рослини повністю розкладаються бактеріями та грибками. У болотах, де рівень води постійний і знаходиться близько до поверхні, мертві рослинні залишки не розкладаються повністю, а накопичуються. А через мільйони років торфові поклади стають вугіллям. Можна уявити, які болота були десятки мільйонів років на території Донбасу", - розповідає про перспективи торфу Ольга Денищик.
В Україні торфові болота зосереджені переважно на Поліссі, хоча зустрічаються вони і у Карпатах - такі болота називають "верховими", на противагу "низовим" лісовим. Одне з "верхових" боліт є, наприклад, біля вершини Драгобрату.
За оцінками української болотознавиці Тетяни Андрієнко, понад 6% території українського Полісся становлять торфові болота - це сотні тисяч гектарів. Частиною з них намагалися наступати росіяни в лютому 2022 року.
Війна та торф
"Водно-болотні угіддя, особливо торф'яні болота, мали величезне значення для військових походів. На ландшафті ці зрадницькі ділянки і не твердої землі, і не судноплавної води становили серйозну проблему для армій. Солдати в обладунках потрапляли у трясовину і повільно занурювалися", - йдеться у публікації до міжнародної конференції під назвою "Війна і торф" 2013 року.
Болота, наприклад, допомагали англійським повстанцям ватажка Гереварда у ХІ ст. боротися проти норманів: "Саксонські війська Гереварда, що трималися на острові Ілі в Кембриджширі, відтіснили нормандських загарбників з ненадійних доріг, стріляючи в них з очерету. Нормани в своїх кольчугах потонули в трясовині".
А на початку Другої світової війни торф'яні кар'єри та польдери (оброблені низини на місці боліт) в Нідерландах спеціально затоплювали, щоб уповільнити наступ німецької армії. До цього ж вдалися самі німці при відступі пізніше.
Але ті ж болота на довгі роки залишали в собі сліди ворожих армій, які воювали в цій місцевості, каже в інтерв'ю BBC News Україна Ханс Йоoстен - професор з досліджень торфових боліт і палеоекології німецького Університету Грайфсвальда, один з провідних вчених-болотознавців у світі.
"Боєприпаси будуть "зберігатися" на торфовищах щонайменше десятиліттями. На торфових болотах і торфовищах моєї рідної місцевості у Нідерландах під назвою Liesselse Peel і Deurnsche Peel (Peel - регіон на південному сході Нідерландів між провінціями Північний Брабант та Лімбург - Ред.) все ще тривають роботи з "очищення від бомб". Боєприпаси, які залишилися там з 1944 року (а це вже 78 років), ще досі є загрозою. На щастя, вони вбили чи поранили небагато людей, але досі боєприпаси часів Другої світової війни продовжують вибухати", - попереджає Ханс Йоостен.
Пошуки боєприпасів у тому регіоні проводять перед днопоглиблювальними роботами. У каналах на торфовищах, які були місцем боїв у 1940 та 1944 роках, зараз водолази знаходять гранати, які все ще можуть вибухнути.
"На українських територіях, які росіяни залишали в паніці, цілком ймовірно, залишились боєприпаси, які вони викидали, так само як це робили нацисти в моєму районі в 1944 році. Тоді бомби скидалися в рови та канали, щоб інша сторона не могла ними скористатися. З роками боєприпаси іржавіли та ставали дедалі чутливішими, що призводило до вибухів. Тому я вважаю, що торфовища заплав, як і будь-яка водойма, можуть бути особливо небезпечними", - додає Ханс Йоостен.
Справді, відомо про кілька укріпрайонів росіян, які вони залишили у поліських лісах під час відступу з-під Києва.
Сховища боєприпасів російської армії можуть залишатися фактично скрізь на територіях, які були окуповані росіянами навесні 2022 року.
А жителям цих районів донині заборонено ходити в ліс через небезпеку мін, розтяжок і просто вибухонебезпечних предметів, які залишилися від росіян.
"Під час досліджень торфовищ в громаді Гальбе, на південь від Берліна, де наприкінці квітня 1945 року проходила радянська наступальна операція "Гальбський мішок", ми користувалися послугами саперів, коли бурили торф, тому що у м'якому торфі могли бути бомби й боєприпаси, які не вибухнули, створюючи небезпеку для майбутніх поколінь", - відзначає професор.
"Ця історія може повторитися у Поліссі", - попереджає він.
Мінні поля на Поліссі
Наступ росіян у лютому 2022 року вже призвів до того, що сотні одиниць російської техніки залишилися в поліських лісах та на торфовищах.
Скільки реально боєприпасів тепер лежать і поступово занурюються у торфовий ґрунт - невідомо. Це все - робота для саперів на майбутні десятиліття.
Утім, якщо Росія та Білорусь підуть на повторний наступ, все болотисте Полісся на півночі України та півдні Білорусі стане небезпечним місцем на довгі роки.
Українські сили оборони вже були змушені замінувати підходи з Білорусі у Волинський, Рівненській, Житомирській та Київській областях, щоб зменшити ймовірність наступу, адже мінні поля - це гарантовані втрати для тих, хто наступає.
Зараз важливо зберегти карти мінування, щоб полегшити роботу саперів після завершення війни.
А місцевим варто усвідомлювати небезпеку, яка зараз ховається уздовж знайомих їм лісових доріг.
Нещодавно у Коростенському районі на міні загинуло подружжя, яке їхало дорогою неподалік білоруського кордону. Ким саме там була встановлена міна - невідомо.
На питання про те, наскільки вже небезпечно ходити в ліси Київщини чи Чернігівщини після окупації росіян, Ольга Денищик наводить приклад Боснійської війни 1992-1995 років.
"У 2019 році боснійська територія, де ще залишалися міни, складала більш ніж 1 квадратних кілометрів, або 2,1% загальної площі країни. Боснія і Герцеговина ставила за мету повністю позбутися мін до 2019 року, але план довелося перенести на 2025 рік. Це з врахуванням того, що територія Боснії і Герцеговині у понад 10 разів менша за Україну", - каже вчена.
У серпні 2019 року на одному з колишніх мінних полів там загинули двоє саперів. Через чверть століття після завершення війни.
Зберегти болота
Паралельно з тим, як перед Україною стоїть завдання вберегти територію Полісся від мін, не можна забувати про завдання зберегти торфові болота як такі. Зараз українські болота продовжують осушувати чи розробляти заради торфу, є навіть державна "Стратегія зрошення та дренажу", яка погіршує ситуацію.
"Осушення боліт призвело до зменшення кількості води у річках і пониження рівня ґрунтових вод. Це неминуче призводить до торфових пожеж", - відзначає Ольга Денищик, нагадуючи про регулярні торфові пожежі з серпанком над Києвом.
"На жаль, осушені торфові болота ніколи не стануть чорноземом, вони швидко деградують, викидаючи у повітря тони парникового газу, вони не здатні забезпечити високих врожаїв, потребують спеціальної схеми сільськогосподарського виробництва. Посухи, відсутність води у криницях, пожежі - ось плата за осушення торфових боліт", - додає вона.
"Торфові болота є ідеальним природним фільтром і тому - джерелом чистої питної води, якість якої набагато вища за річки. У Шотландії відновлення торфових боліт активно підтримують компанії, що "добувають" питну воду, адже якість питної води з торфових боліт висока, а собівартість низька. А у басейні річки Німан в Литві відновлюють торфові болота для очищення стоків із сільськогосподарських полів", - наводить приклади Ольга Денищик.
Утім, є ще один вимір торфових боліт, який варто врахувати Україні. Особливо зараз.
"Коли у 1970-х роках почали осушувати торфові болота Полісся, міноборони СРСР протестувало, тому що це була одна із головних оборонних ліній, здатних стримувати ворога. Під час Другої світової війни доступ до поліських торфовищ був проблематичним, і гітлерівці обходили Полісся стороною. Це підстава для повернення у природний стан і заболочування всієї території, яка нині між Україною та Білоруссю", - каже Ханс Йоостен.
"Торфовища цікаві лише як лінія захисту, тому що ви не можете тут атакувати", - додає він.
Його слова доводить невдала спроба форсувати річку Ірпінь у лютому-березні 2022 року при наступі на Київ.
Після підриву мостів з Бучі та Ірпеня, а також кількох понтонів, росіяни так і не змогли перебратися на інший берег з заходу, а тому їхні танкові колони змушені були йти на південь до Житомирської траси, де їх поступово "перемолола" українська армія.
"На жаль, стратегічне значення торфових боліт актуальне, як ніколи. Згадаймо, що заплаву річки Ірпінь затопили, щоб зупинити ворога. Живі торфові болота - це безпека і вода України", - наголошує Ольга Денищик.
І підсумовує: "У 2014 році Білорусь несподівано почала будувати дороги на найбільшому у Європі болотному масиві Ольманські болота, частина якого лежить і на території України. Весь болотний масив перебуває під охороною, і всі його частини є Рамсарськими угіддями (Рамсарська міжнародна конвенція охороняє водно-болотні угіддя від забудови - Ред.), і колись планувалося створення транскордонної природоохоронної території. Тепер зрозуміло, навіщо їм були потрібні ці дороги через болота".
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!