Алгоритми захоплення Москвою єпархій УПЦ на тимчасово окупованих територіях
Рішення, прийняте в Москві 27 грудня 2023 р., стало новим кроком Московського патріархату в захопленні єпархій УПЦ на тимчасово окупованих територіях. Цей процес почався ще влітку 2022 р. Очевидно, тоді керівництво РПЦ ще не мало чіткого плану дій. Тому процес прямого підпорядкування Москві йде вкрай нелінійно. Майже кожна така єпархія — окремий випадок. Тож щоб правильно зрозуміти ухвалене 27 грудня, ретроспективно оглянемо поступове захоплення єпархій УПЦ.
І тут слід зробити одне важливе застереження. Я не маю зв’язку з тими єпископами і священниками на тимчасово окупованих територіях, тому не знаю справжніх мотивів їхніх дій. Очевидно, що достовірну інформацію про те, що зараз відбувається з парафіями й монастирями на цих землях, ми зможемо отримати тільки після закінчення війни. Тому в огляді спиратимусь майже виключно на офіційну інформацію. Також я утримаюся від оцінки дій тих єпископів і священників, які перебувають на непідконтрольних Україні територіях. По-перше, як сказано, не маю для таких оцінок достатньої інформації, а по-друге, в умовах війни кожне необережне слово може зашкодити тим, хто сьогодні залишається в окупації.
Передісторія
Проблема церковного життя на тимчасово окупованих територіях не нова. Ще у 2014 р. на непідконтрольних Україні теренах опинилися єпархіальні центри Сімферопольської, Джанкойської, Феодосійської, Донецької, Горлівської, Луганської та Ровеньківської єпархій. Однак до 2022 р. жодних рішень про зміну статусу цих єпархій не приймали. Усі вони перебували у складі УПЦ, хоча після 2014 р. Київська митрополія майже не могла якось впливати на церковне життя в цих регіонах.
Цікаво, що у 2016 р. єпископ Тихон (Шевкунов), тоді ще вікарій Московської єпархії, на питання, чому, незважаючи на захоплення Росією Криму, православні єпархії Криму залишаються в юрисдикції УПЦ, лаконічно відповів: «Так надо».
У перші місяці після початку повномасштабного російського військового вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. ситуація залишалася такою ж самою. До літа 2022 р. РПЦ не приймала рішень про зміну підпорядкування українських єпархій. При цьому станом на кінець червня 2022 р. окрім семи вказаних єпархіальних центрів УПЦ в тимчасовій окупації опинилися ще п’ять: Херсон, Бердянськ, Нова Каховка, Ізюм, Сєверодонецьк (восени Херсон та Ізюм були деокуповані).
27 травня 2022 р. у Києві в монастирі Феофанія відбувся Собор УПЦ, який докорінно змінив її Статут, прибравши з нього усі згадки про підпорядкування УПЦ московському патріархату. Крім того, Собор визначив, що на період воєнного стану, «коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладнені або відсутні», єпархіальним архієреям надається право «самостійно ухвалювати рішення щодо тих чи інших питань єпархіального життя, що належать до компетенції Священного Синоду або Предстоятеля Української Православної Церкви, з подальшим, при відновленні можливості, інформуванням священноначалля» (Постанова Собору, пункт 7).
Отже, єпископи, які опинилися в окупації, отримали право самостійно вирішувати ті питання, які належать до компетенції Св. Синоду УПЦ. При цьому передбачалося, що коли буде відновлено нормальний зв'язок з Києвом, ці єпископи мають поставити Київського митрополита до відома про усі прийняті ними рішення.
Випадок перший: Кримські єпархії
Вже під час засідання Собору у Феофанії 27 травня стало очевидним, що далеко не всі його учасники погоджуються з прийнятими рішеннями. Зокрема, делегати від Кримських єпархій (вони брали участь в роботі Собору в дистанційному форматі) не підтримали постанов Собору. А 28 травня 2022 р. (вже наступного дня після проведення Собору) прес-служба Симферопольської єпархії оприлюднила заяву, в якій говорилося, що всі члени делегації цієї єпархії, які брали участь у Соборі УПЦ, голосували проти прийнятих рішень. Отже, Симферопольська єпархія вирішила і надалі залишитися у складі Російської Церкви.
Тоді ж всі єпископи, які керували єпархіями у Криму, надіслали свої рапорти до Москви патріарху Кирилу. Вони просили прийняти їх у безпосереднє підпорядкування московського патріарха. 7 червня 2022 р. Синод РПЦ заслухав ці рапорти та визначив перевести Симферопольську, Джанкойську та Феодосійську єпархії у пряме підкорення патріарху Кирилу. Тоді ж з цих трьох єпархій була створена Кримська митрополія у складі РПЦ.
Це було перше відторгнення єпархій УПЦ на користь РПЦ. Цікаво, що московський синод, приймаючи це рішення, послався на постанову Собору УПЦ у Феофанії. У журналі московського синоду прямо вказаний пункт 7 постанови Собору у Феофанії, який надає єпископам право рішення в умовах війни самостійно визначати питання внутрішнього життя своїх єпархій. Отже, РПЦ намагалася представити анексію кримських єпархій як цілком легітимну і з точки зору самої УПЦ.
Але наскільки адекватним було посилання московського синоду на пункт 7 постанов Собору у Феофанії? Слід визнати, що цей пункт є вкрай розпливчастим і тому тлумачити його можна по-різному. Однак, все ж в цьому пункті постанови нічого не сказано про можливість виходу єпархій зі складу УПЦ. Там йдеться лише про тимчасове самоврядування єпархій, які втратили зв'язок з Київською митрополією. В постанові чітко сказано, що єпископи цих єпархій «при відновленні можливості» спілкування з Києвом мають надати звіт про свої дії керівництву УПЦ. Рішення ж московського синоду від 7 червня 2022 р. говорять не про тимчасове самоврядування, а про повну зміну канонічної підлеглості та про створення в Криму нової структури – митрополії РПЦ. Тому московські рішення явно не відповідають постановам Собору у Феофанії…
Керівництво УПЦ ніяк не відреагувало на рішення, прийняті у Москві. І це виглядало як мовчазна згода з відторгненням від УПЦ трьох єпархій… Але при цьому три правлячих архієреї кримських єпархій і надалі вказані на офіційному сайті УПЦ у складі єпископату УПЦ. Також їхні імена друкуються в офіційних календарях УПЦ у списках українського єпископату. Усе це означає, що і після 7 червня 2022 р. УПЦ відносить кримські єпархії до своєї юрисдикції.
Цікаво, що 11 жовтня 2023 р. Синод РПЦ відправив Сімферопольського митрополита Лазаря (Швеця) на спокій, а новим Кримським митрополитом тоді ж був призначений Тихон (Шевкунов). Знову таки, офіційно УПЦ на це рішення ніяк не відреагувала. Однак, у календарі УПЦ на 2024 р. Кримським митрополитом і надалі вказаний Лазар (Швець). Отже, УПЦ не визнає за Тихоном (Шевкуновим) права на управління Кримською митрополією. Але про це можна дізнатися лише уважно читаючи «між рядками» календар УПЦ на 2024 рік…
Випадок другий: Ровеньківська єпархія
Наступною єпархією, відторгнутою від УПЦ, стала Ровеньківська єпархія, розташована в Луганській області (ця єпархія перебуває на тимчасово окупованій території ще з 2014 р.). Її відокремлення від УПЦ було оформлене майже за тією ж схемою, що і анексія єпархій у Криму. 31 травня 2022 р. Ровеньківський єпископ Аркадій (Таранов) провів зібрання духовенства єпархії, на якому було прийняте рішення припинити поминання за богослужінням Київського митрополита Онуфрія та зберегти підпорядкування московському патріарху.
Після цього єпископ Аркадій подав до Москви прохання про переведення Ровеньківської єпархії в безпосереднє підпорядкування патріарха Кирила. Якщо Кримські єпархії після такого прохання буквально через кілька днів були переведені до складу РПЦ, то рішення по Ровеньківській єпархії було прийняте лише у жовтні 2022 р. (тобто майже через п’ять місяців після Собору у Феофанії). Чим же була зумовлена ця затримка?
Цілком очевидно, що рішення, прийняті на Соборі УПЦ у Феофанії, викликали сильне невдоволення в Москві. Хоча спікери РПЦ і говорили тоді, що УПЦ і надалі залишається у підкоренні московського патріарха, все ж було очевидно, що московське церковне керівництво втрачає можливості впливу на Київську митрополію. Очевидно, саме тоді у Москві і було прийняте рішення про показову анексію всіх єпархій УПЦ, які опинилися на окупованих територіях. І першим кроком стало відокремлення від УПЦ кримських єпархій.
Однак, ситуація у Донецькій та Луганській областях суттєво відрізнялася від ситуації в Криму. Наприклад, Донецький митрополит Іларіон (Шукало) вже на Соборі 27 травня (він дистанційно брав участь в його роботі) заявив, що не бажає виходити зі складу УПЦ. І після Собору він не робив жодних заяв про незгоду з прийнятими на Соборі рішеннями. Не робила таких заяв і Горлівська єпархія. Луганська єпархія хоча і заявила тоді про свою незгоду з рішеннями Собору у Феофанії та припинила поминати за богослужінням Київського митрополита, але не висловила бажання перейти у пряме підпорядкування Москві.
Отже, на території Донецької та Луганської областей лише одна єпархія – Ровеньківська – висловила бажання вийти зі складу УПЦ. Очевидно, у Москві очікували, що подібні рішення ухвалять й інші єпархії в цьому регіоні. Але цього не сталося. Тому, в решті решт, 13 жовтня 2022 р. московський синод ухвалив рішення про прийняття Ровеньківської єпархії у пряме підпорядкування патріарха Кирила. Так само, як і у випадку з єпархіями у Криму, московський синод, обґрунтовував законність цього рішення посиланнями на постанови Собору УПЦ у Феофанії.
Керівництво УПЦ і цього разу жодним чином не відреагувало на рішення, прийняте у Москві. Але як на офіційному сайті УПЦ, так і в календарі УПЦ Ровеньківський єпископ і сьогодні перебуває у складі єпископату УПЦ…
Випадок третій: Бердянська єпархія
У травні 2023 р. від УПЦ була відторгнута ще одна єпархія – Бердянська. Однак тут сценарій відокремлення вже помітно відрізняється. 16 травня 2023 р. відбулося засідання Синоду РПЦ. На ньому було заслухане звернення священників Бердянської єпархії. Як повідомляв тоді офіційний сайт РПЦ, 1 травня 2023 р. у Бердянську відбулося зібрання духовенства, яке переважною більшістю голосів прийняло рішення звернутися до патріарха Кирила з проханням прийняти єпархію у своє пряме підпорядкування. Однак, це звернення не було підтримане Бердянським митрополитом Єфремом (Яринко). Автори звернення стверджували, що митр. Єфрем залишив територію єпархії і «де-факто відмовився від подальшого виконання своїх архіпастирських обов’язків». При цьому сам митр. Єфрем не робив жодних заяв про відмову від управління єпархією.
У відповідь на це звернення Синод РПЦ перевів Бердянську єпархію у безпосереднє підпорядкування патріарха Кирила та доручив її тимчасове управління єпископу Луці (Волчкову), вікарію Московського патріарха. Відтепер на території Бердянської єпархії мають поминати за богослужінням лише патріарха Кирила та єпископа Луку. Поминання Київського митрополита тут було припинене.
Кидається в очі, що в рішенні московського синоду щодо Бердянської єпархії вже немає жодних посилань на постанови Собору УПЦ у Феофанії. Очевидно, в травні 2023 р. керівництво РПЦ вирішило відмовитися від будь-яких згадок про рішення, прийняті в Києві. В якості виправдання анексії Бердянської єпархії Синод РПЦ послався на указ Московського патріарха Тихона від 20 листопада 1920 р. Цей указ був виданий в умовах громадянської війни, коли чимало єпархій втратили зв'язок з церковним центром у Москві. Указ передбачав тимчасову автономію таких єпархій. Отже, тепер керівництво РПЦ, відриваючи від УПЦ єпархії, апелює до указу патр. Тихона столітньої давності. І це є вкрай промовистим фактом.
Вже 17 травня 2023 р. на офіційному сайту УПЦ з’явилося роз’яснення ситуації, що склалася у Бердянській єпархії. Тут повідомлялося, що митр. Єфрем виїхав закордон на лікування. Ця поїздка була погоджена з Предстоятелем УПЦ митрополитом Онуфрієм. Отже, митр. Єфрем не полишав управління Бердянською єпархією. Тому заяви духовенства єпархії про те, що митр. Єфрем відмовився від свого служіння є неправдивими. Таким чином, ці священники «самочинно озвучили заяви провокаційного характеру» і за це вони мали бути заборонені у священнослужінні.
Як бачимо, в цій заяві немає жодних оцінок самого факту відторгнення від УПЦ Бердянської єпархії. Тут лише вказано на незаконність дій священників. Рішення ж Синоду РПЦ в цій заяві навіть не згадуються…
Випадок четвертий: Донецька, Горлівська та Луганська єпархії
Цілком очевидно, що Донецька та Луганська єпархії були предметом найбільшого інтересу з боку керівництва РПЦ. Звісно, якби вдалося організувати перехід цих єпархій під пряме управління патріарха Кирила, це стало б знаковою подією.
Як сказано вище, Донецький митрополит Іларіон 27 травня 2022 р. прямо заявив, що не планує виходити зі складу УПЦ. Тим не менше, 14 липня 2023 р. очільник самопроголошеної «ДНР» Денис Пушилін заявив, що Донецька та Горлівська єпархія були зареєстровані «в правовому полі Російської Федерації» і перейшли до складу РПЦ. В той же день з’явилася новина, що таку саму процедуру пройшла і Луганська єпархія.
Однак, на офіційних ресурсах Донецької, Горлівської та Луганської єпархій не було жодних повідомлень про зміну їхнього статусу. Синод РПЦ також не приймав рішень про переведення цих єпархій у пряме підпорядкування московського патріарха. Більш того, на офіційних сайтах усіх трьох єпархій і сьогодні чітко вказано, що вони є складовими частинами УПЦ. А сайт Донецької єпархії навіть продовжує діяти у складі офіційного порталу УПЦ (за адресою https://donetsk.church.ua/). На офіційному сайті РПЦ Донецька, Горлівська та Луганська єпархії також вказані як єпархії УПЦ. І в календарі РПЦ на 2024 рік Донецький, Горлівський та Луганський митрополити вказані у складі єпископату УПЦ.
Отже, офіційних повідомлень про те, що ці три єпархії змінили своє канонічне підпорядкування, не було. При цьому, як випливає зі слів Пушиліна, вони все ж перереєстрували свої статутні документи за російським законодавством. Схожа ситуація була з єпархіями у Криму до початку повномасштабного російського вторгнення. Вони хоча і входили до складу УПЦ, але при цьому були зареєстровані за російським законодавством.
За повідомлення заштатного клірика Луганської єпархії архімандрита Феогноста (Пушкова), зміна статуту Луганської єпархії була проведена примусово на вимогу окупаційної влади. Нові статути також були «спущені» на всі парафії Луганської єпархії. Сам о. Феогност в серпні 2023 р. відмовився приймати новий статут і тому вийшов за штат (про це він розповів на своїй сторінці у мережі Facebook). За словами архім. Феогноста, Сєверодонецька єпархія на відміну від Луганської не прийняла нового статуту і тому залишається в тому самому канонічному та юридичному положенні, в якому вона була до російської окупації.
Нагадаємо, що в лютому 2023 р. на Lb.ua було надруковано цікавий матеріал про церковне життя на окупованій Луганщині. Вже тоді було очевидно, що ані Луганський митрополит Пантелеімон (Поворознюк), ані Сєверодонецький митрополит Никодим (Барановський) не горять бажанням переходити у пряме підкорення московському патріарху. Тому недивно, що і до сьогодні ці єпархії не були офіційно відірвані від УПЦ.
Однак слід пам’ятати, що частина парафій Донецької та Горлівської єпархій перебувають на території, яка підконтрольна Україні. Звісно, ці парафії не змінювали свої статути і не переходили «до російського правового поля». 25 вересня 2023 р. Синод УПЦ обговорив долю цих парафій. Було прийнято рішення призначити архієпископа Добропільського Спиридона (Головастова) та архієпископа Костянтинівського Паїсія (Шинкарьова) вікаріями Київської Митрополії та доручити їм духовну опіку парафіями в тій частині Донецькій області, яка перебуває під контролем України. Отже, ця частина Донецької області фактично була вилучена зі складу Донецької та Горлівської єпархій і переведена у безпосереднє підпорядкування Київського митрополита.
Випадок п’ятий: лівобережна частина Херсонської єпархії
Останній випадок відторгнення територій УПЦ стався 27 грудня 2023 р. У цей день Синод РПЦ оприлюднив звернення до патріарха Кирила від кліриків лівобережної частини Херсонської єпархії, яке також підтримали 18 священників, що виїхали з території Херсонської області, та кілька колишніх священників Херсонської єпархії, які нині служать в різних єпархіях в Росії. Під зверненням підписалися і черниці Миколаївського жіночого монастиря Скадовського району. За твердженням керівництва РПЦ, це звернення підтримали 75 % священнослужителів, які служать в лівобережній частині Херсонської єпархії.
Автори звернення стверджують, що з лютого 2022 р. вони не мають жодної підтримки з боку керівництва Херсонської єпархії і тому просять прийняти їх під пряме управління московського патріарха.
Розглянувши це звернення, московський синод прийняв рішення про відокремлення від УПЦ тих парафій та одного монастиря Херсонської єпархії, які перебувають на тимчасово окупованій території. Синод також заявив про створення в межах лівобережної частини Херсонської області нової єпархії – Скадовської. Тимчасове керування цією єпархією доручене Джанкойському єпископу Алексію (Овсянникову). Скадовська єпархія не буде підкорятися Київському митрополиту. В її храмах за богослужінням мають підносити лише імена Московського патріарха та Джанкойського єпископа. Ім’я Київського митрополита Онуфрія більше не має згадуватися на цій території. В якості виправдання цих рішень Синод РПЦ знову послався на указ патріарха Тихона 1920 року.
Цей випадок не схожий на всі попередні. По-перше, тут була відокремлена від УПЦ не вся єпархія, а лише її частина. По-друге, на окупованій території було створено нову єпархію у прямому підкорені московського патріарха. Є вкрай промовистим і останній пункт цього рішення. Наведемо його повністю мовою оригіналу: «При изменении внешней ситуации рассмотреть вопрос о возможном восстановлении Херсонской епархии в нынешних границах». Це є нічим іншим, як прямим натяком на очікування московською патріархією нової окупації Херсону російськими військами…
28 грудня 2023 р. на офіційному сайті УПЦ з’явилася заява про те, що ані Синод УПЦ, ані Собор єпископів чи Собор УПЦ не приймали «жодних рішень щодо змін у структурі Херсонської єпархії». Тому Херсонська єпархія і надалі діє в межах усієї Херсонської області, «в тому числі і на тимчасово непідконтрольних Україні територіях».
Знову таки, в цьому повідомленні немає прямих згадок про рішення, прийняті Синодом РПЦ. При цьому заява фактично означає невизнання цих рішень.
Підсумки
Хоча кожен з наведених випадків відторгнення Москвою єпархій та парафій УПЦ має свою специфіку, все ж є очевидною загальна тенденція. Керівництво РПЦ намагається планомірно відокремлювати від УПЦ ті єпархії, які опинилися на тимчасово окупованих територіях. За старою радянською традицією кожна така анексія інтерпретується як відповідь на прохання самих тих єпископів та священників, які опинилися в окупації. Тому, якщо говорити про певний алгоритм, за яким діє Москва, то першим пунктом в ньому має бути звернення до патріарха Кирила від конкретної єпархії з проханням прийняти її у своє пряме підпорядкування. Без такого прохання рішення про перепідпорядкування не приймаються.
В ідеалі такі звернення мають надійти від єпископа та духовенства. Але у випадку Бердянської та Херсонської єпархій реалізувати цю схему не вдалося. Тому тут алгоритм був дещо скорегований. Зокрема, у Бердянську окупаційна влада скористалася від’їздом закордон митр. Єфрема. Саме під час його відсутності було підготовлене звернення священників до патріарха Кирила, в якому говорилося про нібито відмову митр. Єфрема від управління єпархією. Що стосується Херсонської єпархії, то тут московському патріарху були підкорені лише парафії на лівому березі Дніпра, з яких створено нову єпархію.
Очевидно, що у тих випадках, коли керівництво єпархії принципово відмовляється надсилати патріарху Кирилу відповідні прохання (як це сталося в Донецькій та Луганській областях), перепідпорядкування не відбувається. При цьому все ж Донецька, Горлівська та Луганська єпархія перереєстрували свої статути за російським законодавством.
Якщо у 2022 р. керівництво РПЦ намагалося виправдовувати свої дії посиланнями на постанови Собору УПЦ у Феофанії, то у 2023 р. ми більше не бачимо таких посилань в рішеннях московського синоду. Свої дії керівництво РПЦ тепер обґрунтовує указом патріарха Тихона, виданим більше ста років тому…
Керівництво УПЦ зазвичай не реагує на рішення, які приймає московський синод. У тих заявах, які були оприлюднені на офіційному сайті УПЦ з приводу ситуації в Бердянській та Херсонській єпархіях, дії Синоду РПЦ не тільки не засуджуються, але й навіть прямо не згадуються. Тим не менше, УПЦ не визнає законності цих рішень та продовжує включати усі анексовані єпархії до свого складу.