Загадкові деталі відомих шедеврів мистецтва
Що надихнуло Мунка на створення "Крику", що зображено на сукні жінки в "Поцілунку" Клімта, і чи є насправді перлина на славетному портреті Вермеєра "Дівчина з перлинною сережкою"? Мистецтвознавець BBC Culture пояснює загадкові деталі найвідоміших творів мистецтва.
Що спільного мають найвидатніші шедеври живопису та скульптури - від "Дівчини з перлинною сережкою" Вермеєра до "Герніки" Пікассо, від Теракотової армії китайських імператорів до "Крику" Едварда Мунка?
Кожна з них має непомітні та незрозумілі непосвяченому глядачу штрихи, які відкривають геть інший сенс видатного творіння.
У книжці "Новий спосіб бачення: історія мистецтва у 57 творах" я пропоную свіжий погляд на видатні картини та скульптури, які відомі нам так добре, що ми просто більше не бачимо їх.
Починаючи з найбільш шанованих творів в історії людства (від колони Траяна до "Американської готики", від Мармурів Парфенона до "Танцю" Матісса), я намагався з'ясувати, що саме робить мистецтво видатним. Чому одні твори продовжують хвилювати нашу уяву століття за століттям, тоді як переважна більшість інших зникають із нашої свідомості, щойно ми їх побачили.
Заглибившись у вивчення найдрібніших деталей цих шедеврів, я помітив, що кожен із них має якісь загадкові штрихи, які за найближчого розгляду відкривають захопливе нове прочитання твору і назавжди змінюють спосіб його сприйняття.
Коли ці чудернацькі речі почали виявлятися на поверхні, від примарного пальця на правій руці Мони Лізи до символу таро, що означає мужність, на одному з найзагадковіших автопортретів Фріди Кало, я пригадав слова Шарля Бодлера. "Краса, - писав французький поет і критик у 1859 році, - завжди містить дрібку дивацтва, ненавмисного і несвідомого дивацтва".
Гобелен з Байо (близько 1077)
Невідомі тепер жінки, які тисячоліття тому вишили 70-метрову тканину, що зображує події норманського завоювання, були не лише майстерними швачками, але й талановитими оповідачками.
Стріла, що пронизує око короля Гарольда в кульмінаційній сцені візуального епосу, має подвійне метафоричне значення. Хапаючись за стрілу, поранений Гарольд немов розчиняється в особистостях митця і спостерігача.
Погляд Гарольда, швачки та глядача з'єднуються в одному стібку гобелену.
Сандро Боттічеллі, Народження Венери (1482-1485)
Розвіяне вітром золотисте волосся богині спадає на її праве плече, утворюючи локон ідеальної спіралеподібної форми, що ніби мініатюрний двигун запускає весь рух картини навколо уявної осі.
Ідеальна логарифмічна спіраль локону не є випадковістю. Її обертальний вектор повторюють рухи богів вітру Зефіра і Хлориди в лівій частині картини і форма раковини, яка несе Венеру на берег. Ця деталь зачаровувала мислителів з давніх-давен.
У XVII столітті швейцарський математик Якоб Бернуллі охрестив локон богині "магічною спіраллю". На картині Боттічеллі - творі, що оспівує вічну молодість, ця незбагненна спіраль неначе шепоче Венері на вухо таємниці істини та краси.
Ієронім Босх, Сад земних насолод (1505-1510)
Яйце, врівноважене на голові вершника серед інших химерних персонажів Босха, давно привертає увагу мистецтвознавців і звичайних глядачів. Але як саме ця маленька деталь розкриває справжній зміст твору?
Якщо зачинити бокові стулки триптиху, ми побачимо зовнішню частину "Саду земних насолод", на якій зображена крихка напівпрозора куля, що плаває в ефірі.
Це дозволяє побачити задум митця - уся картина є своєрідним яйцем, з якого народжується світ і яке можна розбивати та відчиняти безліч разів.
Відкриваючи та закриваючи триптих, ми запускаємо рух щойно народженого світу і повертаємося в часі до самого початку, коли людство втратило свою невинність.
Ян Вермеєр, Дівчина з перлинною сережкою (близько 1665)
Блискуча перлина на славетному портреті дівчини, що нескінченно відвертається і повертається до нас, є насправді лише плодом нашої уяви.
Двома легкими мазками пензля художник вдало обманює наш мозок, який буквально в повітрі домальовує сережку. Але хоч би як пильно ви не приглядались, ви не побачите застібки, яка б з'єднувала прикрасу з вухом дівчини.
Та й сама сережка - така ж ілюзія, створена нашою уявою з двох ледь помітних завитків білої фарби.
Найкоштовнішою перлиною на картині Вермеєра є ця неймовірна оптична ілюзія, що символізує саму ілюзорність нашого життя.
Вільям Тернер, Дощ, пара і швидкість - Велика Західна залізниця (1844)
Прихований у лівій частині полотна заєць, що мчить, переляканий наближенням потяга, відомий усім. Сам художник показав його маленькому хлопчику, який побачив картину в Королівській академії напередодні її показу.
Але як ця ледве помітна деталь на картині передає ідею вторгнення технологій у наше життя? Чому митець вирішив додати її? Ще з часів античності заєць був символом відродження і надії.
У думках глядачів, які вперше побачили картину 1844 року, були ще свіжі спогади про жахливу трагедію, яка сталася напередодні Різдва два з половиною роки тому. Тоді потяг зійшов з рейок за 10 миль від моста, зображеного на картині.
В результаті трагедії загинули дев'ятеро пасажирів третього класу і ще близько 16 було поранено. Маленькою беззахисною фігуркою тварини художник вшановує жертв трагедії і передає свої роздуми про крихкість життя.
Жорж Сера, Купальники в Аньєрі (1884)
Величезне полотно, що зображує парижан, які відпочивають на березі Сени, було завершене 1884 року. Втім, за кілька років художник вирішив вдосконалити картину, застосувавши характерну техніку крихітних мазків, що зливаються в єдиний колір на відстані.
Теорія кольору, що лежить в основі стилю пуантилізм, притаманного пізнішим роботам Сера, частково пов'язана з ідеями французького хіміка Мішеля Ежена Шеврела. Його теорія пояснює, як поєднання певних відтінків створює стійкий тон у нашій уяві.
Димові труби, що здіймаються на задньому тлі картини, належать заводу, який виробляв свічки за технологією, також розробленою Шеврелом. Ці труби є даниною вченому, якому Сера зобов'язаний своєю оригінальною технікою живопису.
Едвард Мунк, Крик (1893)
Довгий час вважали, що спотворене криком обличчя, символ жаху, який вже понад століття панує в масовій культурі, Мунк побачив у застиглої перуанської мумії на Всесвітній виставці 1889 року в Парижі.
Втім, Мунк був художником, який більше переймався майбутнім, ніж минулим і якого насамперед хвилювала швидкість технічного прогресу. Чи не міг його вразити набагато більше видовищний експонат, що височів над павільйоном на тій самій виставці - величезна електрична лампочка, наповнена 20 тисячами маленьких?
Скульптура вшановувала винахід Томаса Едісона. Вона нагадувала кристалічного бога, що сповіщає еру нового ідолопоклонства, і не могла залишитися непоміченою Мунком.
Розтягнуте в крику обличчя на картині з надзвичайною точністю віддзеркалює опущену щелепу і цибулеподібний череп моторошного електричного тотема Едісона.
Густав Клімт, Поцілунок (1907)
Важко уявити більш несумісні речі, ніж кохання та пристрасть, з одного боку, і білі лабораторні халати та скло мікроскопу - з іншого.
Втім, це абсолютно не стосується картини Густава Клімта "Поцілунок". Того року, коли він намалював свій відомий твір, Відень говорив про тромбоцити та інші клітини крові.
Теорія про клітини насамперед захопила Віденський університет, який кількома роками раніше запрошував Клімта зробити розписи на медичну тему.
В той час в університеті також працював відомий імунолог Карл Ландштайнер, який виявив різні групи крові в людей і намагався зробити переливання крові безпечним.
Придивіться до оригінальних візерунків, що пульсують на жіночій сукні на картині Клімта, і раптом ви зрозумієте, чим вони є насправді. Це - чашки Петрі з клітинами. Таким чином художник ніби досліджує душу закоханої жінки під мікроскопом.
"Поцілунок" Клімта - це його яскрава біопсія вічної любові.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.
Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.
Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.
...