Попередники Тимановської. Хто і коли просив притулку під час змагань - BBC News Україна
Попередники Тимановської. Хто і коли просив притулку під час змагань
4 хвилин(и) тому
Крім спортивних досягнень, нинішня Олімпіада у Токіо запам'ятається скандалом з 24-річною білоруською бігункою Крістіною Тимановською, яку безуспішно спробували насильно повернути на батьківщину. Це далеко не перший випадок втечі атлетів з країн з репресивними режимами.
Ми згадуємо кілька історій, що трапилися за часів Радянського Союзу і після його розпаду.
Тимановська публічно розкритикувала керівництво національної олімпійської збірної, яка змушувала її брати участь в естафеті 4 по 400 метрів, хоча вона готувалася до одиночного забігу на 200 м.
- "В Україні почуваюсь безпечно". Чоловік олімпійки Тимановської розповів про плани та стан дружини
- Польща видала гуманітарну візу білоруській олімпійці Тимановській
Хоча вона висловила невдоволення не політичним режимом на батьківщині, а спортивними чиновниками, НОК Білорусі 1 серпня зажадав, щоб вона негайно покинула Токіо у зв'язку з її "емоційно-психологічним станом".
Тимановській взяли квиток на літак і повезли з речами в аеропорт Наріта, де вона попросила захисту у японських поліцейських, а потім вирушила в посольство Польщі, яка надала їй гуманітарну візу з правом займатися професійним спортом.
Історія Тимановської відрізняється від обставин, за яких на радикальний вчинок зважувалися багато радянських спортсменів: в її випадку розбіжності з керівництвом збірної були виключно спортивними, а не політичними. Але подібно до неї, атлети, які в минулому залишилися в західних країнах, намагалися втекти від влади, яку вважали авторитарною.
Фігуристи
У 1979 році не повернулися з гастролей у Швейцарії Людмила Білоусова та Олег Протопопов, з яких почалася світова слава радянського фігурного катання.
Підпис до фото,
Білоусова та Протопопов були зірками радянського фігурного катання. На цьому знімку вони виступають на Олімпійських іграх 1968, де вони завоювали золоті медалі.Щоправда, на той час вони були вже не спортсменами, а артистами Ленінградського балету на льоду. Протопопову було 47 років, Білоусовій - 43 роки.
Причини еміграції, за їхніми словами, були чисто творчими. Згодом вони проводили багато часу в США, де консультували місцевих фігуристів.
У 1990 в Америці залишилися одразу четверо радянських фігуристів - подружжя Вероніка Першина та Ігор Шпільбанд, Олена Криканова й Ігор Сур.
"Я зрозуміла, що в Москві з простягнутими руками повинна буду йти попереду всіх, щоб зручніше було надягати на ці руки кайдани", - згадувала їхня тренерка Тетяна Тарасова у своїй книзі. Але, як співалося у популярній пісні тих років, уже "настали трішечки інші часи".
Хокеїсти
1 травня 1989 року після завершення чемпіонату світу в Стокгольмі втік гравець збірної СРСР Олександр Могильний. Про причини та обставини цього він ніколи не розповідав.
Підпис до фото,
Хокеїстові на батьківщині загрожувала кримінальна справаЧерез дев'ять днів США надали Могильному притулок після того, як стало відомо, що на батьківщині проти нього порушили кримінальну справу за звинуваченням у дезертирстві - він виступав за військовий клуб ЦСКА і носив військове звання молодшого лейтенанта.
Згодом Могильний став першим росіянином - капітаном клубу НХЛ, який вигравав Кубок Стенлі і двічі був у складі символічної збірної всіх зірок Національної хокейної ліги.
Влітку 1990 року напередодні Ігор Доброї Волі в Сіетлі з табору радянської збірної зник Сергій Федоров, чемпіон світу з хокею 1989-го і 1990 років, який незабаром підписав контракт з клубом "Детройт Ред Вінгс".
На відміну від більшості "неповерненців", він заявив, що не хоче рвати зв'язок з батьківщиною, і дійсно згодом виступав за збірну Росії.
Як і Могильний, Федоров зробив в НХЛ блискучу кар'єру - тричі вигравав Кубок Стенлі і став першим європейцем, який отримав приз найкращого гравця сезону Hart Trophy.
Шахісти
У 1976 році з турніру в Голландії до СРСР не повернувся міжнародний гросмейстер з Ленінграда Віктор Корчной. Він був одним з небагатьох спортсменів-неповерненців, які пояснили свій крок політичними причинами.
Коли в 1978 році Корчной виграв матч претендентів і отримав право оскаржувати титул чемпіона світу в Анатолія Карпова, радянська преса уникала згадувати його прізвище і називала "претендентом".
Згодом Корчному повернули радянське громадянство. Він нарікав, що після його втечі почалася перебудова, і він міг би виїхати безперешкодно, а у його рідних не виникло б проблем.
У тому ж році емігрував чемпіон світу з шахів Борис Спаський - щоправда, на відміну від Корчного, легально одружившись із громадянкою Франції.
У 1989 році не повернувся з турніру в Нью-Йорку шахіст Гата Камський (Гатаулла Сабіров), згодом претендент на звання чемпіона світу. Щоправда, на той момент йому було 15 років, і рішення міг ухвалити його батько Рустам Сабіров.
Дві радянські спортсменки - шахістка Олена Ахмиловська у 1988 році і баскетболістка Марина Аброськіна у 1990 році - вирішили не повертатися до СРСР заради кохання відповідно до американця Джона Дональдсона і мексиканця де Гарсії. Щоправда, шлюб Ахмиловської і Доналдсона виявився неміцним, і через кілька років вони розлучилися.
"Поверненець"
Доля олімпійського чемпіона 1972 року з веслування на каное Владаса Чесюнаса, який у 1979 році попросив притулку в ФРН, примітна тим, що він - єдиний серед спортсменів-неповертанців, хто приблизно через рік повернувся до СРСР.
Обставини цієї справи туманні. Західні ЗМІ писали, що Чесюнаса викрав КДБ. Сам він стверджував, що повернувся з власної волі.
Але точно відомо, що в СРСР до Чесюнаса не поставився як до злочинця. Він закінчив інститут фізкультури, працював у Литві тренером і навіть їздив за кордон - щоправда, тільки в соціалістичну Польщу.
В інших країнах
У 1950 році комуністична влада Чехословаччини, побоюючись масової втечі своїх хокеїстів з чемпіонату світу в Лондоні, в останній момент залишила збірну вдома.
Підпис до фото,
Церемонія підняття прапора Угорщини зразка 1918 року на Олімпіаді в МельбурніКоли спортсмени, що зібрались у пивній, стали голосно лаяти уряд, їх заарештували. 11 осіб засудили до тюремних термінів. Чехословацькому хокею знадобилося кілька років, щоб відновити колишній рівень.
На Олімпіаді 1956 року в Мельбурні, незадовго до повстання проти комуністичного режиму в Угорщині, збірна цієї країни підняла в Олімпійському селищі національний прапор зразка 1918 року, а після закінчення Ігор багато її членів залишилися на Заході.
У 1996 році в Атланті прапороносець збірної Іраку, де правив Саддам Хусейн, важкоатлет Раїд Ахмед попросив політичного притулку в США.
Так само вчинив член збірної Афганістану боксер Джавід Оман Мухаммед, тільки притулок отримав у сусідній Канаді. Таліби, що прийшли до влади незадовго до цього, називали його комуністом, тому що він тренувався в Росії.
Чемпіоном за кількістю спортсменів-утікачів є Куба. У Радянському Союзі з цього приводу народився анекдот: "Чому у Куби немає сильної олімпійської збірної? - Тому що всі, хто добре плаває і бігає, вже у США!"
У різний час не повернулися на Кубу з міжнародних змагань чемпіони світу з боксу Гільєрмо Рігондо і Ерісланді Лара, фіналіст Лондонської Олімпіади-2012 з бігу на 110 метрів з бар'єрами Орландо Ортега і одразу сім футболістів національної збірної.
Ортега в 2013 році полетів до США з Москви, де проходив чемпіонат світу з легкої атлетики. З 2016 він виступає за легкоатлетичну збірну Іспанії.
Особливо велика спокуса для кубинських бейсболістів. Арольдіс Чепман, який став неповерненцем у 2009 році, прозваний "кубинським вогнеметом", і його товариш Джасіель Пуїх одразу уклали мільйонні контракти з американськими клубами. Зарплата професійного спортсмена на Кубі становила близько 20 доларів на місяць.
Щоб зменшити кількість втікачів, уряд Куби в 2013 році дозволив атлетам залишати собі 80% валютних призових. Раніше левову частку забирала собі держава.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!