Емі Вайнгауз і трагічний Клуб-27. Якою пам'ятають співачку - BBC News Україна
Емі Вайнгауз і трагічний Клуб-27. Якою пам'ятають співачку
- Олександр Кан
- BBC
2 хвилин(и) тому
10 років тому, 23 липня 2011 року, британську співачку Емі Вайнгауз знайшли мертвою в її будинку у Кемдені, що на півночі Лондона. Їй було всього 27, і вона увійшла до трагічного "Клубу-27" із такими легендарними виконавцями, як Джим Моррісон, Джимі Гендрікс, Дженіс Джоплін та Курт Кобейн.
Смерть Емі Вайнгауз, офіційною причиною якої назвали алкогольне отруєння, не стала несподіванкою. Її коротке життя було сповнене алкоголем, наркотиками, арештами і скандальними любовними стосунками.
На відміну від своїх легендарних попередників із "Клубу-27", вона не належала до рок-покоління, в її музиці вже не було нічого революційного, та й у її особистості не було бунтарства, яке так імпонує меломанам, вихованим на золотій епосі рок-музики.
Для покійних героїв попередніх десятиліть смерть була частиною їхнього образу, навіть найбільш неприємні деталі (Гендрікс помер, захлинувшись власними блювотними масами) були складовою героїчного рок-міфу та ціною, якою вони за цей міф розплачувалися.
- "Я травмована, нещасна і не можу спати". Брітні Спірс виступила в суді проти свого опікунства
- Леді Гага розповіла про вагітність після зґвалтування та психічні розлади
На момент не лише смерті, але й життя Емі Вайнгауз героїчні часи рок-н-ролу вже давно відійшли в історію.
У новому гламурному світі вона була лише попзіркою, нескінченні ексцеси якої жадібно підхоплювалися жовтою пресою і жадібною до сенсацій публікою.
Підпис до фото,
Тіло Емі Вайнгауз виносять з її будинку. 23 липня 2011 рокуВона жила у попсвіті, і більшістю сприймалася як усього лише ще одна розбещена славою, грошима і вседозволеністю селебріті.
Звісно, талант її був таким, що будь-хто, хто змушував себе хоча б трохи вслухатися в її голос і пісні, розумів: за скандальним іміджем ховається справжній художник.
Проте тих, хто вслуховувався по-справжньому, було небагато. І озираючись на 10 років назад, розумієш, що попри "Греммі", золоті та платинові диски, нагороди, почесті та титули, усвідомлення того, ким була Емі Вайнгауз, приходить лише з часом.
І для усвідомлення цього треба зазирнути в її коріння.
Родом із джазу
На кінець минулого століття, коли музичні смаки Емі Вайнгауз лише починали формуватися, джаз давно вже не був модною музикою, здатною захопити молоду співачку, що рветься до успіху.
Навіть ветерани поп і рок-сцени - Том Джонс, Пол Маккартні, Стінг - стали звертатися до джазової класики, знайомої з молодості не стільки власної, скільки молодості їхніх батьків, вже в солідному віці.
Підпис до фото,
Емі Вайнгауз у 2004 роціДля Емі ж джаз був музикою її дитинства. Вона зростала в оточенні джазу. Її бабуся Синтія була співачкою і певний час перебувала у стосунках зі знаменитим саксофоністом Ронні Скоттом, засновником першого і найвідомішого лондонського джаз-клубу, названого на його честь.
Брати її мами були професійними джазовими музикантами, а її батько Мітч хоча й був простим таксистом, обожнював пісні Френка Сінатри.
Звісно, найбільше її зачаровував джаз вокальний, у виконанні видатних джазових дів минулого: Біллі Голідей, Елли Фіцджеральд, Дайни Вашингтон, Сари Воен. Остання - улюблена співачка Емі.
"Її голос звучав як інструмент. На одній платівці я слухала її, і вона просто зливалася з кларнетом. Це те, що для мене важливо. Тому що я слухала не лише вокальний джаз, я вчилася в усіх, Телоніус Монк був моїм героєм", - розповідала Вайнгауз про своє музичне коріння в інтерв'ю виданню Guardian.
До джазової традиції доєдналася і друга її улюблена музика - госпел, афроамериканські духовні релігійні співи, одна із предтеч джазу. У цій музиці її кумири - Магаліа Джексон і Арета Франклін.
Підпис до фото,
19-річна Емі Вайнгауз - ще до того, як стати знаменитою. Лютий 2003 року"Я обожнюю госпел, тому що госпел - це правда. Я не релігійна людина, але немає нічого більш чистого, ніж твої стосунки з Богом. І немає нічого сильнішого за це, хіба що крім любові до музики. Госпел йде зсередини, це музика натхнення", - розповідала співачка в тому ж інтерв'ю.
Не дивно, що її перша професійна робота була в Національному молодіжному джазовому оркестрі Британії, де її джазове коріння відточилося й відшліфувалося, отримавши справжній блиск.
Джазові впливи пронизують усю її творчість - і у вокальному інтонуванні, і у використанні скета (безсловесної джазової імпровізації), і у відчутно джазовому аранжуванні багатьох її пісень - не випадково вона казала, що натхненням для неї був не лише вокальний джаз.
Амальгама стилів
Проте, якби Емі Вайнгауз залишалася виключно в рамках своєї першої музичної любові, джазу, вона ніколи б не стала мегазіркою. Була б у кращому випадку маргінальною джазовою вокалісткою і ніколи б не завоювала всесвітньої слави.
З іншого боку, в такому разі вона, можливо, змогла б уникнути алкогольної і наркотичної залежності, що настигли її в молодому віці і призвели до трагічного результату - ранньої смерті.
Але постмодерністська епоха зламу століть не дозволила допитливому артисту замкнутися на одному жанрі чи стилі. Цікаво при цьому, що єврейська дівчинка, що виросла в Лондоні, ігнорувала своє етнічне і національне коріння.
В її музиці немає нічого єврейського (хоча вона носила медальйон з зіркою Давида), як немає в ній і нічого англійського. Таке враження, що зростала вона не в Лондоні, а в Чикаго, Детройті чи, в найкращому випадку, в Нью-Йорку.
На джазову основу наклався блюз ("з 14-15 років я слухала Отіса Реддінга"), потім детройтський соул ("я обожнюю жіночі групи фірми Motown 60-х років").
- Макс Мартін - людина, яка написала майже всі найкращі хіти XXI століття
- Як фальшиві Beatles надурили всю Південну Америку
Ну і, звісно, неминучий для підлітка родом із 90-х хіп-хоп. Вже в 10-річному віці Емі разом зі своєю шкільною подругою Джульєт Ешбі заснувала реп-дует Sweet'n'Sour. Зразком для наслідування для них було нью-йоркське жіноче чорне тріо Salt-N-Pepa ("Сіль і перець").
Навіть назву дівчата взяли собі за кулінарною аналогією. Sweet'n'Sour (кисло-солодке) - популярний і в китайській, в єврейській кухні соус для приготування різноманітних страв.
Згадуючи ті часи, Емі Вайнгауз називала свій перший склад "наш маленький, білий, єврейський Salt-N-Pepa". А коли її запитували, хто з них двох - солодке, а хто кисле, вона без жодних коливань відповідала: "Звісно ж, я була кислим".
Цікаво, що ці впливи позначилися не лише на музиці, а й на зовнішньому вигляді співачки. Її знаменитий жмут волосся на голові - англійською "beehive", тобто вулик - в нашому слововикористанні вважається породженням зачіски "бабетта", яку прославила ще Бріджит Бардо.
Однак для Емі зразком для наслідування і тут, як і в усьому іншому, був заокеанський. Свою зачіску вона злизала в Ронні Спектор, однієї з трьох дівчат із популярного у 1960-х нью-йоркського вокального тріо The Ronnettes.
Підпис до фото,
Вокальне тріо The RonnettesСхожість була настільки разючою, що коли Спектор побачила в газеті New York Post фотографію Вайнгауз, вона була на сто відсотків впевнена, що газета оприлюднила її фото 40-річної давнини, і переконалася, що це не так, лише надягнувши окуляри.
Так увесь цей строкатий музичний та стильовий коктейль, який разом із тим має одне афроамериканське коріння, склався в унікальну амальгаму музичного стилю Емі Вайнгауз.
Оголена душа
Але навіть це музичне багатство, а також безсумнівний вокальний талант не змогли б зробити її тим, ким вона зрештою стала, якби не ще один дар - вміння писати пісні.
Я навіть не знаю, чи можна це назвати даром. Поетичними шедеврами пісні Вайнгауз не назвеш. Вона не Боб Ділан, не Леонард Коен і не Джоні Мітчелл. На відміну від найкращих рок-поетів, вона не користувалася піднесеною образністю, не апелювала до біблійних, літературних чи фольклорних алюзій.
Вона брала іншим: оголеною відвертістю, відчайдушною сміливістю у відображенні в піснях її особистих проблем - чи то залежності від алкоголю та наркотиків, чи то спроб вирватися від нав'язливої опіки батька, чи то одержимого кохання до взагалі-то недостойного її чоловіка, який їй зраджував.
Найзнаменитіші її пісні - крик душі.
"Rehab" - пісня, що отримала свою назву від відновлювально-реабілітаційних клінік, де алко та наркозалежні проходять тривале і непросте лікування.
У 2006 році, коли пісню було написано, залежності Емі, як її необхідність її лікування, були очевидні всім - крім неї самої.
Уся пісня - відповідь на вмовляння і наполегливі прохання піти лікуватися. Відповідь одна: "No, no, no!".
"В мене немає на ці дурниці десяти тижнів. Я краще залишуся вдома з Реєм, і я не дізнаюся нічого, чого не можу дізнатися у Хетавея".
Рей тут - знаменитий блюз і соул-співак Рей Чарльз, а Хетавей - менш знаменитий, але не менш важливий для Емі соул-співак і музикант Донні Хетавей.
За іронією долі, Хетавея, який страждав від психічних розладів і зловживання медпрепаратами, настигла майже така ж рання, як і у Вайнгауз, смерть - співак наклав на себе руки у 1974 році, коли йому було 34.
Біда Вайнгауз, як і більшості залежних людей, полягала у запереченні своїх залежностей.
"Частина проблеми полягає в тому, що вона не вважає, що в неї є проблема. Вона думає, що може продовжувати вживати наркотики час від часу, і так може тривати роками", - розповідав батько співачки.
Ще за однією іронією долі через два роки після виходу "Rehab", у січні 2008-го, Емі все ж визнала необхідність лікування і погодилася лягти у клініку. Через півтора місяця вона виписалася - якраз щоб взяти участь у "Греммі", де за "Rehab" їй присудили головні нагороди: за пісню року, за платівку року та за найкраще виконання жінки-вокалістки.
Підпис до фото,
Емі та її батько Мітч. Лютий 2008 рокуНа жаль, те лікування Емі так і не допомогло.
Або взяти "Back to Black" - пісні, що дала назву її другому і останньому студійному альбому. Композиція - страждання молодої жінки, яка важко переживає зраду свого чоловіка Блейка Філдера-Сивіла, який перервав їхні стосунки і повернувся до своєї попередньої подруги.
Підпис до фото,
Блейк Філдер-Сивіл та Емі Вайнгауз"Мені повертатися було ні до чого, і я повернулася до чорних днів, роблячи дурниці, які робить 22-річна закохана людина", - розповідала Вайнгауз про пісню.
"Black" тут - дуже багатозначний образ. З одного боку, це метафора депресії. У депресивному стані все здається чорним і похмурим. А Вайнгауз з ранніх років була схильною до депресій.
"Black" також є метафорою смерті. Для Вайнгауз те, що сталося, - смерть кохання, а пісня - її оплакування, поховання. Та й відеокліп до неї - реалізована метафора смерті, похорон, на який у траурному вбранні і в супроводі друзів відправляється співачка.
І нарешті "Black" - black tar heroin, різновид героїну під назвою опій-сирець, а "troubled track", тривожна доріжка, якою вона йде, - сліди на шкірі, що виникли внаслідок вживання героїну.
Пам'ять
І нехай Емі Вайнгауз не була ні бунтарем, ні революціонером, відчайдушний шлях саморуйнування неминуче призвів до романтизації її долі та особистості. Хоча багато хто розумно застерігає від романтизації подібних речей.
"Тепер, коли Емі Вайнгауз померла, її смерть, яка зовсім не була неминучою, заднім числом стає об'єктом романтизації, - писав її друг, відомий актор Рассел Бренд. - Чи можна було запобігти цій трагедії, сьогодні не так уже й важливо. Хвороба забрала в нас чудову талановиту жінку. Не у всіх наркоманів є такий талант, який був у Емі. Або який був у Джимі, Дженіс або Курта. Ми маємо змінити своє ставлення до такого стану, сприймати його не як злочин, не як романтичне захоплення, а як хворобу. Хворобу, яка вбиває".
Попри відносно невеликий спадок - Емі залишила після себе всього два студійних альбоми, один концертник та кілька синглів - зачарування її образом з роками нікуди не зникає, а, здається, лише посилюється.
Ще за життя Емі, у 2008 році, в лондонському Музеї мадам Тюссо встановили її воскову фігуру.
Тоді ж, у 2008-му, в нью-йоркській галереї Half Gallery виставили скульптуру Марко Парего під назвою "Хороша рок-зірка - мертва рок-зірка", в якій Емі була зображена мертвою в калюжі крові.
Той образ був навіяний знаменитим трагічним інцидентом у 1951 році, коли американський поет-бітник Вільям Берроуз напідпитку намагався відтворити прицільну стрільбу Вільгельма Телля. Він встановив на голові своєї дружини Джоан Волмер яблуко і вистрілив у нього з пістолета. Влучив не у яблуко, а в жінку.
У 2012 році, через рік після смерті Емі Вайнгауз, знаменитий художник Пітер Блейк зробив нову версію знаменитої обкладинки до альбому "бітлів" Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band. За старим зразком він склав пантеон найважливіший, на його думку, фігур культури, історії та мистецтва Британії, серед яких опинилася і Вайнгауз.
У 2015-му відомий британський документаліст Асіф Кападія випустив двогодинний фільм "Емі", що розповідає про життя співачки від її раннього дитинства до її трагічного кінця.
У 2017 році в Єврейському музеї в лондонському районі Кемден, де Емі народилася, виросла й померла, пройшла виставка "Емі Вайнгауз: сімейний портрет" - вона зібрала численні особисті речі та документи її короткого життя та життя її єврейської родини. Куратором виставки став брат співачки Алекс.
Там само, у Кемдені, є "стіна Емі" - прикрашена величезним портретом Вайнгауз, численними граффіті і великою кількістю квітів.
У жовтні 2017 батько Емі, Мітч Вайнгауз, оголосив про початок роботи над мюзиклом, присвяченим його доньці. Ще через рік, восени 2018-го, оголосили про домовленість зняти байопік про Емі Вайнгауз.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!