Життя, смерть і антарктична гроза на станції "Академік Вернадський" - BBC News Україна
Найважча в історії. Як пройшла 25-а українська антарктична експедиція
- В'ячеслав Шрамович
- BBC News Україна
8 травня 2021
Підпис до фото,
За рік в Антарктиці Євгеній Прокопчук зізнається, що так і не звик до пінгвінів25-а українська антарктична експедиція стала найважчою в історії.
Спочатку вона більше місяця добиралася до Антарктики через охоплений карантином світ, а потім команда з різних причин втратила двох учасників. На самому початку полярної зими загинув кухар, а перед цим експедицію покинула одна з учасниць.
Рік тому, за кілька днів до смерті кока, ми говорили з Євгенієм Прокопчуком - айтішником з Бучі, який тоді вперше заступив на посаду зв'язківця станції.
- "Пів години стояв і дивився на пінгвінів" - український айтішник в Антарктиді
- Ювілей станції "Вернадський". Українські вчені відкрили п'явку, яка пояснює еволюцію океану
Зараз він повернувся додому і розповів про те, яким видався його рік на станції "Академік Вернадський" - як команда пережила втрату свого товариша, як пробиралися крізь кригу під час виїздів на сусідні острови та як спостерігали рідкісну в цих широтах антарктичну грозу.
Підпис до фото,
Євгеній Прокопчук - сисадмін та колишній нацгвардієць з БучіДесять замість дванадцяти
"Це сталося на початку зимівлі. Як взяти організм і відрубати від нього якусь кінцівку - так було у нас в команді з Василем", - пригадує Євгеній.
Кухар 25-ї експедиції Василь Омелянович наклав на себе руки 8 травня 2020 року. Ця смерть стала першою за всю історію української станції "Академік Вернадський".
Підпис до фото,
Василь Омелянович приїхав на станцію "Академік Вернадський" на свою п'яту експедицію. Вона стала для нього останньоюЄвгеній Прокопчук разом з лікарем Ігорем Дейнекою та механіком Максимом Білоусом пів години намагалися врятувати Василя, але зрештою констатували смерть.
"Це було велике потрясіння для всієї команди", - каже Євгеній.
Там знали про певні особисті проблеми Василя, але ніхто не очікував на те, що сталося: "З ним постійно розмовляв лікар, ходили разом в спортзал, ніхто взагалі не думав, що він таке може вчинити".
Підпис до фото,
"На цій світлині Вася востаннє йде дивитись на схід сонця! Це був добрий, спокійний, професіонал своєї справи чоловік. Йому не була притаманна злість та негативні емоції, від нього завжди йшла світла енергетика", - написав Євгеній після смерті товариша.Тіло Василя довго не могли забрати зі станції, адже почалася полярна зима і не було криголама, який би проходив недалеко та міг дістатися до острова Галіндез.
"Його забрало американське судно льодового класу за пару днів до Мідвінтера (Середини антарктичної зими, 21 червня. - Ред.). Коли забрали тіло, стало трохи легше, психологічно це нас розвантажило", - відзначає Євгеній.
Ще раніше, під час перезмінки, не залишатися на зимівлю з 25-ю експедицією вирішила одна з біологів.
Тож після смерті кухаря на станції було десять зимівників замість запланованих дванадцяти - причому шестеро з них зимували вперше.
Через це обов'язків у кожного було більше, ніж зазвичай.
"На станції є денний черговий, нічний черговий і додався ще черговий по кухні. Чергували кожен по тижню на кухні", - пояснює навантаження Євгеній Прокопчук.
"Важко, але не було іншого вибору, окрім як далі продовжувати працювати. Спільна проблема нас мобілізувала. Заслуга начальника експедиції Юрія Отруби: він знав все на кухні і ми змогли швидко зорієнтуватися", - додає він.
Полярна зима
"Найважчою була полярна ніч. Дуже короткий день: в 11:00-12:00 виходило сонце і в 13:00-14:00 заходило. Мало сонячного світла, через це з'являвся сум за близькими", - говорить про труднощі Євгеній.
Ще були шторми з сильним вітром - близько 35 метрів на секунду: "Вночі черговий кожну годину робить обхід станції та прилеглих будівель - столярки, дизельної, холодильників, - це моніторинг від пожеж. Виходиш на вулицю і тебе просто зносить, треба за щось триматися".
Підпис до фото,
Острів Галіндез, як і більшість антарктичних островів - дуже вітряне місце. Та навіть такі сильні вітри не завжди є проблемою для місцевих птахів. Темна пляма на сірому фоні - це чайка, яка вирішила політати під час шторму"А на лижах просто розставляєш руки і вітер тебе несе", - додає він.
При цьому особливого страху від стихії чи антарктичної темряви не було.
На американських полярних станціях є традиція дивитися фільм жахів "Щось" (The Thing) за повістю Джона Кемпбелла "Хто йде" - про те, як команда ізольованої антарктичної бази зіткнулася з інопланетною істотою, яка перевтілювалася в інших членів експедиції.
Підпис до фото,
Іноді доводилося відкопуватися"Ми також дивилися "Щось" на Мідвінтер. І другу частину", - каже Євгеній Прокопчук про традиції "середини полярної зими".
"Але загалом якогось страху не було. Був дух авантюризму, наприклад, побачити вночі тюленя чи кита", - пояснює він.
"Завжди є шанс ночувати у човні в океані"
Підпис до фото,
Вихід у море завжди пов'язаний з небезпекою. На фото - дизеліст-електрик станції Юрій ЛишенкоВиїзди за межі станції дозволені тільки біологам.
А оскільки у 25-й експедиції був один біолог, який фізично не міг виконати всю затверджену наукову програму, решта учасників йому допомагали.
Для цього робили вилазки на човнах "Зодіак" в акваторію і на найближчі острови.
"Не можна виходити одному, без радіостанції і без рятувальних жилетів. У метеорологів запитували, яка погода, дивилися у програмі Windy. І спостерігали льодову обстановку - іноді для цього треба було піднятися на льодовик "Купол" - найвищу точку острова Галіндез", - описує процес Євгеній Прокопчук.
Саме під час виїздів був найбільший ризик: "Якщо умови нормальні, то можна виходити, але ти маєш розуміти, що часу в тебе не дуже багато. Якщо темно, то місцевість дуже схожа, багато маленьких островів. І потім без GPS чи сигнальних ракет і ліхтарів знайти дорогу назад практично неможливо".
Підпис до фото,
Так званий млинцевий лід - молода крига, розламана хвилями. "На виходах човном, потрапляючи у поле такого льоду, здається, що навкруги площа вимощена плиткою", - каже ЄвгенійДо використання сигнальних ракет справа так і не дійшла, але були випадки, коли через кригу доводилося пробиратися з багром - металевим інструментом з загнутим гаком.
"Льодова ситуація дуже швидко змінюється, треба враховувати не лише силу і напрям вітру, а і течії. Виходиш у море - все чисто. Потім подув вітер, тебе занесло, течія ще віднесла, і не знаєш, як повернутися на стацію. На "Зодіаку" встаєш - і бачиш лише льодове поле, не бачиш ніяких прогалин вільної води, по яких можна пройти", - пригадує Євгеній.
"Бувало так запаковувало, що довго пробиралися через кригу, відкидали її руками і багром, а вона не рухалась, бо льоду дуже багато. Доводилося повертатися, шукати обхід", - додає він.
Підпис до фото,
Не рибалка, а відбір іхтіофауни для паразитологічних досліджень"Важливо, щоб кожен драйвер знав акваторію і різні шляхи повернення. І важливий зв'язок зі станцією, щоб з "Купола" вказали, де є прогалини. Але завжди є шанс ночувати у човні в океані, тому беремо сухий пайок, щоб кілька днів можна протриматися", - відзначає зв'язківець "Вернадського".
Зі станції їздили рахувати пінгвінів і їхні гнізда, ідентифікувати китів за хвостами і плавниками, біолог ловив рачків і брав зразки в озерах на островах.
А протягом антарктичної зими, коли фауни майже немає, вивчали навколишню акваторію.
Підпис до фото,
Через коронавірус туристів цього року на станції не було. Але гості бували - наприклад, британське дослідницьке судно "Джеймс Кларк Росс", ветеран антарктичних морів. Капітан британців ще пам'ятає, як станцію "Фарадей" передавали України. На фото - українські полярники в гостях у британцівЛьодова обстановка біля станції була сприятливою, акваторія то закривалась, то відкривалась й зимівники мало не всю зиму могли виходити за межі станції на малих човнах.
Вже нова 26-а експедиція привезла на стацію дрони, які тепер будуть допомагати з навігаційною розвідкою під час виходів у акваторію.
Полярна гроза і гало
Підпис до фото,
Червона лінія - зафіксований геофізиками грозовий спалах у небі над Академіком ВернадськимСпостерігали і дуже незвичайне явище для Антарктики - грозу з блискавкою і громом.
У полярних широтах в Антарктиці та Арктиці та над полюсами грози є надзвичайно рідкісними. Довго вважалося, що вони взагалі тут не трапляються.
Тому це явище має ореол таємничості - наприклад, у романі Дена Сіммонса "Терор" саме така гроза супроводжує початок неприємностей для команди вмерзлих у кригу кораблів зниклої експедиції Джона Франкліна (щоправда, там дія відбувається біля пустельних островів північної Канади).
Зараз в Арктиці фіксують все більше полярних гроз з блискавками - за одним з досліджень, їхня кількість тут може подвоїтися до кінця століття. За іншим - вона вже критично зросла за минуле десятиліття, що може викликати більше пожеж.
"Зростання кількості блискавок - тривожний знак все швидшої зміни клімату, яка відбувається сьогодні", - йдеться у нещодавній статті National Geographic.
Періодично фіксують грози і в Антарктиці, щоправда, для цього потрібні спеціальні сенсори - у 2017 році малайзійські вчені з Інституту змін клімату на антарктичній станції "Карліні", що порівняно недалеко від "Вернадського", зафіксували блискавки на висоті 16-20 км.
Чим, за їхніми словами, остаточно розвіяли гіпотезу, ніби "в Антарктиці немає блискавок".
Але побачити і почути антарктичну грозу, яка пройшла ближче до поверхні, ще більш рідкісний випадок.
"Був спалах і я подумав, що це зварювальні роботи, бо ми тоді робили фундамент. Але потім дійшов грім і зрозуміли, що то була гроза", - пригадує Євгеній Прокопчук.
Сама гроза була десь у морі, але її відлуння дійшло до станції.
"Геофізики одразу побігли дивитися на прилади. І в Антарктичному центрі в Україні на приладах також помітили спалах. Дуже рідко, але таке іноді трапляється", - додає він.
Підпис до фото,
Ці хмари і принесли грозуПізніше небо трохи розвиднілося й на Галіндезі побачили дві грозові хмари, з яких, ймовірно, і прийшла блискавка та грім.
В українців ця полярна гроза викликала значно більше ентузіазму, ніж у змерзлих моряків Франкліна у "Терорі", й обійшлося без містичної драми.
Підпис до фото,
Гало в районі "Вернадського" - звичне оптичне явище на островах у полярних широтах"Коли в атмосфері з'являється велика кількість крижаних кристалів, то світло, проходячи через них, заломлюється та відбивається. Так навколо сонця утворюється та сама райдуга - вторинне світіння. Часто причиною гало є перисто-шаруваті хмари: вони майже прозорі, тому через них видно джерело світла, й складаються з крижаних кристалів", - пояснюють у Національному антарктичному центрі.
"Його нерідко можна спостерігати в районі нашої станції, адже мороз та підвищена вологість - ідеальні умови для виникнення гало", - додають там.
Перезмінка
25-а експедиція мала великі плани з інженерних робіт та модернізації станції, які довелося відкласти через карантин.
Але в лютому під час перезмінки частину робіт таки зробили.
"Зараз на станції вже безлімітний і швидкісний (за мірками Антарктики) інтернет. Можна спокійно спілкуватися по месенджерах, дивитися YouTube, проходити якісь курси онлайн. Учасниця 26-ї експедиції навіть планує захищати свою наукову роботу онлайн з Антарктиди", - каже Євгеній Прокопчук.
Раніше на "Вернадському" інтернету було 30 ГБ на всю експедицію на місяць - доводилося звикати до напівзабутої економії трафіку.
Загалом же перезмінку вдалося провести швидко, попри погану погоду: все вивантажили, перекачали паливо й зібрали сміття зі станції - його утилізовують у Чилі.
Повернення
Підпис до фото,
25-а експедиція в КиєвіШлях додому 25-ї експедиції був вже не таким проблемним, як рік тому.
Трохи поштормило у протоці Дрейка, але епіцентр шторму вдалося проскочити й за п'ять днів дійти до чилійського порту Пунта-Аренас.
А весь маршрут додому подолали за 11 днів: станція "Академік Вернадський" - протока Дрейка - Пунта-Аренас - Сантьяго - Париж - Київ.
Євгеній Прокопчук зізнається, що найбільше в експедиції сумував за дружиною і дітьми, а також за природою України і співом пташок.
Але сам він думками ще в Антарктиці.
"Найкращі спогади про людей, які роблять станцію. У нас була дуже дружна експедиція, не було розділення по групах. Розповідали, що колись після пів року експедиції в їдальні вже ніхто не розмовляє, поїли мовчки і пішли до себе. У нас такого не було", - каже він.
І зізнається, що тягне назад: "Це вже частка мого життя і частина душі залишиться там".
Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!