Воєнні злочини. Росія систематично мілітаризує українських дітей у Криму. Чому це воєнний злочин і що з цим робити
Інтерв’ю з керівницею «Кримської правозахисної групи»
Після окупації Криму російська влада впроваджує на півострові заходи, спрямовані на мілітаризацію дітей – пропагує участь у бойових діях, залучає до патріотичних таборів тощо. Не виключено, що частина дітей-жертв такої пропаганди після повномасштабного вторгнення ввійшли до російської армії.
Пропаганда серед дітей для залучення їх до армії країни-окупанта – воєнний злочин, згідно з міжнародним гуманітарним правом. Українські правоохоронці та правозахисники повідомляли про це під час різних міжнародних заходів із 2014 року, хоча тоді їм мало хто вірив.
Про мілітаризацію дітей у Криму та її наслідки ми поговорили з керівницею «Кримської правозахисної групи» Ольгою Скрипник.
– Ваша організація моніторить воєнні злочини проти дітей у Криму, зокрема пропаганду війни серед дітей, їхню мілітаризацію від початку окупації півострова. Чи змінилася ситуація після повномасштабного вторгнення?
– З часу створення організації ми постійно моніторимо мілітаризацію півострова й так помітили, що росіяни пропагують війну серед дітей. Сьогодні ситуація погіршилася, зважаючи на повномасштабне вторгнення. На жаль, Крим став не лише військовою базою, місцем, де утримують заручників, депортують людей, але й базою для мілітаризації цивільного населення, у тому числі дітей.
Нині мілітаризацію дітей розглядають як частину можливого міжнародного злочину геноциду в контексті інших злочинів проти дітей – депортацію, зміну їхніх імен, усиновлення, примусу до російського громадянства тощо.
Одразу після окупації Криму Росія схвалила так звану концепцію про патріотичне виховання, що передбачає формування виключно російської ідентичності. Щобільше, мілітаристської ідентичності, тобто все спрямовано на те, що молодь має служити, завжди бути готовою до війни. А вороги – країни західної демократії, звісно, Україна, США тощо.
Коли ми досліджували проблему мілітаризації дітей, то знайшли наказ Міністерства оборони Росії №210, ухвалений ще до повномасштабного вторгнення. У ньому розписано, які заходи мають запровадити заклади освіти. Це підтвердження того, що освіта в Криму не є частиною права дитини на освіту, а є інструментом Міністерства оборони РФ.
Фактично Росія намагається створити для дітей у Криму безальтернативне майбутнє – служба в російській армії. Це стосується як вивчення переписаної за російською пропагандою історії світу, де про Україну йдеться як про «окраїну», що завжди була російською, так і проведення різних заходів, до прикладу, відкритих уроків, на які запрошують тих, хто брав участь у бойових діях проти України. Їх представляють, звісно, як героїв. Будь-які позашкільні заходи також відбуваються з мілітарними елементами – дітей вчать, як кидати гранату, тримати зброю й так далі.
Навіть церква пропагує війну – ми помітили, що дітей запрошували на посвяту священниками РПЦ якихось ракетних установок. Тобто намагаються охопити всі сфери соціального життя дитини, щоб не було жодних спроб знайти альтернативну інформацію.
Звісно, ми також детально відстежували та фіксували масштабні кампанії з пропаганди та залучення дітей, як-от «Юнармія», «Кримпатріотцентр». Вони відкрито прописують, що готують дітей до військових дій і фінансуються коштом бюджету РФ. Усі ці факти ми задокументували разом із прокуратурою Автономної республіки Криму та міста Севастополя, що після анексії працює в Києві.
Під такий вплив підпадають щонайменше 200 тисяч дітей, які перебувають у системі так званої офіційної освіти в Криму.
Така сама ситуація сьогодні спостерігається на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей, але методи пропаганди – значно жорсткіші. Є випадки катування батьків або насильства до них за те, що вони не віддають дітей у школу, де нав’язують російську пропаганду.
– Міжнародний кримінальний суд відкрив провадження й видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна й Уповноваженої з прав дитини РФ Марії Львової-Бєлової за депортацію українських дітей. Чи була відповідь щодо звернень вашої організації?
– Наша організація брала участь у підготовці щонайменше чотирьох комунікацій із Міжнародним кримінальним судом (МКС). Загалом від правоохоронних органів і правозахисних організацій до МКС надійшло понад 14 кейсів. Один із тих, у комунікації якого ми брали участь, – щодо пропаганди серед дітей. І це було до повномасштабного вторгнення.
Ми зібрали чимало матеріалів, що могли стати підставою для розслідування цих фактів як воєнного злочину. Утім, після повномасштабного вторгнення і МКС, і прокуратура Криму говорять про те, що займатимуться злочинами, учиненими РФ після 2022 року, щобільше, не всіма. Треба розуміти, що в таких випадках – коли багато злочинів – вибирають той кейс, що буде успішним з точки зору доказування. Тобто ті злочини, щодо яких можна зібрати докази та знайти відповідальних.
Тому для нас, правозахисників, зараз очевидно, що є серйозний ризик, що злочини, які були скоєні з 2014 року в Криму, не розслідуватиме МКС. А це велика кількість – викрадення, катування, переслідування кримськотатарського народу тощо.
Особливість МКС у тому, що треба довести, по-перше, що конкретна справа – компетенція суду, що він може її розслідувати. І це зводиться до деталізованої довгої юридичної дискусії. По-друге, переконати, що вони зможуть знайти докази цього злочину. По-третє, що до цього злочину причетне найвище керівництво РФ і потрібно показати всю ієрархію ухвалення рішень. Решту кейсів суд каже розслідувати за допомогою національної системи правосуддя.
Щодо пропаганди серед дітей ми надсилали інформацію не лише в МКС, але й країнам ЄС із проханням накласти санкції на людей, які до цього причетні, насамперед на представників «Юнармії» та «Кримпатріотцентру». Попри очевидність цих злочинів і доказову базу, яка їх підтверджувала, лише у 2021–2022 роках окремі країни ввели такі санкції. Звісно, після масштабів повномасштабного вторгнення ці санкції не будуть ефективними заходами, щоб зупинити злочини росіян.
На жаль, пройшло кілька років, поки нам вдалося пояснити європейцям, американцям, що Росія готується до повномасштабного вторгнення й готує армію, пропагуючи війну серед дітей, знищуючи свободу слова й переслідуючи тих, хто може критично мислити та висловлюватися.
І, звісно, частина дітей, яка перебувала під впливом цієї пропаганди, після повноліття опинилася в російській армії. Але були й такі, що не хотіли брати участь у війні. На початку повномасштабного вторгнення нам часто дзвонили й питали, що робити, щоб не воювати. І ми активно поширювали інформацію про те, як можна здатися в полон українській армії. Хтось таки здався, але є й ті, хто загинув.
Важливо зрозуміти, що це не був вибір більшості з них. Пройшло дев’ять років агресивної пропаганди. І ці молоді хлопці є постраждалими від воєнного злочину РФ, хоч як би складно не було сприйняти це українському суспільству. Деякі діти хотіли виїхати з Криму після анексії, але державні органи тоді не змогли розробити механізм, щоби вони могли безперешкодно здобути освіту на підконтрольній Україні території. Тому на українській державі також лежить частина відповідальність за те, що ми не вжили всіх заходів для захисту цих дітей. Водночас важливо підкреслити, що ті повнолітні кримчани, які брали участь у злочинах проти цивільних українців, мають нести відповідальність за це.
Попри все, у Криму досі є свідома молодь. У квітні 2022 року на акцію проти війни вийшов художник Богдан Зіза й облив фарбами кольорів українського прапора адміністрацію Євпаторії. Він вочевидь розумів, що його чекає [Зізу засудили до 15 років колонії за чотирма статтями російського кримінального законодавства, – ред.]. Попри катування, залякування він продовжує вимагати звільнення всіх політув’язнених, оголошував голодування [Зіза вимагав, щоб його позбавили російського громадянства та звільнили всіх політв’язнів. Через 17 днів він припинив голодування через погане самопочуття, – ред.]. Тобто у Криму досі є молодь, яку ми можемо не втратити, за яку треба боротися.
– Злочини проти дітей можуть стати основою для доведення злочину геноциду проти українців. Чи можуть факти щодо мілітаризації дітей бути бодай додатковою інформацією щодо того, що РФ готувалася до цього злочину?
– Позитивний сигнал, що перші ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової МКС видав щодо дітей. Ми знаємо, що Путін винен у тисячі інших злочин, але ордер – щодо дітей.
Мілітаризація, індоктринація – це як мінімум контекстуальна інформація. Це – елементи злочину геноциду. Але їх, звісно, потрібно буде доводити. Нам як українцям очевидно, що нас прийшли вбивати, але коли ми говоримо про юридичний аспект, дуже важливо зібрати неспростовні докази й аргументи. І цей процес, звісно, нешвидкий. Це нас виснажуватиме, але нам треба це пройти.
Наведу приклад. У 2004 році Путін убив дітей у школі в Беслані [1 вересня 2004 року під час урочистої лінійки в бесланській школі №1 група бойовиків захопила в заручники 1128 людей. Вони провели в спортзалі й інших приміщеннях школи три дні, страждаючи від спеки, спраги та голоду. Унаслідок штурму школи, що відбувся два дні потому, загинули 334 людини, з них – 186 дітей. Жоден суд РФ не визнав порушень під час штурму, – ред.]. Ішлося про якихось чеченських терористів, але насправді це була ефесбешна операція, підготовлена Путіним, тому що йому треба було провести Другу Чеченську війну. Довести в Європейському суді з прав людини, що це – відповідальність Росії [ЄСПЛ визнав, що російська влада порушила право їхніх родичів на життя, не зуміла спланувати штурм так, щоби мінімізувати загрозу життю заручників, – ред.] вдалося лише через десять років. І це завдяки двом-трьом людям (як-от Елла Кесаєва, Емма Бетрозова, Віссаріон Асєєв), які не здалися та пройшли цей шлях. Наразі так влаштована система міжнародного права.