"На захист влади не вийшла жодна жива душа". Як заколот Пригожина показав занепад Путіна
Getty ImagesЗа дві доби після першого масштабного збройного повстання в путінській Росії видно "мінуси" для абсолютно всіх учасників конфлікту: від Путіна до Пригожина. А от "плюси" поки що не видно.
Очевидно, що російський суспільний консенсус, що Путін вміє збалансовувати інтереси еліт і загалом керує ситуацією, опинився під питанням. Кремль по суті втратив головну свою монополію — на насильство. Це наближає нас до "десятиліть небезпечної й непередбачуваної Росії".
Як так сталося, ВВС запитала найбільш авторитетних політологів Росії.
- Як після заколоту Пригожина посилюється тиск на Путіна. І чи шукають йому заміну
- Чому Пригожин пішов на угоду з Кремлем і як це підірвало імідж Путіна
Події, що розгорнулися в Росії в п'ятницю і суботу, коли засновник ПВК "Вагнер" Євген Пригожин оголосив про "марш справедливості" на Москву з вимогою відставки військового керівництва країни, стали кульмінацією напруги між ним і російським Міноборони.
Його заколот закінчився так само раптово, як і почався — вагнерівці зайняли Ростов-на-Дону і пройшли кілька областей у бік столиці, а потім Пригожин після дзвінка лідера Білорусі Лукашенка раптово вирішив повернути колони назад.
Такий стрімкий розвиток подій чимало людей сприйняли як інсценування, якщо не цирк. Водночас опитані ВВС вчені та експерти сходяться на думці, що це не було інсценуванням. Найімовірніше, те, що відбувалося, якимось чином відображало реальний розвиток подій, вважає професор університету Гельсінкі Володимир Гельман: "Інсценувати такі події вкрай важко. Це вимагає хорошої режисури та акторської майстерності від тих учасників, які за інших обставин цього не демонстрували".
Пригожин має підтримку
Рішення про заколот Пригожин ухвалював не сам, а заручившись підтримкою, нехай навіть усередині самого ПВК, переконаний науковий співробітник Університету Принстона (США) Євген Рощин. Пригожин, бізнесмен і людина з кримінальним минулим, зміг побудувати велику приватну військову компанію і набрав туди людей з бойовим досвідом, нагадує співрозмовник ВВС.
"Найважливішими підрозділами "Вагнера" командують авторитетні офіцери. Заручитися їхньою підтримкою — це вже велика справа для людини зі сфери бізнесу та держзамовлень. Тому це вже не лише особиста історія Пригожина, а і його підтримка в офіцерських колах", — каже Рощин, додаючи, що ці офіцери, ймовірно, цілком могли мати контакти в міноборони, розвідці та інших силах, де люди також можуть бути незадоволені як міністром оборони Сергієм Шойгу, так і станом російської армії загалом.
На думку Гельмана, підштовхнути Пригожина міг нещодавній указ Шойгу про те, що всі добровольчі формування, що воюють у складі досить різношерстого російського військового угруповання в Україні, мають підписати контракт з Міноборони. Указ викликав різку негативну реакцію Пригожина, і коментуючи його, той заявив, що "ніхто з бійців ПВК "Вагнер" не готовий йти шляхом ганьби, і тому ніхто не укладатиме договори".
"Для Пригожина було б вкрай неприйнятно втратити свою автономію, а підконтрольні йому частини [ПВК "Вагнер"] передати під управління Міноборони. Він би в цьому випадку втратив значну частину своїх ресурсів і свій політичний вплив", — каже Гельман.
Втім, якщо заколот Пригожина мав на меті відстояти створену ним структуру, то йому це, мабуть, не вдалося, зазначає політолог, — як повідомив увечері в суботу Кремль, частина вагнерівців, що не брали участі у заколоті, підпишуть контракти з міноборони.
"Так далі не можна"
Своїм заколотом Пригожин озвучив запит, який назрівав у різних колах російського суспільства: що "спеціальна військова операція" в Україні, як її продовжує називати влада РФ, більше не може тривати у нинішньому вигляді, вважає професор та політичний філософ Григорій Юдін.
"Пригожин комбінує шматки різних дискурсів. Це може бути як радикально мілітаристський дискурс — так далі не можна, почнім воювати серйозно, організовано та агресивно, так і більш миротворчий дискурс — так далі не можна, треба вести переговори, особливо якщо виявилося, що ми не вміємо воювати", — пояснює Юдін.
При цьому, на його думку, називати дії Пригожина спробою позначити запит на закінчення війни поки що зарано, він лише окреслив скепсис, що наростає в російському суспільстві щодо того, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке триває майже півтора року, дійсно йде згідно з планом, і що Путін знає, що робить.
"У людей різне уявлення про те, в чому помилка Путіна, — каже Юдін, — хтось вважає, що не варто було починати зовсім, хтось вважає, що не можна так воювати. Хтось вважає, що не можна воювати з такими воєначальниками. Але він півтора року продовжує займатися тим самим, розповідаючи людям якісь казки. І загальний настрій — досить, так більше не можна. Саме це Пригожин й артикулював".
Чому не було майже ніякої відсічі?
На початку свого "маршу" на Москву найманці ПВК "Вагнер" майже безперешкодно увійшли до Ростова-на-Дону і, як оголосив Пригожин, захопили там військові об'єкти, включно зі штабом Південного угруповання військ. Потім вони пройшли колоною через кілька російських областей, також не зустрівши серйозного спротиву.
"Якби Росія мала організовану й централізовану армію, і ця армія була б там, де їй належить бути, а не на території сусідньої держави, то, звісно, йому хтось перешкодив би", — розмірковує Юдін.
Найбільш боєздатні сили, які могли б дати відсіч ПВК "Вагнер", зараз на лінії фронту, а силовики, що залишилися в Росії, виявилися нездатними дати відсіч озброєним людям, що йдуть на столицю на танках, погоджується Гельман.
"Залишилася поліція з легким озброєнням — чинити опір руху танків вони не в змозі. Теоретично є Росгвардія, але вона "заточена" на боротьбу з масовими заворушеннями, а не на танки. І виявляється, що до такого розвитку подій ніхто не був готовий", — пояснює він.
Про відсутність якоїсь серйозної відсічі з боку російської регулярної армії каже й політолог Катерина Шульман: "Отже, армія жодних міст не охороняє. Вона, як з'ясовується, кордон також не охороняє. Жителі Бєлгородської області можуть багато про це розповісти. Правоохоронні органи вважають за краще дивитися в інший бік. На захист легітимної влади не вийшла жодна жива душа".
Небезпека ситуації виявилась не в тому, що хтось підтримав бунтівників, а в тому, що ніхто не готовий публічно захищати статус-кво, каже Гельман. Представники російських еліт та місцевої влади, на його думку, поводились пасивно: "Ніхто особливо ні на чиєму боці не виступав. Зрозуміло, що після виступу Путіна були заяви на його підтримку, але в ініціативному порядку ніхто за нього особливо не висловлювався. Ні мери міст, ні очільники регіонів ніяк себе не проявили — щось відбувається на їхніх територіях, вони висловлюють занепокоєння, просять усіх триматися якомога далі від подій, але політичних кроків з їхнього боку не було".
Втім, не можна говорити про те, що опору не було взагалі, зазначає Юдін. Сам Пригожин заявляв, що вагнерівці збили кілька гелікоптерів, але жодного підтвердження цієї інформації з боку російського керівництва не було. Повідомляли, що екіпажі цих гелікоптерів загинули, але й ця інформація офіційно не підтверджена. Про втрати серед особового складу не згадували ні Путін, ні Кремль, ні Міноборони.
"Якщо хтось загинув, то це військові. Військові гинуть на полях битв уже півтора року, і це за великим рахунком нікого не хвилює. Важко розраховувати, що загибель значно меншої кількості військових [якщо це дійсно так], серйозно когось занепокоїть, окрім їхніх рідних та близьких", — пояснює Гельман, чому російське керівництво нічого не сказало про втрати внаслідок подій останніх днів.
"Повітряно-космічним силам Росії (ПКС), напевно, не дуже подобається, коли їхні пілоти вилітають бомбардувати когось на російській території, їх збивають, і про це ніхто не говорить. Гадаю, багатьом пілотам це не подобається, але ПКС зараз не має жодного важеля тиску на цю ситуацію", — каже Юдін.
Getty ImagesЯкі висновки?
Все, що сталося, є свідченням глибокого занепаду російської держави, вважає Гельман. У випадку з ПВК "Вагнер" Росія віддала на аутсорсинг приватній особі значні ресурси й продовжувала постачати його цими ресурсами багатьох років, каже вчений. "В принципі, часто-густо держави передають свої ресурси на аутсорсинг ПВК. Щоправда, зазвичай ці ПВК діють десь далеко за межами цих держав, і зазвичай передбачається, що держави ці ПВК контролюють", — додає він.
"А в сьогоднішній Росії ПВК "Вагнер" вийшла з-під контролю держави, стала з нею конкурувати й навіть спробувала диктувати їй свої умови", - резюмує Гельман.
Що обіцяли Пригожину в обмін на рішення розгорнути свої сили від Москви й повернутись до польових таборів, поки що невідомо. "На певних умовах державі вдалося уникнути того, що ПВК візьме державу під свій контроль. Але це є тривожним сигналом для функціонування держави", — попереджає Гельман.
Заколот Пригожина викрив феодальний характер російської "військової машини", показав, що військові підрозділи в Росії не є єдиною системою, на відміну від інших сучасних армій, каже Юдін: "Армія Росії — це феодальна армія, що складається з дружин. Вона має різні елементи — ПВК, формування типу кадирівських, підпорядковані корпораціям та регіонам. У Пригожина одна з таких дружин. Між феодалами завжди трапляються якісь внутрішні конфлікти".
Спочатку ці конфлікти вдавалося регулювати непублічно, потім вони почали набувати дедалі агресивнішого характеру і зрештою вилилися в найбільш радикальну форму — заколот, продовжує Юдін.
Крім цього, заколот став підтвердженням іншого факту, який, на думку філософа, вже був помітний у російському суспільстві: що держава поступово втрачає монополію на насильство. "Дезінтеграція монополії на насильство вже була очевидною, хоча зараз вона, звісно, стала більш радикально очевидною. І це на власні очі поспостерігала велика кількість людей", — каже Юдін.
Хто виграв, а хто програв?
Програли в цій ситуації всі учасники конфлікту, вважає Гельман: "Путін продемонстрував, що ситуація в країні на певний час вийшла з-під контролю, що він не керує країною повною мірою. Пригожин не зміг досягти своєї мети, і його поставили на місце".
Він також зазначає, що російське військове командування — Шойгу та Герасимов — ніяк не проявили себе в цій ситуації, "чим глибоко дискредитували себе, зокрема, й серед своїх підлеглих".
Юдін зазначає, що конфлікт між Пригожиним та російським керівництвом ще рано вважати врегульованим: "Ми знаємо, що отримав Путін (заколот зупинили, — Ред.), але ми не знаємо, що отримав Пригожин. А Путін був не в тому положенні, щоб Пригожину щось диктувати. Тому цілком можливо, що він отримав принаймні щось".
На думку політолога Миколи Петрова, Путін після подій цих вихідних став слабшим в очах суспільства: "Пригожин — не фрик, а людина, за якою, напевно, стоять дуже серйозні сили. І ось ці сили, які виступають за ескалацію війни, по суті, можуть святкувати перемогу".
Євген Рощин припустив, що заколот Пригожина став свідченням того, що в суспільстві відбувається розкол еліт, а армія отримала в ньому якщо не статус самостійного актора, то проявила себе як значущий гравець: "Конкуренція за доступ до ресурсів існує у всіх режимах. Путін й адміністрація президента зуміли побудувати систему "годування" основних гравців без гострих конфліктів. І тут людина з ближнього кола так демонстративно кидає виклик всій системі та йде ва-банк. Для мене це індикатор того, що розкол у силових елітах загострюється. Пригожин його зараз артикулював".
Розкол еліт та ослаблення Путіна може призвести до "смутних часів", як це неодноразово було в історії Росії після невдалих воєн, попереджає британський експерт Едвард Лукас.
"Можливо, нам доведеться близько десяти років або навіть більше мати справу з дуже небезпечною і непередбачуваною Росією. При цьому не буде навіть тієї поверхової визначеності, яка у нас є, допоки Путін залишається при владі". Військовий заколот Пригожина — ймовірний провісник того, що "довга держава Путіна" може виявитись не такою вже й довгою.