Міноборони запускає Акселератор інноваційного розвитку. Координатор — Лобойко. Він згадувався в книзі Тіма Дрейпера
Міністерстві оборони України 9 червня повідомило про створення ще одного military-акселератора. Він отримав назву «Акселератор інноваційного розвитку» і позиціонується як «постійно дійсний консультативно-дорадчий орган, покликаний організовувати та реалізовувати проекти за напрямом науково-технічної діяльності відомства».
Редакція AIN.UA давно чула від українських чиновників про фреймворк, в якому єдина магістральна державна інституція збиратиме інновації в сфері military tech та кібербезпеки від приватних акселераторів та розробників, і надаватиме їм fast track. Саме так позиціонується цей акселератор, який за словами міністра Олексія Резнікова стане «єдиним вікном входу» до Міноборони. Щоправда, двома місяцями раніше Міністерство оборони, Міністерство цифрової трансформації, Мінекономіки, Генштаб та РНБО запустили платформу Brave1, яка схоже виконує подібні функції. Але увагу редакції AIN.UA привернуло призначення координатора цього проекту.
За словами Міноборони, склад консультативно-дорадчого органу налічує 13 осіб. Очолить його заступник Міністра оборони України Володимир Гаврилов. Роботу координуватиме Сергій Лобойко, державний експерт Директорату політик цифровізації, цифрового розвитку, цифрових трансформацій і кібербезпеки у сфері оборони Міністерства оборони України.
«Українська Історія» – Т. Дрейпер
Лобойко дійсно раніше мав досвід роботи в технологічній галузі. В 2017 році про нього написав Тім Дрейпер – американський технологічний інвестор в третьому поколінні, мільярдер, співзасновник фонду DFJ. В його портфоліо ранні інвестиції в Skype, Tesla і Baidu.
Тоді Дрейпер випустив у відкритий доступ кілька розділів із своєї книги The Startup Hero’s Pledge. Один з них називався «Українська історія» — про його візит в Україну в 2005 році. Батько Дрейпера, Вільям Генрі Дрейпер III, відкрив світу аутсорс в Індії. Тімоті Дрейпер прагнув повторити успіх тата, «відкрившу світу» з нової сторони країни центральної та східної Європи.
В 2005 людина на ім’я Роман Кізик, якого Дрейпер називає балакучим, влаштував візит до президента Віктора Ющенка, де сталась розмова про інвестиції в Україну. Потім Дрейпера відвели в аутсорс-компанію USC, яка входила до орбіти «Техінвест», що в свою чергу належала Андрію Колодюку і керувалась Сергієм Лобойком. Дрейперу запропонували інвестувати $500 000, що він власне і зробив.
«Досі схвильовані після зустрічі з самим президентом, ми поїхали на зустріч з аутсорсинговою компанією. Я про це не знав, але вони зібрали 40 інженерів, які сиділи і вдавали, що зайняті роботою, щоб схилити мене до інвестицій», – написав Дрейпер
Дрейпер пише, що це був один з трьох випадків в житті, коли його так надурили. Прізвище, яке Дрейпер назвав в цьому контексті – Лобойко.
Реакція
Після публікації тексту книги Дрейпера на AIN.UA, організація «Реанімаційний пакет реформ» написала лист, в якому вимагала від редакції видалити матеріал і замість того підготувати статтю, в якій би були перераховані досягнення Сергія Лобойка, щоправда самі досягнення вказані не були, тому невідомо про що йшла мова.
Сам Лобойко знайшов час зустрітись з редакцію в 2017 році в аеропорту Бориспіль на 20 хвилин. Його позиція зводилась до того, що вся провина по втрачених коштах Дрейпера – на Романі Кізику.
Роман Кізик помер в 2015, тож вже нічого не скаже в свій захист. Відомо, що він був етнічним українцем, який проживав в США і пропагував великому американському бізнесу перспективи розвитку R&D в Україні – саме він допомагав Дрейперу з організацією поїздки до Україну в 2005. Опитані редакцією 5 свідків, знайомих із ситуацією, кажуть, що для них не виглядало, що Кізик винний. За їх словами, він додатково залучив $100 000, щоб отримати долю в компанії, в яку інвестував Дрейпер, а після провалу USC, Кізик продав все що мав, щоб розрахуватись з боргами, і виплачував їх роками, зокрема через що і помер.
Засновник «Техінвесту» Андрій Колодюк для Forbes.ua в 2021 році сказав, що не може коментувати комерційні відносини з Дрейпером через договір про нерозголошення.
Пізніше прізвище Лобойка з тексту книги Дрейпера зникло.
Сам Дрейпер пояснив редакції AIN.UA, що прибрав згадку Сергія з книги після того, як той зв’язався з ним. Дрейпер сказав, що він написав прізвище в книзі, бо думає на Лобойко – той розпоряджався грошима в компанії. Але Дрейпер не має 100% впевненості – тому після листа Лобойка просто прибрав з книги його прізвище. Не захотів витрачати час на пошуки і докази. А до цього Дрейпер ще й залишив цитату, яка при всій її упередженості, ще довго висітиме над українським IT: «Took $500k from me and «disappeared». When that money is repaid, I will look to invest again in Ukraine, which I assume will be never».
Редакція AIN.UA тоді вивчила великий архів листування і інших даних щодо угоди на $500 000 з Дрейпером, кількох компаній з однаковими абревіатурами USC і різними повними назвами і людей, які мали відношення до цих активів. Матеріал займає 25 сторінок і одного дня його можливо буде опубліковано. Але текст, який ви зараз читаєте, не шукає і не називає винних в історії 2005 року.
Головне питання цього тексту в тому, чи таке призначення в надважливому сьогодні акселераторі – це той сигнал, який українська технологічна індустрія і відповідальний за це держсектор хочуть транслювати суспільству і світу?