"Деколонізація мислення". Як молоді казахи борються за відродження своєї мови і культури
Сайагуль Бірлесбек належить до діячів, які популяризують казахську мову та культуруПісля вторгнення Росії в Україну в країнах Центральної Азії дедалі частіше лунає слово "деколонізація". Молоде покоління переважно не має ностальгії за Радянським Союзом, йому більш властивий інтерес до національної мови та власної культури - на противагу всьому російському. Особливо ці процеси помітні в Казахстані, який політично та економічно, як і раніше, тісно пов'язаний з колишньою метрополією.
20-річна Міра Унгарова зніяковіло згадує, як у школі вважала компліментом слова друзів про те, що вона не схожа на казашку, - зазвичай це означало, що вона прогресивна, стильна і без акценту розмовляє російською мовою.
З дитинства, каже Міра, вона намагалася добре вчитися і вивчити англійську, щоб скоріше виїхати жити за кордон: "Я була далека від політики, хоча знала про корупцію, погану якість освіти та охорону здоров'я. Я зовсім не вірила, що в цій країні у мене є майбутнє".
Для Міри все змінилося в 2019 році, коли Нурсултан Назарбаєв, який правив країною майже 30 років, несподівано пішов з посади президента: "Це було приголомшливо для мене та для моїх однолітків, у нас вперше з'явилася надія, що все може змінитись на краще".
Того ж року - перед виборами нового президента - у країні відбулися демонстрації: молоді активісти протестували проти ставленика Назарбаєва - Касим-Жомарта Токаєва. Арешти і штрафи для активістів, які розпочалися потім, обурили Миру.
"Мені було дуже боляче і сумно бачити, як моїх співвітчизників затримують і кидають в автозаки - не має значення, якого ти віку, чи, наприклад, жінка вагітна чи старий дідусь. Тоді я почала цікавитися їхньою долею і поступово доєднуватися до середовища активістів".
Міра - одна з тисяч молодих казахстанців, яких події останніх років спонукали до громадянського активізму та пошуків національної ідентичності.
- Президентом Казахстану переобрали Токаєва. Що він казав про Україну
- Чи справді Казахстан віддаляється від Росії і чи можливе вторгнення до країни
Мовне питання
Як і багато з приблизно шести мільйонів російськомовних казахів, Міра виросла у міському середовищі. Її співвітчизники - ті, хто виріс і розмовляв казахською, - часто називають російськомовних "шала казахи", або недоказахи, звинувачують їх таким чином у відриві від свого коріння і культури.
Міра Унгарова почала цікавитися політикою з 17 роківПодібна мовна ситуація склалася в Киргизстані: в обох країнах після розпаду Радянського союзу російська зберегла офіційний статус, її активно використовують в документообігу та повсякденному житті. Більшість населення Казахстану розмовляє російською чи принаймні розуміє її. За даними дослідження фонду Фрідріха Ебберта, російською вільно говорять і пишуть майже 51% населення, а казахською - лише 39%.
У радянські часи Казахстан був єдиною республікою, де титульна нація була у меншості: 1939 року у країні жили лише 37,8% казахів і 40% росіян.
"Можливість здобути освіту казахською мовою стала скорочуватися з 1939 року, пізніше вища освіта була доступна лише російською мовою. Отже, батьки, які хотіли, щоб їхня дитина навчалася в інституті, мали підготувати її до цього і віддавали дітей до шкіл з російською. Як наслідок, у Казахстані з'явилося ціле покоління виключно російськомовних казахів у 1970-1980-х роках", - говорить Айнаш Мустояпова, автор книги "Деколонізація в Казахстані".
Це призвело не тільки до "колоніальності мислення", каже дослідниця, але і до "самовідчуження", коли казахи соромилися своєї культури, мови та традицій. Але ситуація змінюється з кожним роком.
Міра розповідає, що у школі говорила лише російською, бо в казахській не було потреби.
"До того ж я соромилася говорити казахською через свій акцент, тому що мене соромили. Зараз я все частіше намагаюся говорити нею і хочу опанувати досконало", - каже вона.
Російська мова досі є офіційною в Казахстані і домінує у великих містах. На фото - акція за права жінок у березні 2021 рокуМіра вчить казахську двічі на тиждень із репетитором і відвідує розмовний клуб, який працює для всіх бажаючих попрактикувати мову. Учасники клубу - переважно молоді казахстанці (які часто краще розмовляють англійською, ніж казахською), а також кілька іноземців, в основному з Росії та США.
Про запит на казахську мову свідчать дослідження (67% підтримують посилення вимог щодо її вивчення), а також популярність фільмів казахською. Наприклад, екранізацію другої частини американського "Аватара" з казахським дубляжем у країні переглянули 42 тисячі людей - майже половина всіх глядачів стрічки в країні. У попередні роки світові прем'єри найчастіше відбувалися у кінотеатрах із російським дубляжем.
Згідно з дослідженням Фонду Фрідріха Еберта, найбільше казахською розмовляє саме молодь: 39,2% респондентів віком від 18 до 29 років сказали, що в сімейному колі розмовляють в основному нею. Серед людей віком від 61 року так відповіли 25,9%.
"Після відновлення незалежності реальна загроза [покарання] за націоналізм зійшла нанівець, і природно населення почало переосмислювати свою ідентичність", - зазначає Айнаш Мустояпова.
"Витиснути з себе казаха"
Відносини Казахстану зі своєю ідентичністю добре ілюструє сімейна історія 30-річної художниці та режисерки Суінбіке Сулейменової. Її прадіда репресували як казахського націоналіста, а прабабуся народила батька у таборі зрадників батьківщини. Її дідусь із бабусею - скульптор та музикант - майже не говорили казахською. Погано розмовляє цією мовою і мати Суінбіке - художниця Сауле Сулейменова, яка присвятила свою кар'єру темі деколонізації.
"По суті весь мій творчий шлях - це шлях деколонізації. У 2012 році я написала картину I am kazakh" (Я - казах), і мене соромили, - каже Сауле. - Ідея про те, що бути націоналістом - погано (адже це, по суті, просто пишатися своєю культурою, ідентичністю і мовою - бути патріотом), залишилася ще з радянських часів, коли ми всі намагалися щосили вичавити з себе казаха".
Одна з робіт Сауле - картина "Три нареченої", рімейк архівної фотографії трьох молодих наречених, яку зробив невідомий фотограф у 1875 році. Вона входила до колекції казахського історика та археолога Алькея Маргулана.
"Одна моя подруга, етнічна казашка, побачила цю картину і сказала - які вони потворні! - згадує Сауле - І це те, як нас навчили бачити себе - негарними, і тому ми соромилися себе".
"Це і є, на мою думку, деколонізація - навчитися нести себе миру з гідністю, не намагаючись виглядати як представники метрополії, не намагатися бути кращою, ніж є, не намагатися зробити надрізи на очах, щоб зробити їх схожими на європейські", - відзначила художниця виданню informburo.kz.
Її донька Суінбіке зараз фільмує свій перший повнометражний фільм-мок'юментарі "Мамбет", у якому хоче дослідити мовну сегрегацію в Казахстані. Мамбет - це поширене серед тюркомовних народів ім'я, яке також використовується як зневажливий термін стосовно казахів - щось на кшталт "селюка".
За словами Суїнбіке, послідовна русифікація Казахстану призвела до того, що до 2019 року її ніколи не тягнуло до казахської мови - як і багато однолітків, вона вважала її чимось ганебною. Вона називає себе "пихатою, зарозумілою, неосвіченою і наскрізь колоніальною по відношенню до своєї культури".
Суінбіке Сулейменова працює над фільмом про казахську мову"І ось так, на 27-му році життя, після 16 років навчання з начебто обов'язковими уроками казахської мови [...], я виявила, що живу в Казахстані зі знанням трьох іноземних мов, включаючи мою рідну російську, якою я волію зараз голосно не говорити, - і без казахської", - пояснює Суїнбіке.
Її фільм - про "мовну сегрегацію в казахських містах у всіх сферах життя, політики та мистецтві в житті протагоніста", в якому Суінбіке бачить себе: "Я хочу популяризувати казахську мову в казахській культурі та реальності, серед російськомовних і казахомовних казахів, які живуть окремо, тому що у них немає спільної мови у спільній країні".
Поділ за мовною ознакою знайомий і 29-річній Сайагуль Бірлесбек, яка народилася і виросла в казахській родині в Сіньцзяні - національній автономії на заході Китаю. З дитинства вона говорила та навчалася рідною казахською та китайською мовами, а у 14 років із сім'єю повернулася на історичну батьківщину та пішла до казахської школи. Але після вступу до університету виявила, що більшість підручників - російською мовою.
"Я не могла зрозуміти, що написано у підручниках, казахських матеріалів не було, одногрупники також усі говорили і російською мовою. На початку я дуже сильно відставала у навчанні та переживала", - розповідає Сайагуль.
Крім проблем із навчанням, їй було непросто знайти друзів - усі однолітки говорили з нею російською. Несподівано для себе вона знайшла однодумців, коли почала брати участь в айтисах - конкурсах поетів-імпровізаторів, які грають на домбрі. Незабаром Сайагуль взяла собі псевдонім - Саяш-акін і почала складати вірші та пісні казахською, у тому числі про політику - вибори чи корупцію в Казахстані та вторгнення Росії в Україну.
@saiash_akynЗв'язок із Росією
У Казахстані жартують, що Володимир Путін за останній рік зробив для казахської мови більше, ніж Назарбаєв за тридцять років свого правління. Експерти кажуть, що вторгнення Росії в Україну прискорило процеси "деколонізації" в Казахстані - тривогу підігрівають численні публікації у ЗМІ про те, що амбіції Кремля можуть не обмежуватись однією Україною.
"Військові злочини в Ірпені або Бучі показали реальну загрозу [агресії Росії] за те, що українці просто хочуть залишатися українцями та пишатися своєю історією або говорити рідною мовою. Вони також оголили небезпеку шанувальників "русского мира" всередині Казахстану. Наш кордон і залежність від Росії робить її [загрозу] цілком реальною", - вважає дослідниця Айнаш Мустояпова.
У березні 2023 року казахстанців схвилював випадок у Петропавловську на кордоні з Росією, де якась "народна рада" записала відеозапис про недовіру казахській владі та проголосила незалежність. Щодо причетних швидко відкрили кримінальну справу, але цю історію широко обговорювали у ЗМІ та соцмережах.
Гостру реакцію в Казахстані викликають і міркування російських політиків про історію країни - 2014 року Володимир Путін заявив, що казахи ніколи не мали державності, а 2020-го кілька депутатів Держдуми від правлячої "Єдиної Росії" сказали, що Казахстан був "створений штучно" за радянської влади, а території на півночі - це "подарунок Росії", який Москва має право вимагати повернути.
Більшість казахстанців (73%, за даними опублікованого в листопаді 2022 року опитування Demoscope) все ж таки вважає сценарій нападу Росії на Казахстан неймовірним. А ставлення до війни в Україні тут у принципі неоднозначне - згідно з цим самим опитуванням, 59% "дотримуються нейтралітету" у конфлікті, тоді як Україну підтримують 22%, а Росію - 13%.
"Це розлом не територіальний, не віковий і навіть не етнічний, - зазначає Мустояпова. - Цей розлом залежить від того, хто контролює інформаційне поле: з початку війни з'явилося багато альтернативних джерел інформації, до них дедалі частіше звертаються люди з доступом до інтернету, але є і ті, хто, як і раніше, довіряє телебаченню - зокрема, російському. І серед них є і молоді люди.
Більшість населення у Казахстані, згідно з дослідженням Internews, споживає інформацію російською мовою. Це далеко не завжди означає російські державні ЗМІ, проте кремлівські наративи явно знаходять свою аудиторію: загалом 33% респондентів Demoscope або вірять у те, що Росія звільняє Україну від нацистів, або вважають, що Москва насправді воює в Україні із Заходом.
Президент Токаєв відвідав військовий парад у Москві у травні 2023 рокуРосію та Казахстан, окрім найдовшого сухопутного кордону у світі, досі пов'язують економічні та політичні союзи - Митний та Євразійський, а також Шанхайська організація співробітництва та ОДКБ. Казахська нафта йде до Європи через територію Росії, а імпорт із Росії становить 37% всього імпорту Казахстану.
У січні 2022 року президент Токаєв мусив вдатися до допомоги ОДКБ (тобто в першу чергу Росії) для придушення масових протестів, що переросли в заворушення. Казахські політологи тоді попереджали, що це ставить його у залежність від Москви.
З початком повномасштабної війни в Україні Токаєв опинився у непростій ситуації вибору між Росією та Заходом. З одного боку, він, перебуваючи у Санкт-Петербурзі, заявив, що не визнає незалежності самопроголошених республік Донбасу. З іншого боку, протягом року через Казахстан шляхом "паралельного імпорту" до Росії в обхід санкцій йшли західні товари, а сам Токаєв був серед гостей на військовому параді в Москві 9 травня.
Казахстан також відчинив двері для росіян, які масово залишали країну після початку війни, а потім і мобілізації. За даними МВС за листопад 2022 року, з початку мобілізації в країну в'їхали і досі залишаються близько 100 тисяч росіян - для них уряд затвердив список затребуваних професій, з якими за спрощеною схемою можна отримати посвідку на проживання.
Ставлення у суспільстві до цього теж неоднозначне - згідно з дослідженням Demoscope, з різним ступенем впевненості підтримують масовий приїзд росіян 27%, а не підтримують - 38%.
Сотні тисяч росіян приїхали в Казахстан після початку мобілізаціїНове покоління
Термін "деколонізація" фактично відсутній у риториці офіційних осіб Казахстану. У такому формулюванні тема явно незручна владі: у Росії ці процеси все частіше називають утиском росіян.
Проте у 2023 році уряд уп'ятеро збільшив закладені в бюджеті витрати на "зміцнення патріотизму" - зокрема, пропаганду національної символіки, збереження культурної спадщини та дубляж казахською мовою іноземних фільмів.
Але для молодого покоління цього недостатньо, зазначають дослідники: вони бачать у нинішній владі спадкоємців радянської еліти. "Ми залежні від метрополії досі як політично, так і економічно, - каже Айнаш Мустояпова. - У нас не буде реальної деколонізації, доки не буде деколонізації мислення".
З нею згодний і політолог Дімаш Альжанов. Він зазначає, що драйвером змін стане молодь: "У цього покоління запит на відкрите суспільство та права людини - це для них нормальна реальність, необхідна для власної самореалізації. У Токаєві і людях при владі від попереднього покоління вони бачать радянську номенклатуру - тому що в основному вони транслюють риторику "ми тут влада і вам розповімо, як жити". Молодь це відкидає".
Міра Унгарова брала участь у демонстраціях 5 січня 2022 року і каже, що ніколи не відчувала такої одностайності та солідарності суспільства. Вона була розчарована, коли протести переросли у заворушення і їх придушили. З того часу вона приєдналася до молодіжного руху Oyan, Qazaqstan ("Прокинься, Казахстане") і разом з іншими активістами вийшла на акцію протесту після виборів у листопаді. Їх затримали майже одразу після того, як вони розгорнули банер, допитали та відпустили. Пізніше двох її соратників судили та засудили до 15 діб арешту.
"Ці вибори зробили на колінці - ні кандидати, ні виборці не встигли достатньо підготуватися, все це зробили, щоб Токаєв залишався президентом ще сім років, - вважає Міра. - Він точно не мій президент, тому що це людина з назарбаївської системи - змінився президент, але не система".
Суінбіке Сулейменова на останніх виборах була незалежною спостерігачкою - і планує продовжувати займатися громадянським активізмом.
"Так, Токаєв переміг у 2019 році та 2022 році, але народ все одно побачив, що казахстанці - зокрема, казахомовні казахстанці - здатні на масові протести і повірив, що реальні зміни не за горами".
Протест проти результатів президентських виборів в Алмати, 2022 рік