“Я - угорець і громадянин України”. Як закарпатці воюють у ЗСУ й оцінюють суперечки Києва з Будапештом
Федір ШандорЗакарпаття, де мешкає багато етнічних угорців, в останні роки часто опиняється в епіцентрі дипломатичних скандалів та протистоянь Києва та Будапешта.
Ще до великого вторгнення Росії Угорщина та Україна серйозно сварились через мовні права угорської меншини і видачу Будапештом своїх паспортів закарпатцям. З початком великої війни відносини між сусідами ще більше погіршились.
- Чому в Угорщини така політика щодо України і чи можна її змінити
- У чому секрет дружби поляків та угорців?
- Папа Римський приїхав до Орбана говорити про війну в Україні
Уряд Віктора Орбана не підтримав санкції проти Росії та відмовив Україні у постачанні зброї. За цей час і Угорщина, і Україна не раз викликали послів одна одної до своїх МЗС.
В угорських ЗМІ та соцмережах час від часу з'являється інформація про начебто вороже ставлення до етнічних угорців, історії про "сепаратистські рухи" та насильницький призов закарпатських угорців на війну.
Останній сплеск напруги спричинили прямі перемовини Угорщини та Росії щодо українських полонених.
8 червня Російська православна церква повідомила про передачу українських військовополонених угорського походження із Закарпаття Угорщині. Це відбулося в обхід України, й у Києві це сприйняли як намагання виділити мешканців однієї області й показати, що влада про них не піклується.
Українські дипломати викликали угорського колегу в Києві для пояснень.
У неформальному спілкуванні предстанвики МЗС визнавали, що ця акція Росії є чероговою спробою використати Закарпаття для дестабілізації ситуації в прикордонному регіоні.
Багато закарпатських угорців, які мають угорське громадянство, дійсно виїхали за кордон ще на початку великої війни. До цих фактів російські ЗМІ часто апелюють у своїх повідомленнях про те, що, мовляв, закарпатці не мають великого бажання захищати Україну від російського вторгнення.
ВВС Україна поспілкувалися з трьома українськими військовими угорського походження, які свідомо пішли до війська.
Область на чотирьох кордонах
День Незалежності України в Ужгороді, 24 серпня 2022 рокуНайзахідніша область України за минуле століття побувала у складі чотирьох держав: Австро-Угорщини, Чехо-Словаччини, СРСР та, зрештою, України. Нині область має спільний кордон з Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею.
Не дивно, що Закарпаття ввібрало та зберігає традиції та культуру десятків національностей, від євреїв до ромів. Це відбилось на місцевій говірці, яка поєднує запозичені слова з багатьох мов.
Найчисельнішою меншиною тут є угорська - її вплив в області найвідчутніший. На Закарпатті мешкають близько 150 тисяч угорців, вони складають 12% жителів області.
Угорською тут говорять цілі містечка та села, а майже кожен закарпатець, незалежно від походження, знає кілька речень угорською. Принаймні, універсальне nem tudom (переклад з угорської - не знаю, не розумію) знають усі.
Напруга, що зростає
Саме угорська меншина на Закарпатті дедалі частіше стає предметом для маніпуляцій та неоднозначних заяв.
Ще з часів президента Порошенка й реформи мови викладання угорська влада болкувана роботу комісії Україна-НАТО. У відпорвідь Київ намагався боротись із масовою видачею в регіоні угорських паспортів.
Гучним етапом напруги був підпал угорського культурного дому в Ужгороді, українська прокуратура звинуватила в ньому симпатиків Росії.
У 2021 році СБУ заявила, що запобігла вчиненню терористичних актів у прикордонному районі Закарпатської області, організатор яких, за версією спецслужб, переховується в РФ.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну уряд Угорщини на чолі з прем'єром Віктором Орбаном не підтримав багато санкцій ЄС проти Росії та блокував їх, а також відмовив Україні у постачанні зброї.
Попри це, у перші місяці повномасштабної війни Угорщина дала прихисток тисячам українських родин, а на Закарпаття з Угорщини прибували сотні тонн гуманітарної допомоги, яка потім доправлялася у найбільш постраждалі від війни регіони.
Проукраїнська демонстрація в центрі Будапешта, 30 квітня 2022 рокуВодночас угорські топ-посадовці з офіційними візитами відвідували РФ та робили гучні заяви про "нічийну землю", маючи на увазі Україну. Українців здивувала і поява Орбана у шарфі із зображенням "Великої Угорщини" з частинами сусідніх держав у її складі, в тому числі Закарпаття.
Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто навіть заявляв, що Угорщина вже заплатила свою ціну у цій війні. І серед її внеску - загиблі закарпатці угорського походження.
Полонені українські воїни
Надвечір 8 червня на сайті РПЦ опублікували новину про те, що Угорщині передали військовополонених українців закарпатського походження. Передача буцімто відбулася саме на прохання Угорщини "з благословіння" патріарха Кирила "в рамках міжцерковної співпраці".
9 червня подію підтвердила й угорська сторона. Віцепрем'єр Угорщини Жолт Щем'єн назвав це своїм "людським та патріотичним обов'язком". З угорського боку поверненням українців, як пишуть угорські видання, займалася угорська благодійна служба Мальтійського Ордену.
Україна стверджувала, що не знала нічого про перемовини щодо передачі Росією Угорщині українських військовополонених. Речник міністерства Олег Ніколенко казав ВВС Україна, що звільнення з полону українських військових - це завжди гарна новина. Проте до МЗС України запросили тимчасового повіреного Угорщини, аби з'ясувати обставини.
Українська сторона попросила надати інформацію про українців та невідкладно забезпечити до них доступ для українського консула. А в Головному управлінні розвідки міноборони застерігали від використання Угорщиною полонених для провокацій.
15 червня угорське видання Szabad Európa з посиланням на власні джерела в уряді повідомило, що віцепрем'єр Жолт Щем'єн сам домовився з РПЦ про звільнення 11 українських військовополонених та їх перевезення до Угорщини.
"Ані МЗС, ані канцелярія прем'єр-міністра про це не знали, тому є серйозне обурення в уряді. Всі чотири наших джерела в один голос заявили, що звільнення відбулося під одноосібним наглядом Жолта Щем'єна", - йшлося у статті.
І вже 16 червня ситуація почала прояснятись. Український уповноважений з питань зниклих безвісти Олег Котенко нарешті повідомив, що місце перебування 11 звільнених українців встановили.
З'ясувати вдалося також і маршрут, за яким їх доправляли з Росії до Угорщини, адже спільних кордонів країни не мають. За словами Котенка, інформацію про українців уже передали їхнім родичам, але до повернення на територію України вони будуть обліковуватись як зниклі безвісти.
Навіщо Росія передала полонених третій країні? В Україні припускали, що причиною могло стати саме їхнє походження, хоча угорське прізвище не завжди свідчить про приналежність до угорської громади Закрапаття. Часто такі закарпатці отримували угорське прізвище під час багатовікових сімейних перепитій, а самі вже й не вважають себе угорцями.
Але дуже багато закарпатських угорців, та й не тільки, мають окрім українського ще й угорське громадянство. Частина з них виїхала за кордон ще на початку великого вторгнення.
Водночас багато закарпатських угорців пішли й до війська та захищають Україну.
"Я бачу, де провокації і пропаганда"
Тімеа Фабіан вступила до української тероборониТімеа Фабіан - угорка на три чверті. Її мама, бабуся та дідусь по материнській лінії - корінні угорці, батько - угорець наполовину. Вона - єдина донька у сім'ї, скрипалька у академічному Закарпатському народному хорі, викладачка.
Тімеа вільно володіє угорською, і певно, з початком великої війни могла б почати нове життя за кордоном. Проте зараз вона - у війську.
"Коли почалася війна, у нас були заплановані концерти, але я пішла волонтером на залізничний вокзал зустрічати людей, які в пошуках безпеки масово приїздили на Закарпаття. Я бачила переляканих дітей, вони плакали, налякані дорослі… Я побачила жахіття", - пригадує Тімеа.
Згодом жінка подалася до тероборони: "Весь батальйон їхав на війну і я з ними". За словами Тімеї, у її родині ніколи не розглядали варіант виїхати за кордон: "В нас підтримували лише Україну і ніколи це не обговорювалося. Ми раніше часто їздили в Угорщину, але завжди наголошували, що ми українці".
Попри потужне угорське коріння та русифікацію, яка панувала у радянські часи, в родині жінки завжди з повагою ставилися до України та мови.
"Моя бабуся знала українську мову, розмовляла ламано, але володіла добре. Вона померла, коли їй було 91, встигла побачити початок війни у 2014. Відтоді бабуся розмовляла лише українською", - каже Тімеа.
Того ж 2014 разом з мамою жінка почала допомагати українській армії. "Щомісяця мама з пенсії відкладала гроші на допомогу", - розповідає жінка.
Утисків через угорську мову Тімеа також ніколи не зазнавала. Жартує, що й сама навчила колег кільком угорським фразам.
"На фронті мною навіть жартома хизувалися, мовляв, от в нас угорка, який смачний бограч вміє варити, - посміхається жінка. - Я спілкуюся з багатьма угорцями, але усі вони в моєму колі за Україну, політика тут ні до чого, це штучне".
Тімеа каже, що вміє розрізняти пропаганду, й розповідає, що в її оточенні багато етнічних угорців, які не мають наміру виїхати:
"Я знаю кілька історій, де батьки проживають в Угорщині десятиліттями, мають стале й стабільне життя. На початку війни їхні сини виїхали за кордон, але за тиждень-два повернулися й пішли на фронт. Зараз вони на передовій".
"Допомога - це не розмови, а тепловізор в руках"
Федір Шандор з побратимомФедір Шандор - ще один закарпатець з угорським корінням.
Рік тому його фото з окопу й історію розповідали та показували у сотнях ЗМІ: "професор з окопу", Шандор, проводив лекції для студентів просто з передової.
У військомат пішов у перший день повномасштабного вторгнення, одразу як провів три заплановані пари.
Нині він часто публікує дописи про військову допомогу, яку передають прості угорці, супроводжуючи тексти угорським перекладом. За словами Шандора, нині на передовій перебувають сотні етнічних угорців.
Сам він - угорець наполовину.
"Я угорець за батьком, саме він відповідав за угорський напрямок виховання. Коли батьки розлучилися, я зростав уже в україномовному середовищі. Національність визначається саме за матір'ю, в угорському паспорті навіть окрема графа є - дівоче прізвище матері", - розповідає професор.
В дитинстві він, як і більшість дітей, які жили у прикордонних областях, дивився чехо-словацькі та угорські мультики.
"Замість бджілки Майї у нас була мехечка Майя", - пригадує професор Шандор.
На його думку, дії офіційного Будапешта та угорців сильно розходяться. За його словами, за час війни він отримав допомогу з 18 країн, з яких 70% - саме від угорців.
На початку війни речі та продукти здебільшого надсилала українська діаспора в Угорщині, проте все змінилося в листопаді.
"Ми вирішили привітати угорців з 26 жовтня (антикомуністичне повстання в Угорщині 1956 року. - Ред.). Після звільняли села Амбарне записали відео, де з угорським прапором вигукнули hajrá magyarok ("вперед, угорці". - Ред). Там 7 секунд, а за день переглянуло більше мільйона людей", - пригадує Федір Шандор.
За словами професора, після цього угорці масово почали дякувати та писати слова підтримки. А ще - питати чим вони можуть допомогти.
З того часу, за словами Шандора, українські військові отримали багато допомоги від угорців.
"Нам надсилали потрібні на війні речі, все, що нам було необхідно: дрони, "мавіки", паверстанції, хоча ми до червня навіть в обличчя одне одного не знали", - пригадує Шандор.
Про українсько-угорські відносини Шандор говорить небагато: "Після війни будемо розмовляти, а поки дивимося на результати. Угорський народ допомагає. Бо допомога - це не слова, а коли в руках дрон чи тепловізор".
"Люди плутають національність і громадянство"
Віктор Трошкі (ліворуч) пішов добровольцем воювати за УкраїнуВіктор Трошкі - кандидат фізико-математичних наук, працює в Ужгородському університеті. Віктор пригадує, як зранку 24 лютого відвів дітей в садок і лише після дізнався про початок війни. Вже 7 березня він був неподалік фронту.
"Для мене вибір не був складним, складно було пояснити власне рішення батькам", - пригадує Віктор Трошкі.
Його мама українка, а батько - угорець. Родина проживала з батьками тата - корінними угорцями, тож і дотримання традицій, і знання угорської мови були відповідними.
На фронті, каже Віктор, вони багато жартують з побратимами.
"Ну, наприклад, "ставити ложку" - усі дивуються, чому саме ставити, куди ставити, чому не класти? Але то знає угорську мову, зрозуміє, там все ставлять", - посміхається Трошкі.
"Умене враження, ніби дехто думає, що на Закарпатті бігають бойові мадяри, всіх жахають і просувають якісь свої ідеї, але це не так, - розмірковує Віктор. - Хіба що тут на фронті, тут ми дійсно бігаємо і жахаємо".
Віктор Трошкі каже, що багато хто не розрізняє національність та громадянство:
"Я громадянин України, за національністю я угорець. Усе це занадто роздуте, я не зазнавав утисків у мові, в мене не було перешкод. На мене не має впливу й офіційний Будапешт. Мої предки проживали на Закарпатті давно, і, судячи з їхніх слів і переказів, в них також проблем не було. Тут панує порозуміння, а всі проблеми від політичної складової".
Трошкі каже, що спілкується з багатьма угорцями - водіями, лікарями, пенсіонерами та вчителями. І здебільшого усі вони пишуть слова подяки і моляться за військових, каже Віктор.