Київ не готовий до великого наступу. Проте у нього немає вибору - Sunday Times

Попри бажання українців, значних результатів наступ ЗСУ, ймовірно, не принесе. Проте, відкладати його стає дедалі важче, зокрема з політичних причин. Про це пише професор Марк Галеотті у статті британської Sunday Times.
Британські офіцери, які працювали з українськими військовими, повідомляють, що їхні колеги налаштовані рішуче, зазначає Галеотті.
- Зустріч Путіна з Сі Цзіньпіном. Чи принесе вона прорив у війні Росії проти України
- Контрнаступ буде успішним, але війна ще може тривати роками
З іншого боку, згідно з оцінками американської розвідки, які стали відомі, Україна навряд чи зможе добитися чогось більшого, ніж скромні територіальні успіхи.
"Досі українські військові демонстрували не лише майстерність та рішучість, але й уяву", - пише автор, відзначаючи успіхи української армії в обороні у першій фазі конфлікту.
Українцям також часто вдавалося захопити росіян зненацька на оперативному та стратегічному рівні, як, наприклад, під час Харківського наступу. Завдавши удару в момент, коли увага Москви була зосереджена на півдні. У районах, де російських військ було мало, вони змогли за місяць відвоювати понад 12 тисяч квадратних кілометрів.
Проблеми Києва
Хоча українці швидко освоюють 230 нових і відремонтованих західних танків і 1550 бронемашин, вони ще не мають належної протиповітряної оборони для будь-якої великої наступальної операції, йдеться у статті.
"Тим не менше, Київ не має іншого реального вибору, окрім, як розпочати великий весняний або літній наступ. Його лідери все більше заганяють себе в рамки, - вважає Галеотті. - Президент Зеленський вправно керує Заходом, але, щоб зберегти його підтримку, він повинен показати те, що вашингтонські інсайдери називають "поверненням інвестицій".

Зеленському також потрібно збалансувати внутрішню політику. Такі "яструби", як Кирило Буданов, керівник української розвідки, не бажають слухати про переговори з Москвою. Хоча, дехто в уряді вважає, що для них зараз саме час.
Як зазначає професор, один західний дипломат у Києві описав "сюрреалістичний досвід", коли його співрозмовники "обговорюють потенційні формати переговорів" увечері, а наступного ранку "кричать, що жодних переговорів з Росією бути не може".
Бракує боєприпасів
Країни Заходу теж мають свої обмеження. Крім складнощів, у тому числі і політичного плану, з постачанням нових сучасних систем озброєнь (винищувачів F-16 або оперативно-тактичних ракет дальністю до 300 км ATACMS), гостро постає проблема нестачі боєприпасів.
Наразі українці за місяць витрачають більше снарядів 155 мм, ніж США виробляють за рік, нагадує Галеотті. Захід інвестує у нові виробничі потужності, але на це потрібен час.
"Боєприпаси не можна створити з повітря, і Париж блокує закупівлі ЄС за межами блоку, - вважає автор. - Київ буде змушений атакувати незалежно від цього. Можливо ціллю буде щось амбітне, наприклад, Мелітополь - автомобільний та залізничний вузол. Його звільнення перекриє сухопутний міст між Кримом та Росією".
У Москві про це знають та готуються до оборони.
За українськими оцінками, підтвердженими британським Міністерством оборони, кількість російських втрат у результаті знизилася майже на третину. На супутникових фотографіях видно все більше траншей та укріплень, особливо вздовж ймовірних ліній українського наступу на півдні.

Не виключено, що Київ завдасть удару в іншому місці, наприклад, по Донецьку, пише Галеотті, проте, це матиме символічне значення: бій буде важким, а практичної користі від нього набагато менше.
Путін також обмежений у виборі варіантів
Щоправда, Росія теж має проблеми, зазначає автор. У росіян теж не вистачає боєприпасів та ракет із точним наведенням.
"Більш того, Путін хоче успіхів, але чим агресивніші російські операції, тим більше втрат зазнають російські війська, і тим швидше він знову опиниться перед важким вибором, як поповнити нестачу військ", - пише Галеотті.
Для поповнення втрат буде потрібно або нова хвиля мобілізації, або відправка призовників. Обидва варіанти будуть непопулярними, і Путін поспішає ухвалити рішення, особливо перед вересневими регіональними виборами.
"Таким чином, поки сили, непідконтрольні Зеленському, підштовхують Київ до нападу, Москва неохоче готується до оборони, сподіваючись лише на надію пересилити волю України до опору та готовність Заходу фінансувати її, - пише Галеотті. - Це практично єдина стратегія, яку може прийняти Путін ".
Китай виграє у будь-якому випадку
Автор Sunday Times також зазначає, що міжнародна роль Росії знижується, попри войовничі заяви російського МЗС.
Москва уникає прямих провокацій на адресу НАТО, наприклад, не завдаючи ударів по маршрутах постачання західної зброї в Україну.
Навіть на піку російської повітряної кампанії вона уникала польотів надто близько до західних кордонів України, щоби випадково не порушити повітряний простір НАТО.
Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на пресконференції в ООН у середу заявив, що НАТО намагається "розколоти Росію", але насправді робить її сильнішою, причому не в останню чергу на світовій арені. Але й тут не все так просто.

"Навіть ті країни, які Москва колись вважала другосортними державами, тепер мають право вето на деякі аспекти російської політики або, принаймні, можливість вимагати високу ціну за свою допомогу", - нагадує Галеотті, наводячи приклад Туреччини та Ірану.
Вони допомагають Росії обходити санкції і заразом дедалі активніше діють у регіонах, які Москва колись вважала своїми.
"Чим довше триває війна і чим більше збитків у російській економіці, тим більше набирає сили Китай, - зазначає автор. - Попри радісні комюніке після візиту китайського лідера Сі до Росії в березні, Пекін, як і раніше, не дає зброї, боєприпасів або хоча б політичної підтримки, яку хотів отримати Путін".
Натомість Сі відкрито змусив Москву стримати ядерні погрози, а нещодавно провів першу з початку вторгнення телефонну розмову з Зеленським, що тривала цілу годину.
"У той час, як обидві сторони мають значну тактичну свободу, вони обмежені стратегічно, - резюмує автор. - Україна має зробити велику атаку; Росія має спробувати позбавити її перемоги".