Мужчины vs насилие. Когда, где и от кого страдают сами мужчины?
Мужчины сталкиваются с насилием в течение всей жизни. Но молчат
Денис із самого дитинства жив без батька, якого невдовзі йому замінив вітчим. За будь-яку провину вітчим брав у руки ременя й повчав Дениса, як потрібно жити. Мама натомість ніяк не реагувала. Вона сприймала це як елемент виховання. Розповісти комусь про постійні побої Денис не міг, йому банально було соромно. Зрештою Денис втік з дому в 13 років і далі навчався у спортивному інтернаті. Пізніше чоловік відсидів у в’язниці через те, що покалічив людину, коли працював охоронцем і потрібно було оборонятися. У тюрмі Денис пережив іще страшніші знущання. Тепер він на свободі, але з тривогою і болем згадує всі ці непрості моменти життя.
Це одна з історій, яку в Amnesty International почули під час роботи над темою насильства і чоловіків. Ця історія типова, але дуже красномовна. Вона демонструє те, що чоловіки зіштовхуються з насильством протягом усього життя. Але мовчать. Аби оперувати фактами й мати об'єктивну картину, ми опитали чоловіків по всій Україні. І винесли ось такі основні моменти про те, який досвід насильства мали чоловіки й що про нього думають.
У дитинстві чоловіки страждають від насильства більше, а ніж у дорослому віці
Родина, школа, вулиця далеко не завжди є безпечним місцем для хлопців. Як показали результати опитування, досвід ляпасів та побиття ременем удома до 16 років мали 65% українських чоловіків. Якщо говорити про ситуації поза домом, то побоїв на вулиці зазнавала третина хлопців, а із булінгом у школі — зіштовхувався кожен четвертий українець.
Натомість у дорослому віці від фізичного насильства чоловіки страждають трохи менше, такий досвід мали чверть опитаних. А домашнє насильство в ролі постраждалого пережили лише 6% громадян чоловічої статі.
Як помітно з цифр, найбільше чоловіків розповіли про ляпаси й «ремені» вдома у період дитинства і юності. Тут дуже часто мова йде про насильство з так званою виховною метою. І не мала частина самих чоловіків (25%) це і досі виправдовує.
Родина, школа, вулиця далеко не завжди є безпечним місцем для хлопців
Ось що думає про виховне насильство 49-річний Дмитро: «Вдома у мене скоріше було виховне насильство. Виховне — це коли ти робиш щось неправильно і тебе просто ставлять на горох або дають ременя. Таке було. У мене дід регулярно мене направляв на шлях істинний, я став боятися деяких речей, просто, тому, я став, як то кажуть, чьоткий».
Чоловіки очікують насильство найбільше від інших чоловіків
Незалежно від віку, соціального середовища й обставин чоловіки вважають найбільш потенційними агресорами саме чоловіків. Якщо мова йде про фізичне насильство — українці передусім вказують на незнайомців, представників кримінальних груп та силових структур.
Але мова не лише про вуличні розбірки
У школі насильство й булінг походили теж переважно з боку хлопців-однолітків або старшокласників. Щодо ситуацій вдома до 16 років: чоловіки найчастіше називали у ролі агресора — батька, вітчима, партнера матері та трохи менше — матір, мачуху, партнерку батька. У віці після 16 років ситуація не змінюється, тут теж більше згадують батька або вітчима. Натомість про досвід насильства з боку дружини або особи, з якою чоловік перебуває в стосунках, розповіли 15%.
Читайте также:
Елена Любченко Когда жертва — мужчина. Четыре причины женского насилия в семье
Це підтверджує думку, що жінки значно менше чинять домашнє насильство, і у більшості випадків є саме постраждалими.
Чоловіки замовчують насильство
Страх, сором, стереотипи, що чоловікам не гоже жалітися і розповідати про свої проблеми, змушують замовчувати проблему і не звертатися по допомогу. Це власне підтверджують і цифри опитування, і думки самих чоловіків.
45-річний Андрій пояснює мовчання так: «Раніше, якщо хлопчик скаржився, це навіть не віталося. Якщо ти скаржишся, ну який ти чоловік, якщо скаржишся. Тобто мовчи, терпи, вирішуй проблему сам. Є проблема — значить шукай шляхи вирішення».
Наше опитування підтвердило слова Андрія. Близько 80% респондентів, які стикалися з домашнім насильством у дитинстві або в зрілому віці, не зверталися по допомогу. Так само замовчували проблему ті, хто пережили булінг або побої у школі (79%), чи вуличні тілесні ушкодження в дитинстві і юності (74%). Дещо краща ситуація зі зверненнями в разі вуличних побоїв у дорослому віці — про такі випадки повідомляла майже третина опитаних (29%).
Чоловіки часто не розпізнають насильство
Одна з причин, чому чоловіки не звертаються по допомогу — не ідентифікація ситуацій власне як насильство.
На перший погляд, лише чверть чоловіків відзначили, що потерпали від домашнього насильства у дитинстві і юності. Проте коли опитаним роз’яснили конкретні ситуації, як-от ляпаси або погрози, цифри виявилися геть іншими. Зокрема, про досвід, коли члени родини давали ляпаси чи били ременем, розповіли 65% опитаних. Майже половина чоловіків зазнавала принижень, словесних погроз, залякування; 17% мали в дитинстві досвід позбавляння житла, одягу, коштів, особистих речей з боку членів родини. А 4% пережили досвід небажаних сексуальних дотиків чи сексуальних домагань з боку членів родини.
Чоловіки вчиняють насильство, бо хочуть здаватися крутими
Чим пояснюють чоловіки причини насильства: соціальними чинниками чи біологічними? Цифри опитування говорять про перевагу соціальних причин. Так, лише 11% уважають, що чоловіки від природи схильні чинити насильство. Натомість майже половина опитаних уважають, що чоловіків спонукає до насильства бажання здаватися «крутим» і самостверджуватися в такий спосіб. А ще 18% зазначили про неможливість вихлюпнути емоції якось інакше.
Про самоствердження школярів коштом інших розповідає 25-річний Артем: «В основному в шкільному віці хлопці когось ображали. Той, хто був або слабкіше, або якось не так в їхніх очах виглядав. Це було приниження інших. Напевно — це бажання якось самоствердитися. Як-небудь повипендрюватися перед дівчатками».
Чоловіки підтримують системні зміни по боротьбі з насильством
Попри очевидну неготовність більшості чоловіків особисто звертатися по допомогу у випадку насильства, вони охоче підтримують запровадження суворіших покарань за насильство (82%) й активніше залучення правоохоронних органів до боротьби з цією проблемою (77%). Також чоловіки здебільшого погодились із потребою виховувати дітей і молодь з урахуванням принципів гендерної рівності й ненасильницької поведінки, аби в майбутньому вони були менш схильні до агресії.
Результати опитування продемонстрували необхідність системних змін щодо запобігання і протидії насильству. Ефективне рішення наразі — це ратифікація Стамбульської конвенції, яка визнає потерпілими, зокрема, чоловіків. Це змусить владу вдосконалити й законодавство, і роботу відповідальних органів, а також стимулюватиме запровадження освітніх програм і підвищення обізнаності людей про проблему.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ