Тишком-нишком - як живуть ЛГБТ в Україні
Прайд - чи не єдина можливість для багатьох перестати приховувати своє реальне життяВони розробляють програмне забезпечення, навчають дітей у школах, лікують, співають у хорах, ухвалюють закони, створюють речі і продають їх. Вони обслуговують вас у мережі й в реальному житті.
Вони зав'язують стосунки, але не можуть про це розповісти. Вони виховують дітей.
Геї, лесбійки, трансгендери - можливо, хтось волів би вдавати, ніби їх немає поруч, але вони тут.
Як їм живеться в Україні?
Напередодні "Маршу рівності 2017" у Києві, який, за словами правозахисників, "стане лакмусовим папірцем на спроможність та готовність української влади захищати права людини", ВВС Україна зібрала кілька історій ЛГБТ українців.
Більшість із них все ще просять зберегти анонімність.
Тільки для друзів
"Я би не сказала, що приховую, але все ж є люди, яких моє приватне життя не стосується", - розповідає молода співрозмовниця із Кривого Рогу.
Вона викладає англійську мову у тамтешній школі, а також волонтерить у центрі для ЛГБТ людей QueerHome. У вільний час долучається до акцій.
Каже, що усвідомила свою орієнтацію, будучи підлітком: "Я мала друга-гея, на кілька років старшого. Говорила з ним. Він нічого не радив, мені просто важливо було почути, що все гаразд".
Вчителі - гомо- чи гетеросексуали - залишають своє особисте життя вдома, каже співрозмовницяРідним розповіла вже після навчання в університеті та досвіду гетеросексуальних стосунків, про які говорить так: "Я відчувала, що це не те, що мені потрібно". Каже, що сприйняли нормально, проте мамі знадобився час, аби зрозуміти, що це не "тимчасово".
На роботі про її орієнтацію знають лише ті, з ким потоваришувала.
"Думаю, якби інформація про мою орієнтацію набула розголосу, я би мала певні проблеми. Можливо тому матеріали, що стосуються активізму, на моїй сторінці у Facebook зазвичай "для друзів".
Багатьом людям в Україні ідея педагога-гомосексуала може здатися неприйнятною, але, вважає співрозмовниця, більшість із них просто не готові вислухати позицію іншої сторони.
"Вчителі та вчительки, незалежно від орієнтації та гендерної ідентичності, не обговорюють в класі своє особисте життя, тому, я думаю, це жодним чином не впливає на роботу".
Улюблена пісня
"Бути публічними і відкритими представниками ЛГБТ спільноти - це великий ризик", - каже Дар'я Фельдман.
Вона народилася і виросла у Донецьку, а в 2014-му, коли у рідному місті стало надто небезпечно, переїхала до Харкова. Там працює перекладачкою і також волонтеркою проекту QueerHome.
Відкрито заявити про свою позицію їй допоміг ЛГБТ-хор Dorothy's friends, який Дар'я зібрала навесні 2016 року.
"Ми намагаємося вибирати пісні, які надихають і змушують задуматися, - розповідає вона. - Найулюбленіша, яку ми виконуємо завжди і всюди - це пісня одеської групи "Колір" "Хто як не ми". Вона про те, що кожен і кожна можуть змінювати світ на краще - прямо тут і зараз".
Також у репертуарі "Earth song" Майкла Джексона, "Roar" Кетті Перрі і "Zombie" гурту Cranberries.
Спершу хор виступав лише на території QueerHome, згодом був виступ у посольстві США, перша поява на публіці - на "Марші жіночої солідарності" і, врешті, перший благодійний виступ із повноцінною концертною програмою у рамках "КиївПрайд".
"Не всі готові до такої відкритості і, на жаль, деякі учасники хору покинули нас, навіть не дивлячись на те, що їм дуже подобалося співати".
При цьому, за її словами, є учасники, зокрема хлопці, які кажуть, що участь у колективі дає їм можливість "робити те, чого вони ніколи раніше собі не дозволяли - бути відкритими, виходити на сцену".
Наступного тижня Dorothy's friends планують виступити у рамках всеукраїнського фестивалю "День вуличної музики" у Харкові.
"Мені важливо, щоб суспільство усвідомлювало, що одностатеві шлюби, наприклад, - це не про секс і якісь привілеї, а про рівність прав", - додає Дар'я.
Перевірка на витримку
Вже 16 років Сергій працює телеоператором. Про свою гомосексуальність він мовчав, аж поки йому не перевалило за 30.
"Весь той час я боявся, що в разі мого публічного зізнання втрачу роботу, повагу з боку колег, друзів, які здебільшого гомофобно налаштовані, а рідні як мінімум не зрозуміють", - каже він.
Сергій каже, що після того, як вижив у ДАПі, він втратив страхАле дедалі більше чоловік починав розуміти, що вже не може жити без можливості поводитися так, як хоче: "Я відчував, що моє життя порожнє, що я взагалі не живу, банально не можу бути щасливим".
А тоді трапилася подія, яка змінила усе.
"Дві доби я провів у Донецькому аеропорту. Жодного пафосу, але ми з журналістом ледь не лишилися там назавжди. Нам пощастило - ми повернулися, втім не пощастило дев'ятьом бійцям, які загинули на наших очах. І ще двом десяткам хлопців, яких там покалічило у ті дні".
Після тих подій Сергій зрозумів, що більше нічого не боїться: "Усі можливі проблеми і неприємності, пов'язані з тим, кому я віддаю перевагу у ліжку, то дрібниці життя".
Додає, що після того, як сам себе перевірив на витримку, вже не хвилюється, що колеги та друзі розкритикують його, використовуючи набір стереотипів.
"Дивлячись на мене, вони не можуть навести жодних вагомих аргументів на захист своїх вигадок про те, що гомосексуали - не справжні чоловіки, боягузи, слабаки, підлі жіноподібні істоти. Їм не лишається нічого, окрім як мовчати!" - каже Сергій.
Бути жінкою
Раніше - футбол, тепер - виставки, театр, нічні клуби. Це далеко не єдине, що змінилося у житті цієї людини.
"Не можу вказати день чи рік. Це тяглося з дитинства".
За паспортом Анастасія-Єва Домані - все ще чоловік, але ви би ніколи не здогадалися про це, випадково зустрівшись.
Не усі зміни помітні одразуЖіночність - наслідок гормональної терапії, до якої вона ішла багато років, перш ніж таки наважитися стати трансгендерною жінкою: "По-перше, не було компетентних лікарів. По-друге, я розуміла, що це квиток в один кінець".
Але перед тим Анастасія-Єва вирішила все ж укласти шлюб і завести доньку: "Реакція на моє рішення про зміну статі була не вельми хорошою. Втім ми продовжуємо жити разом".
Донька росте - зараз їй шість років. Тим часом Анастасія-Єва змінюється все більше: "Спершу це непомітно. Але потім ти усвідомлюєш, що з'явилися якісь нові манери, жести, яких раніше не було".
Вона розуміє, що з віком у доньки виникатиме дедалі більше запитань: "Я просто спробую не проґавити момент, коли на не шокуючих прикладах розповім, наскільки різними бувають люди. М'яко пояснюватиму їй, чому так сталося".
Також Анастасія-Єва не виключає, що її участь у шкільному житті буде пасивнішою, аби уникнути можливого цькування доньки у майбутньому.
Зараз вона намагається отримати підтвердження психотерапевта про зміну статі, що дозволить офіційно змінити паспортні дані. Це потрібно для того, аби позбутися проблем, які виникають зараз.
Приміром, при перетині кордону. Або в банку: "Якось я зателефонувала на "гарячу лінію", а почувши мій жіночий голос, мені відповіли: "Це не ви", і кинули слухавку".
Анастасія-Єва розуміє, що щойно завершиться одна бюрократична битва, може початися інша: в Україні заборонені одностатеві шлюби, і виникне загроза втрати батьківських прав.
"Звісно, я радитимусь із юристом. Можливо, законодавство у цьому сенсі ставатиме лояльнішим", - сподівається вона.
Якщо ні, пріоритетом для Анастасії-Єви все ж буде донька і збереження опіки над нею.
Занадто дивний
Андрогін, блогер, модель, активіст, вегетаріанець, - так себе описує Локі Джей фон Дорн із Дніпра.
"Унісекс-моду може використовувати кожен. Це буде красиво, стильно та унікально для всіх", - вважає він.
При цьому зізнається, що не усе так гладко: "Проблеми у людини, яка не вписується до жодної з двох чинних гендерних суспільних ролей, починаються, щойно ця людина стикається з іншими людьми".
"Ти не виглядаєш чи не поводишся згідно з рамками, отже ти хворий, потворний, несеш загрозу""Особливо це помітно у держструктурах - дитячий садок, школа, виші. Щонайменше - це образливі прізвиська від дорослих і однолітків, яких вчать дозрівати в поняттях "це дівчаче", а "це хлопчаче". А ти не виглядаєш чи не поводишся згідно з рамками, отже ти хворий, потворний, несеш загрозу".
Влаштуватися на роботу, каже Локі, з таким самовизначенням виявилося неможливим, тож довелося працювати дистанційно, вдаючи з себе то чоловіка, то жінку: "Щоб роботодавці не чіплялися і не відмовляли мені тільки тому, що я для них занадто дивний".
Багато знайомих відвернулися від нього через погляди.
Згодом йому все ж вдалося знайти однодумців та друзів і збагнути, що усе було не марно. Хоча більшість, за його словами, як і раніше вважає за сором не хотіти дітей чи, приміром, бути в одностатевих стосунках.
"Мене в цьому переконували все життя. Двічі на мене нападали незнайомі люди на вулиці. І в одному з цих випадків я був ще неповнолітнім. У мене навіть шрам на нозі лишився".
Але Локі продовжує стояти на своєму, сповідуючи принципи, які і справді чужі для багатьох - приміром, про те, що людям краще жилося б без поняття "гендер", а партнерів варто обирати не за фізіологічними ознаками, а за особистісними якостями.
Просто триматися за руки
"Мені 25, моєму хлопцеві 26. Ми живемо разом вже більше трьох років, - розповідає молодий чоловік із Харкова. - Я фрілансер, він - програміст".
Оскільки він працює з дому, жодних проблем із колегами чи керівництвом через сексуальну ідентичність не виникає. Але свої стосунки обоє не афішують.
"Щоразу, коли я приїжджу до батьків, бабуся запитує: коли ти познайомиш із нареченою, коли приведеш її. На жаль, доводиться відповідати, що зроблю це, щойно вона з'явиться", - каже співрозмовник.
Із рідних про його гомосексуальність знають лише мама і сестра, розповісти батькові не наважився. Рятує, що вони живуть в іншому місті.
Молоді люди часто поспішають повідомити знайомим про свої стосунки, тоді як ця пара такої можливості позбавлена: "Ти не можеш сказати "знайомтеся, це мій хлопець", коли зустрічаєшся зі знайомим у супермаркеті. іноді навіть навпаки доводиться розбігатися у різні боки, аби ніхто не побачив, з ким ти був".
"Ми відчуваємо страшенний смуток через це, бо маємо з чим порівнювати. Вже не раз були за кордоном і чудово знаємо, як це, коли ти просто можеш пройтися містом, тримаючись за руки".
Пара думає про те, щоби й собі переїхати до іншої країни. В Україні, каже чоловік, для нормального життя бракує легалізації стосунків, а також дієвого захисту прав.
"Можливо, одного дня я і розповім батькові. Хоча не знаю, коли я буду готовий, і коли він буде готовий. Може, треба ті ж зміни у законодавстві, аби я побачив його реакцію на це і міг розповісти".
Добрі справи
"Ми обоє Діми, обоє айтішники", - відповідає чоловік на прохання розповісти про свої стосунки.
Разом вони вже 12 років, на річницю - десятиліття - вирішили укласти шлюб у Данії. Перед тим зробили камінг-аут перед батьками.
На знімку, який показує співрозмовник - двоє щасливих чоловіків у чорних костюмах.
Якось, каже він, читав коментарі щодо прайду у Києві і виявив, що багато людей вважають, ніби ЛГБТ взагалі ніяк не залучені у життя країни, в тому числі на Сході.
"Хоча ЛГБТ такі ж люди, вони є у всіх категоріях населення, але багато хто в силу стереотипів щиросердно вважали, що геї "тільки паради влаштовують".
Стопкадр із відео, яке можна подивитися на сайті Eq4uТак народилася ідея реалізувати свої професійні навики і втілити сайт E, або "Скарбничку добрих справ ЛГБТ".
Одна з обов'язкових умов - допомогу слід надавати гетеросексуальним людям. Також потрібні документальні підтвердження - приміром фото.
Поки що через брак грошей на популяризацію проекту історій небагато, але у переліку є пожертви для військового госпіталю, в зону АТО та інше.
Чоловік сподівається, що у такий спосіб зможе трохи зменшити кількість стереотипів щодо своєї спільноти.
"Проект придуманий, щоб зробити нас більш видимими, показати, що серед нас також є активні члени суспільства".