Війна без переможців: як металурги руйнують галузь заготівлі брухту
Як тільки заготівельна галузь починала рухалася в бік конкурентного ринку, то відразу виникав додатковий тиск на заготівельників.
Останні кілька років будь-які спроби заготівельних компаній вийти за межі українського ринку та вести по-справжньому незалежну бізнес-діяльність, експортуючи металобрухт, завжди хворобливо сприймалися металургами.
Їхні "ревнощі" цілком зрозумілі: якщо дати незалежність вітчизняним заготівельникам, то навряд чи металургам вдасться диктувати цінову політику, скуповуючи за безцінь метал для переробки та отримувати надприбутки.
Чи змінилася ситуація за рік після початку великої війни?
Куди подіти надлишок брухту
Через втрату металургійних гігантів, ММК ім. Ілліча та "Азовсталі", на які припадали 40% обсягу споживання українського металобрухту, та руйнування логістичних ланцюжків, ринок споживання брухту знизився майже на 80%.
На внутрішньому ринку виник надлишок металобрухту в розмірі 90 тис тонн. Цей обсяг сировини не здатні "проковтнути" інші великі підприємства – Дніпровський металургійний комбінат, "Інтерпайп сталь" та "Запоріжсталь".
З травня 2022 року по лютий 2023 року металургійні підприємства в односторонньому порядку обмежували закупівлю металобрухту. З огляду на це природно постало питання, як і кому реалізовувати цей надлишок.
Через неможливість експортувати металобрухт морським шляхом єдиним більш-менш адекватним способом експорту стали залізничні шляхи, тобто пріоритетним став Євросоюз. Звісно, це не сподобалося вітчизняним металургам, що звикли тиснути на заготівельників усіма можливими засобами.
Наприкінці 2021 року вони пролобіювали підвищення експортного мита до 180 євро/т, намагаючись затиснути "в лещата" заготівельників. Це відразу викликало шалений профіцит металобрухту на внутрішньому ринку.
Водночас, згідно з економічною частиною угоди про асоціацію України та ЄС, експортне мито на металобрухт до країн Євросоюзу становить 3 євро/т.
Що роблять металурги? Вони намагаються відчайдушно тиснути на органи влади та громадські організації через десятки "викривальних" статей про експорт "сірого" металобрухту, тіньовий заготівельний ринок, корупцію на митниці і навіть про "зупинку металургійної галузі".
Маржа – це не ціна
Стосунки металургів та заготівельників металобрухту завжди були прохолодними. Складність взаємин завжди впиралася в питання ціноутворення. Металургійним комбінатам було зручно нав’язувати заготівельникам свої непоборні монопольні цінові умови: або продаєш за безцінь, або йдеш геть.
Металургійні підприємства як головні споживачі брухту завжди були і будуть зацікавлені в тому, щоб забезпечити своє виробництво дешевою сировиною. Тому вони "малюють" ціни з огляду на власні забаганки, а не на умови ринку.
Отже, маржинальність меткомбінатів формується не з урахування ринкових цін на металобрухт, а завдяки придбанню за безцінь сировини для переробки і подальшому експорту напівфабрикатів за ринковою ціною.
Ні собі, ні людям
Асоціація з ЄС дає можливість українським заготівельним підприємствам розвивати свій бізнес, реалізуючи металобрухт у країнах ЄС. Заготівельники готові експортувати до ЄС не більше 25 тис тонн з понад 90 тис тонн об’єктивного надлишку через втрату маріупольських гігантів (тобто менше 30%).
ЄС встановлює жорсткі, але прозорі умови для експорту:
– засвідчення країни походження металобрухту,
– компанія-експортер повинна бути акредитована як український виробник,
– компанія повинна мати обладнання для переробки брухту та фаховий персонал,
– має бути підписана експортна угода з пунктом про заборону реекспорту, експертним висновком та висновком Мінекології України.
Що лишилось від української металургії
При дотриманні цих вимог митні органи нададуть експортеру сертифікат EUR.1, який дозволяє продавати металобрухт у країнах Євросоюзу.
Крім того, для експорту брухту до країн ЄС його потрібно сортувати згідно з потребами покупця (українські металурги купують усе "гамузом"). А ще Євросоюз може прийняти деякі види металобрухту (стружка, чавун, метал з покриттям), який просто не потрібен вітчизняним компаніям.
Здавалося б, зараз, коли існує надлишок сировини, коли через війну експорт України скоротився на понад 35%, виникли сприятливі умови для продажу брухту до Євросоюзу і поступового розвитку цієї галузі економіки.
Проте металургам ця галузь не потрібна. Вони не зацікавлені навіть у тому, щоб заготівельники експортували непотрібну для них продукцію.
Заготівельники не раз намагалися напрацювати модель співпраці з вітчизняними споживачами брухту на партнерських засадах, однак позиція металургів завжди ґрунтувалася на важелях адміністративного впливу.
Як тільки заготівельна галузь починала рухатися в бік конкурентного ринку, то відразу виникав тиск на заготівельників. Органам влади варто звернути увагу на цю штучну проблему. Якщо ми після перемоги у війні плануємо швидко вступати в ЄС, а не імітувати спалення калорій на біговій доріжці.