Висновки зимової воєнної кампанії: чого досягла Росія та Україна
ReutersЛютий закінчився. Широкомасштабного зимового наступу, який анонсували як в Києві, так і в Москві, не сталося. На великій частині російсько-українського фронту всю зиму йшли позиційні бої, і тільки на деяких ділянках російські війська намагалися вести активні наступальні дії. Чого вдалося досягти арміям і яка ситуація в зоні боїв склалася напередодні весняного бездоріжжя?
Можливості та передумови для великого наступу цієї зими мали обидві сторони. Україна, переможно закінчивши осінню кампанію, могла спробувати розвинути успіх на півночі та заході Луганської області чи атакувати на будь-якому з південних напрямків - а, можливо, на декількох відразу.
Росія, отримавши великі підкріплення за рахунок мобілізації, могла перехопити ініціативу на півночі Донбасу, спробувати відбити втрачені території в районі Лимана та на сході Харківської області, а також наступати на Запоріжжя та на півдні Донецької області.
"Генерал Мороз" заважає і допомагає обом воюючим сторонам - дії піхотних частин ускладнені, але промерзлий ґрунт сприяє переміщенню бронетехніки. Взимку погано з маскуванням та добре з вказуванням на цілі. Якщо влітку була біда з постачанням - взимку буде ще гірше.
ЗСУ обрали зайняти стратегічну оборону, обмежившись тільки локальними атаками в районі Кремінної. Армія РФ, хоч і демонструвала активність на різних ділянках фронту, зосередили головні зусилля в Донецькій області - під Бахмутом на північному сході та в районі Донецька, де підконтрольні українській армії виступи загрожують обласному центру та шляхам постачання російського угрупування на півдні Запорізької області.
Зараз обидві сторони накопичують резерви. Україна вводить в дію військову техніку, отриману від західних країн, освоює власне виробництво, навчає штурмові частини, формулює нові підрозділи та розробляє плани весняно-літнього наступу. Росія посилено займається інвентаризацією радянських військових складів, які залишилися їй у спадок, проводить експертизу боєприпасів, які там зберігаються, шукає додаткові джерела постачань озброєння, навчає мобілізованих і також будує плани на теплу пору року.
Короткий огляд ситуації на фронтах
Херсонська область
Після відходу з правого берега Дніпра російські війська ввели більшу частину підрозділів углиб території, подалі від вогню української артилерії. Поблизу лінії зіткнення, на островах і Кінбурнській косі залишилися невеликі групи. Їхнє основне завдання - не допустити висадки українського десанту на лівий берег та вести тривожний вогонь.
Зараз лінія фронту там стабілізувалася по Дніпру. Військові експерти оцінюють можливість переходу ЗСУ в наступ на цьому фронті як малоймовірну. По-перше, необхідно форсувати велику річку - а це дуже важка операція. По-друге, після форсування Дніпра треба забезпечити наступальні з'єднання безперебійним постачанням, а як це зробити - велике питання. Мости через Дніпро розбиті, понтонні та поромні переправи ненадійні, авіації недостатньо.
І по-третє, російські частини в Херсонській області не були розгромлені, а здійснили відхід і перебувають в боєздатному стані. У них було досить часу на доукомплектування і облаштування оборонних позицій.
Для російської армії спроба висадки на протилежний берег і зовсім не має сенсу - така операція, якщо тільки вона не є частиною більш грандіозного замислу, приречена на провал з тих же причин, що вказані вище. При цьому російському командуванню доводиться рахуватися з можливістю висадки українського десанту на лівий берег, в тому числі й з боку моря, і тримати під постійним контролем великі території, а для цього знадобиться багато військ.
Запоріжжя
Українська розвідка оцінює чисельність російського угрупування на Запорізькому напрямку в 30 батальйонно-тактичних груп, це приблизно 25 тисяч людей. При такій чисельності наступати по всій лінії фронту протяжністю вище 100 кілометрів теоретично можливо, але ризиковано. На випадок переходу противника в контрнаступ не буде резервів для його відбиття, а рівна безлісна місцевість сприяє швидкому просуванню груп прориву.
Але для оборони та локальних операцій на вузьких ділянках фронту цих сил достатньо. У середині січня російські війська спробували просунутися на північ, в напрямку Оріхова та Гуляйполя, повідомлялося про захоплення ними декількох сіл, але підтвердилося взяття лише одного.
Невдовзі бої в Запоріжжі перейшли у позиційний характер, зараз там тривають окремі сутички та артилерійські дуелі, але в цілому ця ділянка фронту залишається відносно спокійною.
Проте військові аналітики вважають південь Запоріжжя найбільш перспективним напрямком українського наступу - в разі успіху ЗСУ можуть перерізати сухопутний коридор до Криму. Для проведення такої масштабної операції Україні знадобиться багато добре навчених та оснащених військових.
Вугледар
Невдалий для Росії наступ на Вугледар виявив концептуальні проблеми її армії, яка багато в чому діє за старими шаблонами, але, на відміну від радянських сил, не налічує багато мільйонів людей.
У спробі реалізувати поставлене завдання російське командування створило високу концентрацію сил та засобів на одній вузькій ділянці шириною приблизно в три кілометри. І в цій ситуації на повну проявилася перевага ЗСУ в високоточній мобільній артилерії та ефективних засобах ціленаведення та зв'язку.
Було помітно і наполегливе наслідування російськими частинами невдалої тактики, коли бронетехніка намагалася здійснити прорив по одному і тому ж маршруту, підривалися на мінах та потрапляла під удари української зброї.
Українська самохідна гаубиця в районі ВугледараУ результаті втрати наступальних військ виявилися величезними, і завдання із взяття Вугледара не виконане.
Авдіївка
Авдіївку називають форпостом українських військ в Донецькій області. Це передмістя Донецька нависає над його північною частиною та служить плацдармом для можливої наземної атаки ЗСУ на обласний центр.
Спроби російських військ відрізати цей неприємний для них виступ були ще до початку повномасштабної війни. Проблеми для росіян у тому, що, по-перше, Авдіївка добре укріплена, по-друге, до неї складно поступитися: місцевість навколо добре прострілюється і тому є так званою сірою зоною - її не може поки що повністю зайняти жодна зі сторін.
Взимку російська армія знову активізувалася на авдіївському напрямку. Повідомлялося про перекидання туди найманців із ПВК "Вагнер", які використовують тактику мобільних штурмових груп, в основному сформованих із завербованих російських в'язнів.
Суть цієї техніки - в постійних атаках невеликими підрозділами з ціллю виявити вогневі точки противника та негайно подавити їх вогнем артилерії. Якщо це вдасться, вцілілі штурмовики повинні зайняти позиції та утримувати їх до приходу резервів.
На Донбасі тактика вагнерівців приносить певні плоди - у російських військ виходить повільно просуватися вперед, хоч і ціною величезних втрат. У випадку з Авдіївкою їм вдалося просунутися по всій лінії боєзіткнення на декількасот метрів, хоча очевидних проривів поки що немає ніде.
Місто розташоване в напівкільці, на півночі йдуть бої за Красногорівку, на півдні - за Опитне. Але така ситуація там була і раніше, а ресурси найманців не необмежені.
Північний захід Луганської області
З осені минулого року українські війська вели наступ на Кремінну - місто, яке називають ключем до Сєвєродонецько-Лисичанської агломерації, яка перебуває під російським контролем. Взимку атаки ЗСУ продовжилися, але без особливого успіху. Голова Луганської ОВА Сергій Гайдай назвав ключовою проблемою на цьому напрямку повсюдне мінування території російськими військами.
До середини зими російська армія отримала підкріплення за рахунок мобілізованих і спробувала сама перейти в контрнаступ під Кремінною, але успіхів також не добилася. Зараз лінія фронту там практично статична.
Іншим напрямком російського контрудару став північ Луганщини. На початку лютого російські з'єднання раптом різко активізувалися на куп'янському напрямку. У якийсь момент навіть здалося, що це і є той самий, раніше анонсований, великий наступ Росії.
Куп'янськ - місто в Харківській області на березі Оскольського водосховища. Восени в результаті його втрати російське угрупування під Ізюмом виявилося відрізаним з півночі та було вимушене поспішно відступати, а ЗСУ стали швидко просуватися на північ Луганської області. Спроба російської армії повернути контроль над Куп'янськом, відсунути ЗСУ від Сватового і реабілітуватися за осінні невдачі виглядала логічною.
Але російський наступ обмежився невеликим просуванням на захід і взяттям декількох сіл.
Бахмут
Найбільш жорсткі бої зараз ідуть за Бахмут на півночі Донецької області. Схоже, що російські частини, ударну силу яких на цьому напрямку складають бойовики ПВК "Вагнер" мають намір взяти місто будь-якою ціною.
Штурм Бахмута і атаки на його околиці йдуть з різних напрямків. Використовуючи ту саму тактику мобільних штурмових груп, що і під Авдіївкою, бійці ПВК "Вагнер" прогризають українську оборону з флангів і вже створили загрозу оточення міста.
"Щось вони собі знову намалювали, хочуть пошвидше взяти нас в кільце...Оточення немає, дуже тяжка ситуація на дальньому північному фланзі, звідти йдуть штурмові дії ворога", - каже про ситуацію в Бахмуті командир ЗСУ з позивним "Мадяр".
У міру просування російських військ в обхід Бахмуту дедалі більше населених пунктів перебувають у зоні боїв. На фото - пожежа у місті Часів Яр внаслідок влучення снарядаЗСУ можуть залишити Бахмут у випадку необхідності, заявив СNN радник президента України Олександр Роднянський. "Наші військові, очевидно, стратегічно збираються зважити всі варіанти. Поки що вони стримують місто, але, якщо знадобиться, вони стратегічно відступлять - тому що ми не збираємося жертвувати всіма нашими людьми просто так", - сказав він.
Бахмутський напрямок не є стратегічною небезпекою для українського командування. У випадку взяття міста наступальні російські війська впруться в нові лінії оборони і не зможуть розвинути оперативний успіх - їм доведеться штурмувати наступний населений пункт тим самим методом повільного продавлювання оборонних порядків.
Але, як розповів російським ЗМІ командир відділення ПВК "Вагнер", який діє на півночі від Бахмута, поки що ніяких ознак втрати управління, відступу чи проблем із постачанням ЗСУ не видно.
"Українське командування ефективно застосовує і вводить в бій резерви, користується польовими дорогами виключно в темну пору доби, засікти якийсь підвіз чи вивіз практично неможливо", - каже він.
"Грамотне управління - щільно працює артилерія, постійно змінює позиції, плюс це артилерія іноземного виробництва, яка більш мобільна, ніж наші російсько-радянські комплекси. Використовує як звичайні боєприпаси, так і високоточні. "Високоточку" в основному застосовують по пунктах управління, по укріплених бліндажах, якщо їм вдається нас засікти", - розповів командир вагнерівців.
Висновки зимової кампанії
У цілому лінія російсько-українського фронту за минулу зиму не зазнала суттєвих змін.
Російська армія вичерпала можливості для проведення великих наступальних операцій і може тепер досягати успіхів тільки при підтримці ПВК "Вагнер", пише New York Times з посиланням на військового аналітика Rochan Consulting Конрада Музику.
Як зазначає Музика, на фронті відбувається більш-менш одне і те ж кожен тиждень: російська армія атакує майже по всій лінії зіткнення, але не добивається серйозних успіхів. Все, чого їй вдалося досягти за останні тижні - це взяти декілька сіл на північ від Бахмута.
У той же час аналітик застеріг від недооцінки російської армії: у Москви все ще є тисячі танків, артилерійських гармат та перевага у кількості, а генерали можуть тримати війська в резерві для весняного наступу.
Війська РФ застосовують нову наступальну тактику, щоб компенсувати нинішні обмеження боєздатності в світлі тривалих невдач: кидають в бій дрібніші та маневрені загальновійськові з'єднання, ніж ті, які застосовувалися на початку вторгнення, вказує Інститут вивчення війни (ISW).
Ймовірним сценарієм на найближчі декілька місяців є динамічний фронт, який характеризується взаємним виснаженням і локальними наступами обох сторін, писав наприкінці року американський військовий аналітик Майкл Кофман. Поки що ситуація в Україні складається саме так.