Міжконтинентальні балістичні ракети "Тополь" на параді у Москві у 2013 році. Для Росії стратегічна ядерна зброя була і лишається основним геополітичним аргументом. Фото AFP/EAST NEWSОстанній крок ядерного шантажу РФ: що означає зупинка угоди, яка контролює гонку озброєнь
Майже двогодинне послання Владіміра Путіна Федеральним зборам, яке так довго очікували в Росії та на Заході, майже нічим не запам’яталося, за винятком одного оголошення: Москва "призупиняє участь" у Договорі про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, відомому як СНО-3.
Це – остання угода, яка хоч якось контролювала "гонку озброєнь" між РФ і США. І рішення Путіна поставити її на "паузу" не є аж таким несподіваним.
За останній рік російська сторона зробила все, аби остаточно демонтувати архітектуру міжнародної безпеки, що склалася після завершення холодної війни. Й хоча "призупинення" СНО-3 – це ще не вихід, шанси, що договір буде продовжено після 2026 року, нині мінімальні. А за збереження в РФ чинного режиму – можливо, й нульові.
Та для України важливо також те, що у вівторок Путін використав останній безпечний для нього козир у ядерному шантажі Заходу.
Історія ядерного "демонтажу"
Договір про заходи з подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь був останньою письмово зафіксованою домовленістю Сполучених Штатів і Росії, яка обмежувала їхні військові арсенали.
Документ, який підписали ще у 2010 році Барак Обама та Дмитрій Медвєдєв, передбачав обмеження кількості розгорнутих стратегічних (розроблених для ураження території США за допомогою російських засобів доставки, і навпаки) ядерних боєголовок до 1550 одиниць, пускових установок – до 800 одиниць і розгорнутих носіїв ядерних зарядів (міжконтинентальні балістичні ракети, стратегічні бомбардувальники, підводні човни) – до 700 одиниць.
Ще одне важливе положення СНО-3 – механізми взаємних перевірок ядерних арсеналів США й Росії. А це до 18 інспекцій на рік, причому передбачені окремі перевірки для нерозгорнутих стратегічних носіїв; регулярні (двічі на рік) обміни даними щодо кількості озброєнь; обмін телеметричною інформацією про пуски ракет тощо. І контролює все це Двостороння консультативна комісія, яка має збиратися мінімум двічі на рік.
Перші глибокі тріщини в СНО-3 з’явилися за адміністрації Дональда Трампа. Насамперед йому просто не подобались усі "погані" угоди попередника Обами, та були й більш предметні претензії.
По-перше, під дію СНО-3 потрапляє лише стратегічне ядерне озброєння, тоді як Трамп хотів поширити його і на тактичне, де Росія зберігає відчутну перевагу. А по-друге, США прагнули укласти нову угоду із залученням Китаю, який в останні роки дуже активно нарощує власний арсенал (до слова, адміністрація Байдена від цих намірів не відмовилася).
Невідомо, як би склалася доля СНО-3, якби Трамп переміг на виборах 2020 року. Та Байден і Путін в останній момент (дія договору спливала в лютому 2021-го) домовились продовжити термін угоди на п’ять років.
А далі настала пандемія коронавірусу, через яку були призупинені інспекції за СНО-3 та засідання Двосторонньої консультативної комісії, та, зрештою, розв’язана Росією повномасштабна війна в Україні.
Так і почався поступовий демонтаж договору.
У червні 2022 року РФ відмовилася пускати американських інспекторів, посилаючись на візові обмеження для своїх інспекторів у США через санкції. У листопаді – зірвала попередньо домовлене засідання Двосторонньої консультативної комісії, теж пояснивши це недружніми діями Вашингтона.
Далі – більше: коли Вашингтон уже прямо звинуватив Москву в порушенні СНО-3, в російському МЗС натякнули, що договір після 2026 року може й не бути продовжений.
21 лютого 2023 року відбувся фінальний акорд: Путіна заявив про "призупинення" дії договору.
Ядерний мікс по-путінськи
Слово "призупинення" не просто так узяте в лапки. Текст СНО-3 передбачає лише вихід з угоди однієї зі сторін, якщо вона "вирішить, що надзвичайні події, пов’язані з предметом договору, ускладнили реалізацію її переважаючих інтересів".
Іншими словами, дії РФ – абсолютно політичний крок. Це ще більш очевидно, якщо звернути увагу на ширший контекст оголошення російського президента.
Пояснюючи рішення призупинити СНО-3, Путін змішує кілька слабко пов’язаних аргументів. Спершу згадує про нібито намагання України отримати ядерну зброю (реальність цих фантазій коментувати не будемо). Далі – обурюється військовою підтримкою Києва з боку США, за умов якої недопустимо давати західним інспекторам "пхати носа" на російські бази.
Потім – згадує про розвиток ядерних потенціалів Франції та Британії як членів НАТО. Це важливо тому, що в попередніх дискусіях Росія пропонувала включити ці країни до оновленого Договору СНО, хоча до чинного СНО-3 вони не мають стосунку.
Ну і, зрештою, не забув Путін полякати ядерною зброєю: заявивши, що "якісь діячі у Вашингтоні" замислюються над ядерними випробуваннями, доручив готуватися до подібного кроку у відповідь.
Аргумент, який Москва могла б видавати за хоч якось обґрунтовану претензію – візові обмеження для своїх інспекторів, – російський президент згадав дуже побіжно. Так само сформульована і заява МЗС РФ, яку російське дипвідомство зробило слідом за Путіним: більша частина документа присвячена обуренням підтримкою України з боку Заходу та "крайнім ступенем ворожості" з боку Заходу, без жодного зв’язку з положеннями ядерного договору.
Та набагато цікавіше те, що відомство Лаврова пом’якшило погрози Путіна.
З заяви МЗС ми дізналися, що ж означає "призупинення" договору. Виявилося, що Росія, попри агресивну риторику Путіна, зобов’язується до завершення його планового терміну дії, тобто до 2026 року, "неухильно дотримуватися" передбачених ним кількісних обмежень на СНО", а також зобов’язань щодо обміну з США інформацією про пуски ракет.
Хоча без механізму перевірок "обіцянки" РФ не багато важать.
А для поновлення участі в договорі Москва вимагає від Вашингтона "вжити добросовісних зусиль з метою загальної деескалації та створення умов для повноформатного функціонування Договору". Іншими словами – припинити підтримку України та виконати вже призабуті російські вимоги щодо "гарантій безпеки".
Шантаж: нова тактика
СНО-3 надають величезного значення на Заході, насамперед у США, і це можна зчитати з тональності заяв ключових посадовців після оголошення Путіна.
"Сьогоднішнім рішенням щодо договору про СНО вся архітектура контролю за озброєннями зруйнована. Я рішуче закликаю Росію переглянути її рішення і поважати існуючі домовленості", – сказав, приміром, генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.
"Призупинення Договору або завершення його дії без належної угоди, яка слідуватиме за ним, підірве європейську архітектуру безпеки й стане суттєвим відкатом зусиль із контролю над озброєннями, що є не в інтересах ані сторін-учасниць СНО-3, ані будь-якої іншої країни", – прокоментував топ-дипломат ЄС Жозеп Боррель.
Натомість у США, хоч і назвали крок Путіна "прикрим і безвідповідальним", заявили про відкритість до діалогу. "Ми, як і раніше, готові говорити про обмеження стратегічних озброєнь з Росією в будь-який час, незалежно від того, що ще відбувається у світі або в наших відносинах", – наголосив державний секретар США Ентоні Блінкен.
Що ж призупинення участі Росії у СНО-3 означає на практиці?
Почнімо з короткострокової перспективи.
Насамперед це закріплення статус-кво щодо взаємних інспекцій США і РФ на ядерних об’єктах, які і зараз не здійснюються, і, очевидно, не поновляться.
По-друге, РФ формально знімає із себе зобов’язання повідомляти США про переміщення чи розгортання стратегічних ядерних боєголовок.
І по-третє: в Білому домі запевняють, що мають способи стеження за ядерним арсеналом РФ і за межами СНО-3, але поки не розуміють, що саме передбачає рішення РФ.
Цілком можна припустити, що такого розуміння бракує і в Кремлі – принаймні на найближчий час. Та вже згаданий загальний контекст заяв дозволяє припустити: йдеться про спробу більш витонченої форми ядерного шантажу.
Брязкання боєголовками Росія використовувала протягом останнього року в найрізноманітніших формах. На самому початку йшлося про приведення в бойову готовність сил ядерного стримування. Потім – захоплення Запорізької атомної електростанції, яка відкрито використовується як військова база. Далі – кількаразові натяки на використання ядерної зброї в Україні.
Паралельно, для виправдання шантажу, лунали звинувачення в бік України про нібито виготовлення "брудної бомби" чи підготовку "ядерної провокації".
І хоча ядерна риторика Росії знаходила відгук у західних столицях, вона так і не зупинила подальшу військову допомогу Україні та перехід до нових і нових її рівнів – вже є рішення про танки, а далі йтиметься про далекобійні ракети та західні винищувачі.
Саме на цьому тлі Росія застосовує, по суті, останній "ядерний" аргумент, який ще залишився в неї – окрім, звісно, ядерних випробувань і прямого застосування ядерної зброї. Та на Заході все більш упевнено останній сценарій відкидають (більше про це ЄвроПравда писала в окремому матеріалі).
Чи спрацює цей шантаж – питання відкрите.
* * * * *
Та довгострокові наслідки "призупинення" СНО-3 мають більш глобальний характер. І тут підстав для оптимізму поки що мало.
За продовження нинішнього статус-кво після лютого 2026 року світ уперше за понад пів століття опиниться в ситуації, коли дві країни, які володіють 90% ядерного арсеналу, не мають жодних обмежень у їхньому нарощуванні.
Це – той сценарій, якого на Заході абсолютно хочуть уникнути. Адже він відкриває шлях до неконтрольованої гонки ядерних озброєнь, яка вже перебуває в "тихій" фазі.
За неформальною інформацією, вже зараз, попри присутність інспекторів МАГАТЕ, Ірану вдалося збагатити уран до 84% – дуже близько до межі в 90%, необхідної для створення власної ядерної зброї. Паралельно до першого з 2017 року ядерного випробування може готуватися і Північна Корея, що минулоріч здійснила безпрецедентну кількість пусків ракет.
У таких умовах у США будуть ті, хто прагнутиме укласти хоча б якусь домовленість із РФ. І питання, чи не протисне остання в цьому процесі неприйнятних для України поступок.
А відносно позитивною новиною є те, що після рішення 21 лютого у Кремля, схоже, не лишилося ядерних кроків, які б не мали наслідком різку відповідь світу. Включаючи країни на кшталт Китаю, підтримка яких лишає Кремль ще не у повній міжнародній ізоляції.
Автор: Олег Павлюк,
журналіст "Європейської правди"
