Рішення ЄСПЛ, яке допоможе перемогти Росію
Фото: blic.rsБезумовно, це рішення є великою перемогою як для держав-заявниць – адже практично всі, за незначним виключенням, скарги були визнані прийнятними – так і для кількох тисяч заявників, чиї справи були призупинені до завершення Судом розгляду цієї міждержавної справи. Більше того, Суд зробив низку важливих висновків, які мають бути враховані при юридичній роботі щодо нового витку цієї війни, який розпочався майже рік тому – щодо збирання доказів та формулювання скарг.
Попри те, що це рішення про прийнятність, а не рішення по суті, воно не є «порожнім» чи суто формальним – як це було, наприклад, в справі Грузія проти Росії ІІ щодо війни серпня 2008 року – там Суд лише обмежився приєднанням очевидно прийнятних скарг до розгляду по суті, залишивши найскладніші питання на наступний етап. Таку практику було поламано ще в нашій попередній справі щодо Криму – ключові питання юрисдикції, а отже відповідальності РФ, були вирішенні на стадії прийнятності.
В цій справі Суд детально дослідив зв’язки між владою РФ та так званими сепаратистськими утвореннями ДНР і ЛНР, базуючись на абсолютно безпрецедентному за своєю детальністю, багатовекторністю та масштабом аналізі відповідних доказів.
Не викликає здивування оцінка Судом «доказів», поданим урядом – відповідачем»: Суд визнав, що їм явно бракує відвертості, та що їхні відповіді на запитання бути поверхневими та ухильними.
Під час прес-конференції Спільної слідчої групи JIT щодо розслідування катастрофи MH17 Malaysia Airlines, Ньювегейн, Нідерланди, 19 червня 2019 року.Також цілком очікуваними були посилання на звіти міжнародних органів, таких як ОБСЄ та УВКПЛ, а також на висновки Спільної слідчої групи (JIT) щодо збиття MH17. Проте, посилання на розслідування і звіти НУО та дослідників – таких як Bellingcat та InformNapalm – є не настільки очевидним але надзвичайно позитивним кроком:
«… Якщо Суд переконається в досвіді та репутації авторів та достовірності джерел інформації у доповідях, він може вирішити надати їм значну вагу. Беручи до уваги їх передісторію та методології, представлені у звітах …Суд вважає, що автори цих звітів, включаючи Atlantic Council, Bellingcat та InformNapalm, заслуговують на довіру та є серйозними. Таким чином, немає жодних підстав відхиляти докази, надані в цих звітах як категорію».
Отже один з уроків для сьогодення – серйозний підхід, репутація і переконлива методологія є запорукою, що ті докази які зараз збирають чисельні НУО – як українські так і міжнародні – будуть використані і допоможуть Суду встановити істину.
Окремої уваги і детального вивчення для подальшого використання заслуговує та частина рішення, в якій Суд досліджує, чи мала Росія ефективний контроль над так званими сепаратистами (це потрібно для встановлення юрисдикції РФ): на 40 сторінках Суд методично, із використанням різноманітних джерел, аналізує численні фактори такого контролю як то пряма військова присутність РФ у відповідних районах, військова підтримка сепаратистів шляхом впливу на військову стратегію, постачання зброї та іншого обладнання, тренування, артилерійське прикриття, а також політична і економічна підтримка. В результаті Суд приходить до висновку, що
«... Величезна кількість наведених вище доказів демонструє поза розумним сумнівом, що внаслідок військової присутності Росії на сході України та вирішального ступеня впливу та контролю, яким вона користувалася над територіями, які контролювали сепаратисти на сході України … ці території перебували з 11 травня 2014 року та надалі під ефективним контролем РФ…».
Російські війська поблизу Краматорська, 16 квітня 2014.Отже ключовий висновок Суду полягає у тому, що Росія фактично контролювала частини Східної України, якими керували підпорядковані їй сепаратистські утворення протягом останніх восьми років.
Втім, головна інтрига розгляду цієї справи полягала в наступному. Лише два роки тому, в рішенні в справи Georgia v. Russia (II) щодо війни 08 серпня 2008 року Суд відмовився застосувати Конвенцію до військових операцій під час «активної фази бойових дій» в Грузії, що тривала п’ять днів, зазначивши – на здивування академічної та правозахисної спільноти, – що «сама реальність збройного протистояння та боїв між ворожими збройними силами, які прагнуть встановити контроль над територією в умовах хаосу, означає … відсутність" ефективного контролю" над територією … ". Іншими словами - “Silent enim leges inter arma” («Під час війни закони мовчать»), використовуючи латинську максиму Цицерона.
З кількома колегами я була в меншості, і ми висловили сподівання, що цей вкрай хибний, неправовий та шкідливий для захисту прав людини підхід буде переглянуто, – адже на час розгляду справи вже тривав кривавий конфлікт в Україні, і видавалося абсолютно неприйнятним для Європейського суду з прав людини виключити з-під захисту Конвенції військову агресію.
Отже я не можу не зупинитися на цьому досить делікатному моменті в справі Україна та Нідерланди проти Росії, бо пряме застосування грузинського прецеденту фактично виключає всю війну в Україні зі сфери дії Конвенції. Уявити собі, що Суд може безпорадно спостерігати зрівняння з землею українських міст просто неможливо; проте з інституційної точки зору так само неможливо уявити, що Суд повністю скасує свій прецедент лише через два роки.
Колона російської техніки рухається дорогою в напрямку міста Горі, 18 серпня 2008 року.Тож Суд пішов шляхом того, що можна назвати «уточненням». Так, він зазначає наступне:
“…У справі «Грузія проти Росії» (II) була чітка, єдина, безперервна п’ятиденна фаза інтенсивних боїв, під час якої російські війська просувалися на територію Грузії, прагнучи встановити контроль … Таким чином, Велика Палата мала змогу назвати «п’ятиденну війну» окремою «активною фазою бойових дій» і відокремити скарги, які вона визначила як такі, що стосуються «військових операцій, що проводилися під час активної фази бойових дій». Суд узагальнив стверджувані напади під цим заголовком як «бомбардування, обстріли та артилерійський вогонь» .... Оскільки він визнав наявність юрисдикції щодо затримання та поводження з цивільними особами та військовополоненими навіть під час «п’ятиденної війни»…, не може бути сумніву, що держава може мати … юрисдикцію щодо скарг щодо подій, які мали місце під час активних військових дій. Отже, рішення у справі «Грузія проти Росії» (II) не можна розглядати як повноваження для повного виключення конкретної часової фази міжнародного збройного конфлікту з-під юрисдикції держави ...»
В нашій справі переважна більшість скарг – за винятком тих, що стосуються збиття Боїнгу MH17 та артилерійських обстрілів, – стосувалися подій, не пов’язаних з військовими операціями, а отже не охоплюються вказаним виключенням.
Щодо збиття рейсу MH17, яке очевидно відбулося в контексті активних боїв між двома протиборчими силами, Суд зазначив, що “було б абсолютно некоректно посилатися на будь-який «контекст хаосу» у цьому відношенні”. Він відзначив виняткову та кропітку роботу міжнародної Спільної слідчої групи (JIT), яка змогла пробити «туман війни» та з’ясувати конкретні обставини цього інциденту. Таким чином, юрисдикція Росії щодо цього інциденту не може бути виключена на основі винятку «активної фази бойових дій».
Рятувальники на місці обстрілу багатоквартирного будинку, в який влучила російська ракета, Дніпро, 14 січня 2023 року.Що стосується скарги українського уряду щодо бомбардувань і обстрілів, Велика палата приєднала до розгляду по суті питання про застосовність вищезазначеного винятку. І хоча таке розмежування, як на мене, з об’єктивної точки зору не виглядає переконливим, абсолютною перемогою є відмова – на цьому етапі – ховатися за «контекстом хаосу» та «туманом війни» як це було в справі Грузія проти Росії (II).
Той факт, що на думку Суду JIT змогла «розсіяти туман» і прояснити фактичні обставини збиття Боїнгу, може означати що при розгляді скарг по суті Суд теоретично зможе послатися на висновки різноманітних комісій з розслідування при розгляді скарг на конкретні події артилерійських обстрілів. (Тут треба також зазначити, що останнє обговорення цієї справи нами – суддями ЄСПЛ відбулося вже після того, як суд першої інстанції в Гаазі виніс рішення щодо збиття Боїнгу (в листопаді 2022 року), отже у суддів була можливість вивчити це рішення). І я переконана, що прийде час, коли Суд відверто визнає помилку, зроблену більшістю в справі «Грузія проти Росії» (II).
Що стосується скарги на викрадення дітей, Україна скаржилася на три інциденти влітку 2014 року, коли загалом 85 дітей без батьківського піклування були викрадені та передані до Росії. Перший випадок стався 12 червня 2014 року, коли шістнадцять українських дітей були викрадені так званими сепаратистами. Українська влада не отримала відповіді на свої запити, адресовані російській владі щодо ситуації з дітьми, і звернулася до Суду із запитом за правилом 39 регламенту Суду (тимчасові заходи). 13 червня 2014 року Голова Секції застосував це правило, вимагаючи від уряду РФ надати фактичну інформацію про обставини в’їзду та перебування дітей у Росії та вказав її уряду, що він повинен забезпечити їх негайне повернення в Україну – досить революційний захід для Суду. Увечері того ж дня літак з цими дітьми вилетів в Україну, тому того ж вечора діти благополучно повернулися додому. Тоді Росія ще розуміла, що викрадення дітей це та сама червона лінія, якщо вони все ще хочуть покладатися на міжнародне право та шукати підтримки своєї позиції, тому дітей так швидко повернули.
Фото: t.me/andriyshTimeВ подальшому, на жаль, ці інциденти повторилися і Суд переконався, що за обставин цієї справи, зокрема короткого періоду часу, протягом якого відбулися ці три події, а також кількості залучених дітей, ці інциденти можна вважати достатньо численними, щоб таке викрадення розглядати як систему, або мовою Суду «адміністративну практику». Сьогодні масштаби таких викрадень просто кричущі.
Отже, незабаром Суд приступить до розгляду по суті всіх скарг визнаних прийнятними у вчорашньому рішенні – про незаконні військові напади на цивільних осіб та на цивільні об’єкти, включаючи збиття літака рейсу МН17, про стрільбу по цивільним особах та позасудові страти та катування чи забиття до смерті цивільних осіб та українських військових, про катування, включаючи випадки сексуального насильства та зґвалтування, нелюдські умови тримання під вартою, про примусову працю, незаконні арешти і тримання під вартою; навмисні напади та залякування релігійних громад, що не дотримуються «російської православної традиції», про переслідування незалежних журналістів та блокування українських ЗМІ, про знищення та незаконне відібрання приватної власності, заборону навчання українською мовою та переслідування тих, хто підтримує територіальну цілісність України, і звичайно про викрадення дітей.
Росія більше не є учасницею Конвенції, але юридично вона залишається відповідальною за всі порушення прав людини під її юрисдикцією аж до 16 вересня 2022 року. Так, сьогоднішня Росія не буде перейматися жодним рішенням жодного міжнародного суду, проте існувати в такому вигляді їй залишилося недовго. Це рішення та безумовні зобов’язання за ним стануть фундаментом для перемоги України та розбудови оновленої Росії. Бо, за виразом Альберта Камю, «очевидність має жахливу силу і завжди врешті-решт переможе».